Розвиток туризму в україні в радянські часи

Після закінчення першої світової війни на території Східної (Наддніпрянської) України встановилась радянська влада - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР); з 1937 р. - Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), столицею якої до 1934 р. був Харків.

Стрижнем політики радянської влади в галузі туризму в 20 -30-ті pp. було створення державних організаційних засад управління туризмом, масове залучення населення до різних напрямів туристської діяльності, зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму.

Тривалий час радянський туризм розвивався стихійно, не мав організаційного центру.

Майже 10 років тривали пошуки найбільш раціональних форм туристсько-екскурсійної роботи. У 1926 р. при Народному Комісаріаті Освіти РРФСР було створене Об'єднане екскурсійне бюро. Однак наприкінці 1928 р. Об'єднане екскурсійне бюро було ліквідовано. Його замінило акціонерне товариство "Радянський турист" ("Рад-тур"), яке остаточно витіснило приватні туристичні контори й бюро.

Членами товариства могли стати громадяни, які придбали його акції. Одна акція коштувала 1 крб, проте право голосу мали лише власники не менш як 100 акцій.
Обов'язком акціонерного товариства було створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території тодішнього Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Туристські й екскурсійні маршрути проходили місцями, пов'язаними з революційними подіями та соціалістичним будівництвом у країні.

Товариство мало власні турбази, будинки туристів, сезонні притулки, орендувало в містах готелі. На свої маршрути товариство "Радтур" розповсюджувало платні путівки.
Ініціатором і організатором розвитку масового самодіяльного туризму став комсомол (ВЛКСМ, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді), що з середини 20-х pp. розгорнув широку діяльність з організації дозвілля молоді.

У січні 1927 р. Центральний Комітет ВЛКСМ і редакція газети "Комсомольская правда" провели нараду з організації масового туризму. На ній було прийнято рішення, що туризм має набути значного поширення, стати потужним засобом підвищення культурного і політичного рівня молоді, ознайомлення з історією та сучасним життям країни, а також сприяти залученню молоді до комсомолу.

Уже в березні 1927 р. на V Всесоюзній конференції ВЛКСМ було заявлено, що в країні з'явився рух, яким раніше спілка не займалася, - пролетарський туризм.
січні 1928 р. редакція журналу "Всемирный следопыт" почала видавати на допомогу туристам окремий додаток - "Всемирный турист".

Рада Народних Комісарів Союзу РСР 8 березня 1930 р. .прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства "Радянський турист" із Товариством пролетарського туризму РРФСР та про створення Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій (ТПТЕ). Головне завдання Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій полягало в пошуках специфічних форм допомоги соціалістичному будівництву. Однією з них була громадсько-політична робота туристів під час походів: проведення бесід з місцевим населенням (особливо в глухих і віддалених районах), постачання літератури, трудова допомога в збиранні врожаю тощо. Наприклад, харківські туристи відремонтували в сільгоспартілі "Новий шлях" трактор і дві косарки, обмолотили частину врожаю і допомогли відвезти зерно на елеватор.

На початку 1932 р. відбулася І Всесоюзна конференція з планування охорони здоров'я, фізкультури і туризму.

17 квітня 1936 р. Президія ЦВК СРСР у своїй постанові визнала недоцільним подальший розвиток туризму в рамках добровільного товариства й ухвалила його ліквідувати. Все майно Товариства передавалося ВЦРПС, при якій створювалося Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ). За аналогією в Україні Укрпрофрада створила Українське республіканське туристсько-екскурсійне управління (УРТЕУ).

11 квітня 1929 р. створила Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовнішньої і внутрішньої торгівлі («Інтурист»).

З перших днів "Інтуристу" доводилось розвивати свою діяльність у двох напрямках: "зовнішню", пов'язану з продажем турів до СРСР на закордонних ринках, і "внутрішню", тобто організацію їх приймання та обслуговування в країні. А це - розміщення, харчування, екскурсії, перевезення на літаках, кораблях, у поїздах, автобусах, відвідування театрів і концертів, продаж сувенірів і багато іншого.

8 червня 1929 р. Декретом Народного комісаріату торгівлі СРСР був затверджений перший статут "Інтуриста", його організаційна структура.

У 1933 р. Президія ЦВК СРСР прийняла спеціальну постанову про злиття Державного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРСР "Інтурист" і Всесоюзного акціонерного товариства "Готель". Нова організація була названа Всесоюзним акціонерним товариством з іноземного туризму в СРСР - ВАТ "Інтурист".

Найважливішим напрямом і турботою "Інтуриста" був прийом іноземців у Радянському Союзі. З цією метою велася наукова розробка туристських маршрутів містами і союзними республіками СРСР, у тому числі Україною.
Програми поїздок іноземних гостей зазвичай не обмежувалися відвідуванням одного міста. Тому необхідно було забезпечити якісне обслуговування туристів на всьому маршруті поїздки по СРСР. Усе це потребувало відповідної інфраструктури - готелів, мотелів і кемпінгів, ресторанів і кафе. Слід зазначити, що діяльність "Інтуриста" великою мірою сприяла збереженню унікальних пам'яток архітектури і культури, розвитку народних ремесел (петриківського розпису, решетилівської вишиванки тощо).

