Конфлікт інтересів в акціонерному товаристві: проблеми попередження та розв'язання
Конфлікт інтересів – нове поняття для українського законодавства, яке використовується в низці його актів протягом останніх років (наприклад, статті 10, 15, 47 Закону від 12.07.2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статті 55, 76, 88 Закону від 07.12.2000 р. "Про банки і банківську діяльність", п. 3.3.2 Принципів корпоративного управління, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку/ДКЦПФР від 11.12.2003 р. № 571, та ін.). Проте Закон від 17.09.2008 р. "Про акціонерні АТ" не оперує цим поняттям, яке є усталеним у зарубіжному акціонерному праві, а також використовується у Принципах корпоративного управління, що були розроблені відповідно до кращих надбань світової практики.
Невикористання вітчизняним законодавцем категорії конфлікту інтересів при регулюванні відносин в акціонерних АТх/АТ, на наш погляд, є одним з недоліків Закону ПАТ, оскільки не враховує не лише зарубіжний, але й власний досвід (включаючи вищезгадані нормативно-правові акти). Це поняття застосовується щодо випадків наявності суперечностей між інтересами різних категорій учасників корпоративних відносин (самої господарської організації, її акціонерів/учасників, посадових осіб її органів, споживачів фінансових послуг/вкладників банків, їх тимчасового адміністратора) та/або між інтересами двох і більше представників однієї категорії (акціонерами/учасниками, посадовими особами органів господарських організацій певних видів – фінансових установ, у т.ч. банків), що стосуються діяльності таких організацій, у т.ч. з питань прийняття рішень органами управління, виконання обов'язків посадової особи такого органу, тимчасового адміністратора фінансової установи/банку та ін.). На жаль, оперуючи поняттям конфлікту інтересів, вітчизняний законодавець або не закріплює його визначення (вищезгадані закони), або використовує його у вельми вузькому значенні (п.3.3.2 Принципів корпоративного управління).
Різновидом конфлікту інтересів є корпоративні конфлікти. Якщо перші є родовим поняттям (можуть виникати щодо будь-яких – як безпосередніх, так і опосередкованих – учасників корпоративних відносин, за участю двох/кількох осіб і навіть щодо однієї особи – так звані внутрішньоособистісні конфлікти, пов'язані з виконанням однією особою різних рольових функцій: акціонера, посадової особи АТ, члена наглядової ради організації-конкурента), то другі (корпоративні) – видове поняття, оскільки виникають лише між суб'єктами корпоративних відносин як носіями корпоративних інтересів – загальнокорпоративного (до них належать: АТ, його органи, посадові особи), так і індивідуально-корпоративних (засновники, учасники/акціонери), і зазвичай характеризуються більш-менш активною поведінкою учасників конфлікту чи одного з них.
Слід, однак, віддати належне вітчизняному законодавцеві, який передбачив низку правових механізмів, що сприяють запобіганню та/або розв'язанню деяких видів корпоративних конфліктів в АТ: щодо порядку оцінки вкладів засновників/акціонерів, зроблених у негрошовій формі (у разі оплати акцій у такій формі – статті 11 і 8 Закону ПАТ); більш чіткого розмежування повноважень між органами АТ (статті 33, 52, 58, 73); обов'язків посадових осіб цих органів (статті 62–63); можливості запровадження посади корпоративного секретаря як особи, відповідальної за взаємодію з акціонерами (ст. 56); порядку вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість, та значних правочинів (статті 70–72); проведення перевірок фінансово-господарської діяльності АТ (статті 73–76); закріплення за акціонером так званого права на незгоду (а у версії Закону ПАТ – права акціонера вимагати викупу АТ належних акціонеру акцій у разі прийняття загальними зборами рішень з окремих питань діяльності АТ, що зачіпають законні інтереси акціонерів, – статті 68–69 Закону ПАТ) та ін. Ступінь ефективності зазначених правових механізмів виявить практика їх застосування, проте можна з упевненістю констатувати, що їх правове закріплення потребує вдосконалення (щодо кількості, якості, у т.ч. ґрунАТності, порядку застосування).
Серед нині чинних правових засобів розв'язання конфлікту інтересів в АТ слід виділити:
– внутрішньокорпоративні механізми: розгляд таких конфліктів на загальних зборах акціонерів, наглядовою радою, виконавчим органом, а у випадках, якщо подібний конфлікт стосується фінансово-господарської діяльності АТ, – то й за участі ревізійної комісії/ревізора та/або аудитора (аудиторської фірми) в передбаченому законом та/або статутом АТ порядку; участь у розв'язанні корпоративного конфлікту корпоративного секретаря, який, однак, не може виконувати роль арбітра, а радше – функції медіатора з огляду на його основне призначення – забезпечення взаємодії АТ з акціонерами та/або інвесторами (ч. 4 ст. 56 Закону ПАТ);
– розв'язання конфлікту компетентними державними органами в межах наданих їм повноважень (ДКЦПФР, антимонопольними органами та ін.) застосовується у разі, якщо корпоративний конфлікт зачіпає публічні інтереси (відповідно – на ринку цінних паперів: наприклад, щодо проведеного з порушенням встановлених вимог розміщення додаткових акцій, у результаті якого зменшуються частки окремих чи навіть багатьох акціонерів у статутному капіталі АТ; у сфері економічної конкуренції: зокрема, щодо набуття одним акціонером без отримання попереднього дозволу Антимонопольного комітету чи Кабінету Міністрів України значного за розмірами пакета акцій АТ, що призводить до кваліфікованої економічної концентрації), захист яких потребує оперативного втручання держави з метою попередження чи зменшення негативних наслідків таких конфліктів;
– судові процедури, передбачені чинним законодавством, які застосовуються у разі неефективності чи неможливості використання вищезгаданих процедур за ініціативою хоча б одного з учасників конфлікту (а у разі порушення публічних/державних інтересів – уповноважених органів, прокурора) за умови, що подібний спір може бути предметом судового розгляду.
