Нормативно-правова база державної системи стандартизації

Завдання:представте навчальний матеріал у вигляді опорної схеми.

В Україні сформована законодавча база, яка містить різні аспекти створення та застосування нормативних документів стандартизації, сертифікації, якості та безпечності продукції та послуг тощо. Передусім, роботи по стандартизації регламентуються такими декретами: «Про стандартизацію і сертифікацію», «Про державний нагляд за до­держанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» та законами України: «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», «Про підтвердження відповідності», «Про вилучення, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», «Про метрологію та метрологічну діяльність», «Про захист прав споживачів», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», «Про якість і безпечність харчових продуктів і продовольчої сировини», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ветеринарну медицину», «Про лікарські засоби», «Про основи містобудування», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про енергозбереження», «Про туризм», «Про електроенергетику», «Про охорону праці», «Водний кодекс Україн» та інші.

Законодавча база України у сфері стандартизації складається не тільки з декретів та законів, а й інших нормативних документів, що регулюють відносини у цій сфері. Нормативний документ – документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.

До основоположних нормативних документів (НД) державної системи стандартизації належать: ДСТУ 1.0 – 93; ДСТУ1.2 – 93; ДСТУ 1.3 – 93; ДСТУ 1.4 – 93; ДСТУ 1.5 – 93; ДСТУ 1.6 – 97; ДСТУ 3250 – 95. До державної системи сертифікації належать: ДСТУ 3410 (...3420) – 96; ДСТУ 3498 – 96. Зазначені документи, а також Угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації та основоположні міждержавні НД (ГОСТ 1.0 – 92; ГОСТ 1.2 – 97; ГССТ 1.5 – 93; ПМГ 22 – 97) складають правову основу здійснення робіт із стандартизації та сертифікації, зокрема, формування та реалізацію єдиної науково-технічної політики в сфері стандартизації та серти­фікації.

Законодавчу основу інформаційного забезпечення стандартизації в Україні складають:

ü постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію роботи, спрямовану на створення державних систем стан­дартизації, метрології та сертифікації» від 25 травня 1992 року № 269.

ü декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 року № 46-93.

ü постанова Кабінету Міністрів «Про створення національного автоматизованого інформаційного фонду стандартів» від 1 лютого 1995 року № 84.

В умовах реформування соціально-економічних відносин, перехідного їх стану та завдань інтеграції України до європейських і світових структур до актуальних завдань системи стандартизації варто віднести:

- розмежування сфери законодавчого регулювання вимог та сфери стандартизації на засадах добровільності стандартів і встановлення порядку взаємодії цих сфер;

- розширення сфери законодавчого регулювання безпечності та якості продукції та послуг відповідно до положень директив ЕС та міжнародної практики;

- більш широке застосування господарюючими суб'єктами посилань на стандарти у договорах (контрактах) та іншій документації, а також використання стандартів як арбітражних документів у судах;

- гармонізація сфери добровільності стандартів та практики їх застосування відповідно до положень директив ЕС та між­народної практики;

- аналіз положень законів, відомчих документів та відповідних положень про міністерства (відомства) з метою усунення розбіжностей і неузгодженостей у цих документах;

- створення та вдосконалення основоположних документів національної системи стандартизації України, гармонізованих з документами міжнародних (регіональних) організацій із стандартизації.

З метою послідовного розмежування обов'язкових та добро­вільних нормативних документів Закон «Про стандартизацію та сертифікацію» і основоположні стандарти національної системи стандартизації мають ввести такі документи: регламент, технічний регламент і зводи правил. Зводи правил розробляють на облад­нання, конструкції, технічні системи, вироби одного й того ж чи подібного функціонального призначення, але які різняться між собою конструктивним виконанням чи принципом дії і для яких аспекти проектування, виготовлення чи встановлення, монтажу, експлуатації чи утилізації є визначальними для їх безпечного функціонування (жилі і промислові будівлі та споруди, котли, посудини, що працюють під тиском, компресорне обладнання тощо).

Зводи правил розробляють та затверджують на національному чи галузевому (регіональному – в будівництві) рівнях. Галузеві (ре­гіональні) зводи правил розробляють за відсутності національних вимог чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують чи доповнюють вимоги національних зводів правил. Вимоги галузевих зводів правил не повинні суперечити вимогам на­ціональних зводів правил.

