Загальна характеристика програмування як методу державного регулювання економіки

Програмування почали широко використовувати у повоєнний період у таких країнах як Франція, Німеччина, Скандинавські країни, пізніше Японія, Південна Корея. Успішна апробація цього методу призвела до його поширення у всьому світі.

Програма економічного розвитку в загальному розумінні є сукупністю цілей цього розвитку та заходів по їх досягненню з тим чи іншим рівнем конкретизації. Більшість програм мають індикативний характер, тобто визначають пріоритети, орієнтири, бажані способи їх досягнення. Такі програми не мають конкретних виконавців і термінів, а визначають лише напрямок, в якому бажано рухатись економічним суб’єктам, перспективи досягнення певних результатів. В той же час частина програм мають директивний характер, тобто з чітким визначенням термінів, виконавців, ресурсів тощо. Перші програми, як правило, є національними, державними, регіональними, другі зазвичай є комплексними або вузькоспеціалізованими.

Важливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми (ЦКП). Особливість цільових комплексних програм – це їх адресний і директивний характер, тобто вони є визначеними щодо термінів виконання, конкретних виконавців і ресурсного забезпечення.

За змістом до комплексних цільових програм відносться:

1) соціально-економічні, що спрямовані на підвищення добробуту, рівня життя, поліпшення соціальних умов, в т.ч. умов праці та відпочинку;

2) виробничі, що спрямовані на розвиток виробництва, зростання обсягів випуску пропозиції, освоєння нових видів продукції, поліпшення її якісних характеристик;

3) науково-технічні, що спрямовані на розвиток наукових досліджень, впровадження досягнень науки і техніки у виробництво;

4) екологічні, що спрямовані на виконання природоохоронних заходів і підвищення екологічної культури населення;

5) інституційні, що спрямовані на поліпшення організації управління господарськими системами;

6) регіональні, що спрямовані на розвиток регіонів, реструктуризацію їх економіки, освоєння їх ресурсних багатств, формування територіально-виробничих комплексів.

В структурі ЦКП можна виділити наступні блоки:

- цільовий – постановка цілей програми;

- структурний – визначення системи об’єктів, на які спрямована програма, системи програмних заходів та їх структури;

- блок техніко-економічного обґрунтування (розрахунки обсягу виробництва та ефективності);

- блок ресурсного забезпечення – визначення необхідної для виконання програм кількості та номенклатури ресурсів;

- організаційний блок – визначення виконавців, джерел і термінів виділення ресурсів, графіків виконання заходів.

За термінами реалізації розрізняють:

- довгострокові;

- середньострокові;

- короткострокові програми.

До основних показників ЦКП відносяться:

- обсяги виробництва продукції;

- ліміти капіталовкладень;

- державне замовлення на поставку продукції;

- державне замовлення на введення в експлуатація потужностей;

- перелік забудов;

- обсяг фінансування за рахунок бюджетів різних типів;

- витрати валютних ресурсів і заходи в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Загальний алгоритм розробки програм має наступний вигляд.

1. Аналіз сучасного стану об’єктів і ретроспективний аналіз економічних процесів з метою виявлення тенденцій і закономірностей.

2. Прогнозування розвитку економічних процесів.

3. Дослідження і розробка альтернативних варіантів впливу на процес.

4. Вибір оптимального варіанту з кількох альтернатив.

5. На основі вибору оптимального варіанту розробка розгорнутого варіанту програми.

Цільові комплексні науково-технічні програми (ЦКНТП) розробляються, як правило, з метою масштабної реалізації науково-технічних досягнень, основні результати реалізації якої полягають у підвищенні ефективності і конкурентоспроможності економіки в цілому або її окремих складових. Важливе місце в розробці ЦКНТП має вибір цілей.