Залежність пропозиції від цін

Графік 2.5. Криза пропозиції (S).

Крива пропозиції має додатний нахил. Це означає, що чим вища ціна товару, тим більший його обсяг бу­де запропонований до продажу, і навпаки.

Ринкова пропозиція — це пропозиція, що визнача­ється якзагальна сума всіх індивідуальних пропозицій.

Крива ринкової пропозиції (S) складається з суку­пності обсягів товару, які виробляються і пропонують­ся до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною.

Ринкова криза пропозиції (S) складається з кривих інди­відуальних пропозицій і може бути накреслена аналогічно кривій ринкового попиту (D) (графік 2.6).

Графік 2.6. Крива ринкової пропозиції.

Функція пропозиції

Ø Функція пропозиції може бути виражена рівнянням:

Q_S = f(P),

де Q_S — обсяг пропозиції,

Р — ціна одиниці товару.

Фактори, що впливають на пропозицію

Ø Нецінові фактори, що впливають на пропозицію:

* витрати виробництва;

* технічний прогрес;

* ціни споріднених товарів;

* організація ринку;

* стабільність законодавства та визначеність правового, поля;

* специфічні фактори (погода, зміна моди, психологічна мотивація тощо);

* сподівання щодо майбутніх економічних умов.

Зміна обсягу пропозиції і пропозиції в цілому

Пропозиція товару визначається всією кривою пропозиції (S).

Переміщення кривої пропозиції (S) вправо означає збільшення пропозиції (S₁), переміщення кривої про­позиції вліво означає її зменшення (S₂) (графік 2.7).

Графік 2.7. Зміна пропозиції.

Переміщення кривої пропозиції (S) вправо S → S₁ чи вліво S ← S ₂ означає, що пропозиція збільшується чи зменшується при тій же ціні. Якщо ж жоден з фак­торів, що впливають на пропозицію, не змінюється, а ціна товару змінюється, то відбувається переміщення по кривій пропозиції (S) вгору чи вниз (при цьому пропозиція товару не змінюється, а змінюється його обсяг) (див. графік 2.8).

Графік 2.8. Зміна обсягу пропозиції.

Фактори, що приводять до переміщення кривої пропозиції

Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

Графік 2.9. Ринкова рівновага попиту та пропозиції.

Р - ціна;

Q - обсяг попиту, обсяг пропозиції;

D - крива попиту;

S - крива пропозиції;

С - точка перетину кривої D і кривої S, якавизначає рівноважну ціну (Р_с) та рівноважний обсяг попиту та пропо­зиції (Q_с).

Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) – це точка їх рівноваги (С) (графік 2.9).

В точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсягпропозиції буде дорівнювати обсягупопиту (Q_с). Завдяки такому співвідношенню встановлюється ціна рівно­ваги (Р_с), яка однаково задовольняє і покупців, і продавців.

Рівноважна ціна

Рівноважна ціна (Р_с) — ціна, що урівноважуєпопит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурен­тних сил.

Якщо ціна буде нижчою, ніж Р_с, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Р_с, про­позиція перевищить попит, створиться надлишокпропо­зиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (див. графік 2.10).

Графік 2.10. Модель встановлення рівноважної ціни.

Р - ціна;

Q - обсяг попиту та обсяг пропозиції;

С - точка рівноваги;

Р_c - рівноважна ціна;

Q_с - рівноважний обсяг попиту та пропозиції;

Р_n Р_д - ціни, при яких встановлюється дефіцит та надлишок;

Q₁, Q₂ - обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок.

Рівноважна ціна місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару; яку по­купці можуть і хочуть купувати. На конкретному ринку цярівновага досягається на перетині кривих попиту (D) і пропозиції (S). При ціні рівноваги (Р_с) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Важливо зауважити, що рівноважний метод аналізу по­питу та пропозиції на мікрорівні передбачає пошук ситуації, при якій економічна система знаходиться в стані «іде­ального спокою». Саме тому в умовах рівноваги економіч­ний суб'єкт (виробник, продавець, покупець, фірма) прак­тично не має стимулів до зміни своєї економічної поведін­ки. Тобто, у точці рівноваги попиту та пропозиції стимули до економічного руху практично згасають і він припиняєть­ся. Але як тільки відбудеться зміна у співвідношенні факто­рів, що впливають на рівновагу (зросте або зменшиться рі­вень цін, вдосконалиться технологія, не виправдаються спо­дівання виробників і споживачів), знову почнуть діяти еко­номічні стимули.

Це означає, що рівність попиту і пропозиції — теоретич­на абстракція. Вона майже не зустрічається в реальній гос­подарській практиці. Але за допомогою такої абстракції стає можливим пошук найбільш важливих закономірностей фун­кціонування ринкового механізму.

Умови сталої рівноваги на ринку роз­глядалися такими відомими вченими-економістами, як А.Маршалл і Л.Вальрас.

Загальновизнаний на сьогодні метод Л.Вальраса розгля­дає криві попиту та пропозиції як кінцеві точки горизонтальних прямих, які відповідають обсягам попиту чи пропо­зиції при даній ціні. А.Маршалл розглядав їх як кінцеві точ­ки ряду вертикальних ліній, кожна з яких відповідає ціні, за якою дана кількість товару виробляється і споживається (тобто А.Маршалл розглядає кількість товару як незалежну змінну, а ціну - як залежну змінну) (див. графік 2.11).

Графік 2.11. Механізм формування рівноважної ціни:

а — за Л.Вальрасом (модель Л.Вальраса);

б — за А.Маршаллом (модель А.Маршалла).

Метод Л.Вальраса засновується на зміні динаміки ціни в напрямку досягнення стану рівноваги, тоді як підхід А.Маршалла базується на зміні динаміки обсягів товару; тобто Л.Вальрас розробив «модель коригування ринкових цін», тоді як А.Маршалл - «модель коригування випуску».

Безперечно, і ціна, і кількість товару взаємообумовлюються — і для вирішення проблем урівноваження всіх параме­трів принципової різниці між цими підходами немає. Але динамічні передумови цих двох підходів принципово розріз­няються.

У процесі функціонування ринку відбувається вза­ємне узгодження економічних інтересів продавців і покупців. Важливу роль у цьому процесі відіграють ці­ни, сприяючи швидкому обміну інформацією. Саме ціни роблять умови обміну простими, прозорими і стандартизованими для всіх суб'єктів ринкової еконо­міки.