Природно-ресурсний потенціал

ТЕМА 4

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1. Поняття і склад потенціалу національної економіки.

2. Природно-ресурсний потенціал.

3. Демографічний і трудовий потенціали.

4. Виробничий потенціал.

5. Науково-технічний потенціал.

6. Інформаційний потенціал.

7. Зовнішньоекономічний потенціал.

8. Екологічний потенціал.

Поняття і склад потенціалу національної економіки

Економічний потенціал національної економіки – це її здатність перетворювати ресурси на продукти з метою задоволення потреб населення.

Потенціал національної економіки визначається:

1) обсягом основного капіталу та інших нефінансових і фінансових активів;

2) обсягом природних ресурсів;

3) обсягом людських ресурсів;

4) системою організації та управління;

5) обсягом інноваційного ресурсу.

Перші три складових – це національне багатство. Четверта складова приводить у рух національне багатство, створюючи постійно діючий механізм життєзабезпечення суспільства. П’ята складова перетворює цей механізм і його рух на безперервну динаміку зростання. Національне багатство є найважливішою складовою потенціалу національної економіки. Його оцінка передбачена системою національних рахунків і трактується як сума нефінансових і фінансових активів. Але будь-які оцінки національного багатства є значною мірою відносними, тому що тільки частину національного багатства можна оцінити з припустимим рівнем об’єктивності (це переважно фінансові активи). Складніше оцінювати нефінансові активи, зокрема основний капітал. Якщо ступінь його фізичного зносу можна визначити точно, то ступінь морального зносу можна оцінити лише зі значною мірою суб’єктивізму. Найбільш складним для оцінки є людський капітал, під яким розуміють сукупність природних даних і талантів, рівня освіти, культури, виробничих навичок, досвіду, здоров’я. Одним із підходів до оцінки людського капіталу є оцінка витрат на освіту, культуру, охорону здоров’я, соціальну інфраструктуру і т.д. Очевидно, що цей підхід суб’єктивний. В той же час людський капітал є найдинамічнішою складовою національного багатства на сучасному етапі, його питома вага має стійку тенденцію до зростання.

Природно-ресурсний потенціал

Природно-ресурсний потенціал у структурі потенціалу національної економіки України займає провідне місце. Територія України складає менше 1% земної поверхні, в той же час на ній зосереджено більше 5% природних ресурсів планети. Основним є земельний ресурс, який максимально використовується для сільськогосподарського виробництва. Близько 70% території України – це сільськогосподарські угіддя, ще 17% - ліси, 4% - під забудовою, 5% - інші території, 4% - зайнято водоймами. Неефективне використання земельного ресурсу проявляється через низький технологічний рівень агропромислового сектору. Він перенасичений технологіями впливу на ґрунти (хімізація, зрошення, осушення), що в цілому призводить до деградації ґрунтового покриття (засоленість, підтоплення і т.д.). Крім того, неефективно використовуються й землі населених пунктів під забудову екологічно шкідливими об’єктами з мінімізацією рекреаційних зон. Незважаючи на відсутність ринку землі, неможливість її відчуження й об’єктивної оцінки, саме земля залишається найціннішим природним багатством України. Забезпеченість землею сільськогосподарського призначення становить 0,7 гектара на одного українця, що в кілька разів перевищує середньоєвропейський рівень. Експертна оцінка сільськогосподарських угідь в Україні перевищує 100 мільярдів доларів.

Україна має значні запаси вугілля, нафти і газу, поклади торфу, але ці запаси не забезпечують в повній мірі потреби розвитку економіки.

Серед загальних ресурсів органічного палива на вугілля припадає 65-90%. У розвинутих країнах використання вугілля забезпечує зростання економіки, заміняє нафту у багатьох сферах діяльності.

Кам’яне вугілля в Україні видобувається на території двох основних кам’яновугільних басейнів: Донецького та Львівсько-Волинського. В Донецькому басейні видобуток вугілля головним чином зосереджено в Донецьку, Макіївці, Єнакієво, Горлівці, Чистякові – Донецька область; Луганську, Стаханові, Первомайську, Лисичанську – Луганська область; Павлограді – Дніпропетровська область. У Львівсько-Волинському басейні вугілля видобувають у Червонограді – Львівська область; Ново-Волинську – Волинська область.

Буре вугілля видобувають на території Житомирської (Поліський регіон), Черкаської (Подільський регіон), Кіровоградської, Донецької (Степовий регіон), Львівської (Карпатський регіон) областей.

Нафтогазоносні площі зосереджені головним чином в Карпат­ському, Подільському, Степовому регіонах та в Криму. В загальній структурі видобутку нафти значна її кількість (80-85 %) приходиться на Подільський та Степовий регіони. Тут проводяться геологічні дослідження, відкриваються нові родовища нафти, що створює позитивні можливості для збільшення обсягів її видобутку.

Для забезпечення розвитку економіки України щорічно необхідно використовувати 23 млн.т нафти. Видобуток нафти складає 4 млн.т, тобто 17,5% від потреби, незважаючи на відкриття нових нафтових родовищ. Існує тенденція до зменшення обсягів видобутку нафти, почи­наючи з 1990-го р.

Промислові запаси природного газу в Україні дорівнюють 1,1 трлн. м³, відкриті 500 млрд. м³.