Разом з тим, слід зауважити, що внутрішньокорпоративний та судовий порядки розгляду конфлікту інтересів в АТ (у т.ч. корпоративних конфліктів) потребує вдосконалення з огляду на збільшення можливостей щодо захисту законних інтересів учасників конфлікту та/або зменшення негативного впливу таких конфліктів на АТ, економічну систему країни. Цьому сприятиме низка заходів, серед яких:
· закріплення в актах законодавства, що визначають правовий статус господарських організацій традиційно корпоративного типу (насамперед, господарських, у т.ч. акціонерних, АТариств) або окремих їх видів (залежно від предмета діяльності – фінансових установ, зокрема), визначення понять: (1) конфлікту інтересів як розбіжностей (а) між інтересами одного учасника корпоративних відносин, що виконує різні рольові функції (учасника/акціонера, посадової особи органів АТ та/або учасника іншого АТ), або (б) між інтересами різних учасників корпоративних відносин (АТ та його учасниками/акціонерами, між двома і більше посадовими особами органів АТ, між цими особами/особою та АТ), а також (в) між АТ та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (особою, що пов'язана з АТ, його учасником чи посадовою особою його органів; державою в особі уповноважених органів/осіб; тимчасовим адміністратором; арбітражним керуючим тощо); (2) корпоративного конфлікту як конфлікту інтересів, що виникає між безпосередніми учасниками корпоративних відносин (АТ в особі органів управління або їх посадових осіб та учасниками/акціонерами, між органами АТ та/або їх посадовими особами щодо прийняття рішень, які зачіпають інтереси АТ);
· закріплення в Законі ПАТ положення про визначення акціонерним АТариством (шляхом включення відповідних положень до статуту АТ чи прийняття спеціального внутрішнього документа) порядку розгляду корпоративних конфліктів (з дотриманням вимог законодавства, визначення посадових осіб та/або спеціального органу/арбітражної комісії, відповідальних за забезпечення розгляду таких конфліктів в АТ, процедури подання заяви, її розгляду, винесення відповідного рішення, повідомлення учасників конфлікту про результати його розгляду);
· закріплення за акціонерами додаткових прав, що забезпечують захист їх інтересів, у т.ч. права подання (а) непрямих позовів (подаються акціонером/акціонерами в інтересах АТ у разі завдання шкоди АТ з боку посадових осіб його органів, інших акціонерів та/або третіх осіб) та (б) колективних позовів (подання одним акціонером позову в інтересах групи акціонерів, права та/або законні інтереси яких було порушено). І хоча подібні позови (непрямі та колективні) притаманні для корпоративного права США (параграфи 7.40–7.47 Модельного закону США "Про підприємницьку корпорацію"), що слідує англо-саксонській правовій традиції, проте їх спрямованість на врахування інтересів окремих чи меншості акціонерів, неспроможних впливати на прийняття органами АТ рішень, що зачіпають їх (акціонерів) інтереси, заслуговує на увагу.
Доцільність запровадження таких позовів зумовлена: (1) закріпленим у Конституції України (ч. 4 ст. 13) соціальним спрямуванням вітчизняної економіки, що, серед іншого, включає забезпечення соціальної справедливості в акціонерних відносинах (адже за допомогою дрібних акціонерів формуються великі капіталі, якими фактично розпоряджаються великі акціонери, а то й окрема особа – так званий контролюючий власник корпоративних прав або контролюючий акціонер); (2) суто прагматичними міркуваннями: великі акціонери володіють ринковою більшістю, що проявляється в їх частці в статутному капіталі АТ та кількості голосів на загальних зборах акціонерів і, відповідно, впливові на діяльність АТ, а дрібні – численною більшістю, від якої може залежати навіть доля країни у разі масових заворушень, викликаних невдоволенням таких акціонерів зловживаннями з боку контролюючих власників корпоративних прав, які викорисАТують ці права та пов'язані з ними можливості, ігноруючи законні інтереси численної більшості акціонерів – міноритаріїв.
Останній аргумент особливо актуальний в умовах нинішньої фінансової кризи, що загострила соціальні суперечності/конфлікти, від оптимального розв'язання яких залежить у цілому доля країни, а відтак – економічної системи держави та акціонерних АТариств як її складових.