Органи державної виконавчої влади, які здійснюють державний нагляд за діяльністю з підвищеною небезпекою для населення та/чи довкілля, а також за аспектами, зв'язаними з безпекою праці, захистом навколишнього природного середовища, безпечністю будь-якої продукції (процесів чи послуг) для життя, здоров'я і майна населення, розробляють, затверджують, видають та розповсюджують нормативні документи (зводи правил, регламент, технічні регла­менти) у межах їх компетенції.

Формування несуперечливих у правовому відношенні механізмів забезпечення додержання вимог законодавства доцільно здійснювати в таких напрямах:

ü розроблення законодавчих актів для конкретних груп та (або) видів продукції чи послуг. Ці законодавчі акти мають визначати особливості (або більш жорсткі умови чи вимоги, ніж це прийнято в основоположних законах проведення для даної продукції чи виду діяльності) робіт із стандартизації, метро­логічного забезпечення та сертифікації;

ü розроблення законодавчих актів, що встановлюють конкретні числові значення (або інтервали) шкідливого впливу, які мають місце під час виробництва продукції, робіт та надання послуг.

Отже, законодавчі акти прямої дії, як найбільш авторитетна форма державного регулювання безпеки і якості продукції та послуг, мають застосовуватись у взаємодії з технічними регламентами, затвердже­ними органами виконавчої влади, і стандартами.

Залежно від рівня органу, який приймає чи схвалює нормативні документи із стандартизації, вони поділяються на:

- національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

- стандарти, технічні умови та правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти. Стандарти повинні бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення. Порядок розроблення, перегляду, внесення змін, прийняття та опублікування стандартів встановлюється Законом України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності».

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації має право встановлювати знак відповідності продукції національним стандартам. Національний знак відповідності продукції національним стандартам – знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію. Опис та правила застосування національного знака відповідності продукції національним стандартам встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації. Відповідність продукції національним стандартам добровільно підтверджується у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації.

Право власності на національні стандарти, правила усталеної практики, класифікатори та каталоги належить державі. Від імені держави права власника на ці документи здійснює центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації. Право власності на стандарти, технічні умови та кодекси усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються стандартизацією, належить організаціям, установам, за кошти яких вони створені або яким воно передано в установленому законом порядку. Стандарт може розроблятися на продукцію і процес, які є об'єктами стандартизації та одночасно об'єктами інтелектуальної або промислової власності, якщо розробник стандарту отримав дозвіл від власника прав на продукцію або процес у встановленому законом порядку. Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражувати і розповсюджувати як офіційні видання будь-які стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи, крім випадків, передбачених Законом. У разі відтворення чи розповсюдження стандарту, правила усталеної практики без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи орган чи організація, яка прийняла стандарт, не несе відповідальності за невідповідність тексту розповсюджуваного документа його офіційному тексту чи за наслідки, спричинені застосуванням розповсюдженого документа. Власник об'єкта права власності має право на відшкодування збитків, завданих йому недозволеним розповсюдженням стандарту, правил усталеної практики, класифікатора та каталогу, відповідно до закону.

Національні стандарти, правила усталеної практики, класифікатори та каталоги оприлюднюються, видаються та розповсюджуються центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації. Видання та розповсюдження документів відповідних міжнародних і регіональних організацій, членом яких є Україна, здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, іншими органами та організаціями з питань стандартизації відповідно до положень про них. Для надання інформації заінтересованим сторонам центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації функціонує як Національний інформаційний центр міжнародної інформаційної мережі (ISONET) та веде каталог національних стандартів. Органи та організації, які розробляють та приймають стандарти, що можуть створювати бар'єри для торгівлі, надають копії проектів і прийнятих стандартів центральному органу виконавчої влади з питань стандартизації, який надає цю інформацію заінтересованим сторонам через Національний інформаційний центр міжнародної інформаційної мережі (ISONET). Інформаційні послуги надаються шляхом опублікування офіційних текстів стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх розповсюдження інформаційними мережами в порядку ініціативи та на замовлення.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України. Центральні органи виконавчої влади та організації повинні інформувати центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами для виконання Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття та застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі, що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року.