Газові поклади розташовані на території Подільського, Степового та Карпатського регіонів та в Криму, вони співпадають з розта­шуванням покладів нафти, враховуючи генетичну їх спорідненість. У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти і природного газу екс­плуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормо­ве, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу – на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.

Природного газу у 2004-му р. видобули 19,3 млрд. м³, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 30 млрд. м³. Зараз тільки родовища Харківської області дають до 50% природного газу України (поклади Юрієвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі в Полтавській області постійно знижується через зростання глибини буріння (до 2 км).

Привертає увагу стан справ з вітчизняними запасами газу, враховуючи, що вичерпаність родовищ, які знаходилися в експлуатації, сяга­ла 80%, а це визначало скорочення видобутку газу. Протягом тривалого часу (з 1990 до 2005р.) ресурсна база не відновлювалася. Перспективи для зростання видобутку газу відкрилися, починаючи з 2000-го р., коли були введені в експлуатацію нові родовища в межах Дніпровсько-Донецької западини та на території Західного регіону. Особливого зна­чення набуває відкриття на українську шельфі Чорного та Азовського морів чотирьох родовищ природного газу.

Наслідком приросту розвіданих запасів стала стабілізація щорічного видобутку газу на рівні 18-19 млрд. м³.

Горючі сланці (глинисті, вапнякові, кременисті гірські породи) використовують, головним чином як низькосортне паливо на теплових електростанціях. Відомі два основних родовища горючих сланців – в Хмельницькій області (поблизу м. Кам'янець-Подільський) та на межі Черкаської та Кіровоградської областей. Го­рючі сланці розглядають як додаткові резерви енергозбереження, вра­ховуючи відсутність масштабного промислового їх видобутку.

Торф – горючі копалини, що утворюються в болотах із залиш­ків відмерлих рослин, нагромаджених в умовах надмірної вологості та відсутності повітря. Запаси торфу зустрічаються повсюди. Найбільші запаси зосереджені на території Поліського регіону, головним чином у Волинській, Рівненській, Чернігівській, Київській областях.

Україна багата на рудну сировину, передусім на руди чорних металів. Основними те­риторіями видобутку залізних руд стали родовища Криворізького, Кременчуцького, Білозерського та Керченського залізорудних басейнів, де руда розробляється як підземним, так і відкритим (кар’єрним) способом. Загалом запаси залізної руди в Україні становлять 27,5 млрд. т., або 20% світових.

Основною територією видобутку марганцевих руд є Нікопольський марганцеворудний басейн (запаси близько 1 млрд. т. руди). В Нікопольському басейні марганцевих руд видобуваються значні обсяги руди (в тому числі до 75% відкритим спо­собом), що являють собою важливу сировинну складову металургійної про­мисловості України.

Також Україна має достатні запаси вогнетривких глин (0,5 млрд. т) і флюсових вапняків (3 млрд. т), значні запаси різноманітної хімічної сировини та нерудних корисних копалин.

Водні ресурси. За сучасними оцінками середньо-багаторічні во­дні ресурси України сягають біля 78,1 куб.км/рік. В маловодний (95% забезпеченості) рік ця цифра складає 55,9 куб.км. Місцеві водні ресур­си, що формуються в межах України, в середній за водністю рік до­рівнюють 52,4 куб.км/рік; в маловодний – відповідно 27,7 куб.км/рік. Води річки Дунаю в Україні поки що не використовується.

Прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в 21 куб.км/рік, з яких 13,0 куб.км/рік вважаються не пов’язаними з річним стоком.

В межах території України в останні роки використовуються бі­ля 23-25 куб.км/рік водних ресурсів, у тому числі до 6 куб.км/рік підзем­них вод. Близько 60% загального водокористування пов’язане з фо­рмуванням промислових стоків.

Характерним для сучасної структури водокористування в ме­жах України є наявність стійких екологічних дисбалансів, обумовле­них використанням в областях і регіонах з обмеженою природною кількістю поверхневих вод значних їх об’ємів, що подані ззовні за рахунок зарегулювання рік (Дніпро, Сіверський Донець і ін.).

Україна на протязі останніх десятиріч є практично не дренованою територією внаслідок регіонального впливу підпору поверхне­вих та підземних вод каскадом водосховищ р. Дніпро та 27,5 тис. во­доймищ на малих річках.

Тривогу викликають довгострокові прогнози на базі циклічнос­ті природної водності. Згідно з ними, починаючи з 2000-2002 рр., очікується початок збільшення опадів, які можуть перманентно три­вати до 2025-2035 рр. Це може суттєво підсилити негативний вплив водно-екологічного дисбалансу території України. Для принципового покращення екологічного рівня водокористу­вання в межах України потрібні розробки технологічних, нормативно-правових та інших документів, що базуються на принципах гранично допустимих водно-екологічних змін або навантажень. Крім того, зва­жаючи на катастрофічний стан водогосподарського комплексу України, є необхідним також виконання наступного комплексу заходів:

- розробка наукових основ та виконання водно-екологічного районування території України, виходячи з оцінок гранично до­пустимих водно-екологічних навантажень та змін навколиш­нього середовища;

- розробка цільової довгострокової програми екологічно збалансованого розвитку водогосподарського комплексу;

- реалізація поступового переходу на світові стандарти визначен­ня екологічних параметрів водно-ресурсних систем та водного середовища в цілому, технологій водозабезпечення, водокорис­тування та водоохорони.