Безробіття, його типи та наслідки

Циклічність розвитку економіки, періодичне повторення економічних криз породжують у суспільстві такі негативні явища, як безробіття та інфляцію, що суттєво впливають на становище членів суспільства, зумовлюють гострі соціальні проблеми.

Безробіття як явище соціально-економічного життя суспільства тісно пов'язане із зайнятістю. У сучасному суспільстві громадяни мають право на працю, що декларується конституціями майже усіх країн світу. Кожна особа має право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, примусова праця забороняється. Реалізація права на працю пов'язана із зайнятістю. Це діяльність осіб, спрямована на задоволення особистих та суспільних потреб через одержання від неї доходу, яка суворо регламентується законодавством. В Україні правові норми у сфері зайнятості встановлені у Конституції, Законі «Про зайнятість населення» та інших законодавчих і нормативних актах.

Зайнятість пов'язана з такими поняттями, як працездатне та непрацездатне населення, економічно активне населення і безробіття. Усе населення будь-якої країни поділяється на працездатне і непрацездатне. До працездатних належать особи певної вікової групи, що не мають протипоказань до участі у трудовій діяльності, незалежно від того, беруть вони участь у суспільному виробництві чи НІ. Склад працездатного населення визначається у кожній країні законодавством. В Україні це чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки віком від 16 до 55 років. До нього не належать особи, які мають фізичні чи інші вади, що виключають можливість участі у праці. Це непрацюючі інваліди першої та другої груп, та непрацюючі особи, які одержують пенсію на пільгових умовах. Оскільки не всі працездатні займаються трудовою діяльністю, виділяють економічно активне і економічно неактивне населення. До складу економічно неактивного населення входять такі групи:

1)учні, студенти і курсанти, що навчаються стаціонарно в навчальних закладах;

2)пенсіонери;

3)особи, зайняті веденням домашнього господарства, в т. ч. ті, хто здійснює догляд за дітьми та хворими;

4)ті, хто втратив надію на роботу і перестав її шукати;

5)особи, яким немає необхідності працювати (незалежно від джерела їх доходу).

Економічно активне населення (у західній економічній літературі нерідко використовується термін «робоча сила») — це та частина працездатного населення, яка пропонує свою здатність до праці для виробництва товарів та послуг. Вона включає осіб, що зайняті в економіці, та тих, хто не має роботи в даний момент, але бажає її отримати, тобто шукає роботу. До цієї категорії належать усі наймані працівники, що мають роботу, зайняті власною справою та військовослужбовці. Це — зайняте населення.

Другу групу складають працездатні особи, які не мають роботи або заняття, що приносять доход, шукають роботу і готові до неї приступити та навчаються за направленням служби зайнятості.

Основу економічно активного населення становить зайняте населення. Саме воно здійснює економічну діяльність, створює товари та послуги. Залежно від статусу у системі трудових відносин у складі зайнятого населення виділяють дві групи: ті, які працюють за наймом і ті, які самостійно забезпечують себе роботою.

Другою складовою економічно активного населення є безробіття. Це таке соціально-економічне явище, коли працездатне населення не може знайти роботу. Відповідно до методології Міжнародної організації праці, безробітними вважаються особи у віці від 15 до 70 років, які не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи. Частку безробітних визначають як різницю між кількістю економічно активного та кількістю зайнятого населення. Облік безробітних здійснюється шляхом обстеження домогосподарств, реєстрації безробітних або обліку виплат по безробіттю. У більшості країн, в т.ч. і в Україні, до безробітних відносять осіб, зареєстрованих у державних органах зайнятості як таких, що шукають роботу і в даний момент її не мають. У нашій країні, згідно із законодавством, статус безробітного з визначенням права на допомогу по безробіттю надається на восьмий день після реєстрації громадянина у центрі зайнятості як такого, який шукає роботу. Громадяни, які були звільнені за ініціативою адміністрації у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства або скороченням штату, щоб не втратити гарантії щодо соціального захисту, повинні зареєструватись у службі зайнятості протягом 7 днів з моменту звільнення.

Безробіття має складну структуру. Воно включає тих, хто втратив роботу в результаті звільнення; тих, хто добровільно залишив роботу; осіб, які прийшли на ринок праці після тривалої перерви у роботі, та тих, хто вперше вийшов на ринок праці. Визначається як загальна кількість безробітних, так і рівень безробіття, яке є відношенням кількості зареєстрованих безробітних або виявлених у процесі обстеження безробітних до економічно активного населення.

Починаючи з 80-х років минулого століття виникла нова трактовка суті і причин безробіття. Вводиться поняття природного безробіття, або природної норми безробіття. До нього включається так зване фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене переходом з однієї роботи на іншу або пошуком нової роботи. Тобто, це безробіття під час пошуку роботи. Його вважають рівним кількості вакансій з тих самих професій на місцевому ринку праці. Таке безробіття неминуче.

Структурне безробіття — це безробіття, при якому є вільні робочі місця, але вони не можуть бути зайняті безробітними через невідповідність їх кваліфікації вакантним робочим місцям. Така невідповідність, насамперед, зумовлюється структурними змінами в економіці.

З природним безробіттям пов'язана повна зайнятість. Якщо безробіття обмежується його природним рівнем, то в економіці забезпечується повна зайнятість. При перевищенні цього рівня зайнятість стає неповною, виникає безробіття, що називається циклічним. Це безробіття зумовлене спадом в економічному циклі, коли зайнятість у зв'язку з цим зменшується. Реальний обсяг національного продукту, що виробляється при повній зайнятості, називається виробничим потенціалом економіки, або потенційним обсягом виробництва.

За сучасних умов більшість економістів схиляється до думки про негнучкість безробіття у ринковій економіці. Його види різноманітні. Крім розглянутих фрикційного, структурного та циклічного безробіття виділяють такі види, як добровільне і вимушене, приховане і застійне, технологічне, сезонне, відкрите та очікуване безробіття.

Добровільне безробіття — це безробіття, пов'язане з пошуком роботи, яка б відповідала запитам особи, що її шукає. Воно виникає тоді, коли працівник добровільно відмовляється від роботи, переважно у зв'язку з тим, що його не влаштовує пропонований рівень заробітної плати або умови праці. З підвищенням рівня освіти робочої сили цей вид безробіття має тенденцію до збільшення.

Вимушене безробіття пов'язане з низькою еластичністю заробітної плати. Коли вона висока, пропозиція праці буде високою і частина працівників стане вимушено безробітними. До вимушеного безробіття належить і циклічне безробіття, коли працівників звільняють з роботи за умов циклічного спаду. Певною мірою до вимушеного належить І структурне безробіття, оскільки відбувається скорочення робочих місць і працівники, що їх займали, за попередньою професією не можуть влаштуватися на роботу.

Приховане безробіття включає людей, які працюють неповний робочий день або тиждень, маючи бажання працювати у повну силу, а також працівників, які втративши роботу, не стають на офіційний облік безробітних або припиняють пошук роботи. Особливо поширений цей вид безробіття в аграрному секторі економіки.

Застійне безробіття охоплює частину працівників, які мають випадкові заробітки без постійної зайнятості. Це, як правило, некваліфіковані працівники. Особливо значна частка таких безробітних у слаборозвинутих країнах. Безробіття, що є результатом запровадження в процесі економічного зростання працезберігаючих технологій, називається технологічним. Сезонне безробіття пов'язане із сезонним характером економічної діяльності в деяких галузях виробництва. До них, насамперед, належать сільське господарство, будівництво та туризм.

Стосовно країн, що розвиваються, використовується термін відкритого безробіття. Він означає ситуацію, за якої особа визнає, що у неї немає роботи, та реєструється у відповідних органах зайнятості. Цей термін використовується, щоб відрізнити повністю безробітних від тих, хто може розглядатись як безробітний через низьку продуктивність.

Безробіття — складне соціально-політичне явище, що негативно впливає як .на економіку, так і на соціальну сферу суспільства. Негативний вплив на економіку пов'язаний із тим, що із діючих виключається частина такого чинника виробництва, як праця. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, а суспільство несе втрати через недобір продукції. Американський економіст А. Оукен виявив емпіричний зв'язок між: циклічними змінами ВВП і безробіттям. Він полягає у тому, що підвищення рівня безробіття на 1 % понад його природну норму призводить до того, що реальний обсяг ВВП зменшується порівняно з потенційно можливим на 2—2,5 %. Ця залежність отримала назву закону Оукена.

Наслідки безробіття виявляються і у його впливі на інфляцію. Цей зв'язок вперше був виявлений англійським економістом Е. Філліпсом у 1958 р. і одержав назву «крива Філліпса». Суть його у тому, що підвищення цін супроводжується зменшенням рівня безробіття і навпаки. Цей висновок використовувався в економічній політиці для регулювання безробіття шляхом підвищення цін. Однак пізніше представники монетаризму показали, що цей зв'язок характерний лише для короткострокового періоду, а в довгостроковому періоді зміна цін на рівень безробіття не впливає і крива стає вертикальною.

Негативні наслідки безробіття виявляються і в соціальній сфері. Насамперед, його зростання спричинює зменшення доходів людей найманої праці, погіршення їх матеріального становища. Зростають і моральні втрати. Люди, які втратили роботу, нерідко втрачають і життєві інтереси, що виявляється у збільшенні психічних захворювань і випадків суїциду, поширенні алкоголізму і наркоманії. Дослідження вчених показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга. Загальним наслідком цих негативних явищ є зростання страху та втрата людської гідності. А масове безробіття може призвести до соціальних катаклізмів, про що свідчить приклад Німеччини 30-х років і Чілі — початку 70-х років минулого століття. І не випадково відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Семюелсон вважає безробіття головною соціальною бідою ринкової економіки.

Такий вплив безробіття на соціально-економічне життя суспільства зумовлює потребу у заходах щодо його регулювання, або політику зайнятості. Вона включає систему заходів, що здійснюються державою щодо регулювання зайнятості і надання потерпілим від безробіття певної допомоги — збільшення робочих місць, скорочення тривалості робочого дня і робочого тижня, обмеження пропозиції на ринку праці тощо. В Україні подібні заходи здійснює Державна служба зайнятості.

Друга група заходів стосується соціальної підтримки безробітних. Основним серед них є страхування по безробіттю. У більшості розвинутих країн формуються фонди страхування по безробіттю (в Україні це Державний фонд зайнятості населення). Кошти до цих фондів надходять за рахунок внесків підприємців, самих працівників та держави. Розміри допомоги нараховуються за двома методами: як фіксовані виплати або як відсоток до заробітної плати, яку безробітний отримував на останньому місці роботи. В Україні, згідно з чинним законодавством, особам, які зареєстровані безробітними у службі зайнятості, матеріальна підтримка надається у вигляді виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійного навчання, одноразової матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, тощо. Розмір допомоги по безробіттю коливається у межах 75— 50 % середньої заробітної плати, яку безробітний одержував на останньому місці роботи. В усіх випадках він не повинен бути меншим за мінімальну заробітну плату.