Діяльність "Інтуриста" була специфічною і багатопрофільною. Вона потребувала відповідних форм керівництва і виняткової уваги до добору кадрів. Адже іноземцям дозволялося побачити тільки те, що влада вважала за потрібне показати. Вимоги до персоналу були дуже високими: крім вільного володіння двома-трьома іноземними мовами, знання історії країни й історії мистецтв, співробітники "Інтуриста" повинні були вільно орієнтуватися в розстановці політичних сил у світі. Вони мали оволодіти вмінням знаходити оптимальний вихід у несподіваних ситуаціях, уміти цікаво розповідати і вчасно змовчати. Обов'язковими були такі особисті якості, як доброзичливість, гарні манери і приємна зовнішність.

"Інтурист" дістав монопольне право на обслуговування всіх іноземних громадян незалежно від того, з якою метою вони прибували до СРСР: як туристи, комерсанти чи як технічні фахівці.

Однак міжнародний туризм у 30-ті pp. розвивався в СРСР переважно як в'їзний. Виїхати з Радянського Союзу за кордон було справою непростою. Виїзний радянський туризм у ті часи був зведений до мінімуму. Автором "виїзної системи" був народний комісар з іноземних справ Г. В. Чичерін. Виняток робили лише для партійних і радянських функціонерів, а також пролетарських письменників. Інші бажаючі подорожувати подавали заяву і чекали рішення виїзної комісії. Якщо рішення було позитивним, то в паспорті ставилася відмітка "Виїзд до...". Таким чином, міжнародний туризм в СРСР у 20 -30-ті pp. робив перші впевнені кроки під контролем радянської держави.

Водночас більшовицький уряд і партійні органи не ставили собі за мету зберегти для майбутніх поколінь козацькі могили та церкви над Дніпром. Вони прагнули використати туризм і екскурсії як важіль ідеологічного впливу на населення з метою формування соціалістичної свідомості, переконання людей у перевагах соціалістичної системи.

Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та виховання трудящих мас і посідала важливе місце в культурній розбудові країни. Практично в 20-ті роки туристсько-екскурсійну роботу в Україні організовували такі структури: Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1919-1928), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, 1928-1929), акціонерне товариство Укртуре (1926-1930).

З 1919 р. у позашкільному відділі Наркомосу УСРР починає працювати Екскурсійно-виставково-музейна секція. Завдяки її створенню виникла можливість організувати єдиний центр об'єднання та координування всієї екскурсійної роботи в Україні і широко розгорнути її на державному рівні.

Вже з перших років свого існування радянська влада вживала заходів щодо перетворення Кримського регіону на "всесоюзну здравницю для трудящих". Невідкладно вирішувались питання охорони природи Криму.

В 1917 р. у Гірському Криму на місці колишнього заказника імператорського полювання (1870 р.) було створено національний заповідник. У 1918 р. Комісаріатом землеробства Республіки Таврида було видано декрет "Про охорону тварин у лісах Криму". 4 квітня 1919 р. було підписано декрет РНК "Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення", яким було здійснено націоналізацію курортів. У грудні 1920 р. В.І. Ленін підписав декрет "Про використання Криму для лікування трудящих". У 1925 р. під Ведмідь-горою було відкрито всеросійський санаторний піонерський табір "Артек".

У другій половині 30-х pp. в Україні було зроблено перші кроки щодо створення інфраструктури туризму. У цей період почали діяти будинки туристів і туристські табори в Києві, Трипіллі, Каневі, Дніпропетровську, Запоріжжі. Приділяється увага і розвитку готельного господарства.

Упродовж 1926 - 1932 pp. у зв'язку зі скрутними соціально-побутовими умовами життя населення готельні фонди здавались під житло робітникам і службовцям. Проте з 1933 р. ситуація почала змінюватись на краще.

Після закінчення Другої світової війни спостерігалось зниження потягу населення до традиційних занять, властивих мирному часу, в тому числі й до туризму. Всі матеріальні й духовні ресурси були мобілізовані на відновлення нормальної життєдіяльності суспільства. Матеріально-технічна база туризму в СРСР під час Великої Вітчизняної війни зазнала значних втрат і потребувала невідкладної відбудови. Система туризму практично втратила основні кадри.

В планах першої повоєнної п'ятирічки певне місце відводилось і завданням організації туристсько-екскурсійної роботи.Упродовж 1945 - 1948 pp. було відновлено діяльність територіально-екскурсійних управлінь в Криму та Києві.
Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота, розроблялись усе нові екскурсії із загальноосвітніх і спеціальних тем. За змістом вони були націлені на ідейно-політичне виховання мас. Їх класифікували за 14 напрямами: по місцях життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої тематики; із соціальної реконструкції міст, мистецтвознавства (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села (до колгоспів). Поряд з організаційними заходами ТЕУ ВЦРПС значну увагу приділяло пропагуванню серед населення активного відпочинку. Вперше після війни було розглянуто питання про видання спеціальної літератури, довідників, картосхем та інших матеріалів.

Постанова ЦК ВКП(б) від 27 грудня 1948 р. про розвиток фізичної культури і спорту, що передбачала створення нових умов для активних занять туризмом, сприяла зростанню його популярності.

Задовго до створення в системі ВЦРПС цільових установ і маршрутів для батьків з дітьми профспілки почали налагоджувати сприятливі умови для подорожей, поїздок і походів сімейних туристів (з дітьми середнього і старшого віку). Ще в 1948 р. Президія ВЦРПС ухвалила, що 20 % загальної кількості всіх путівок до санаторіїв, профілакторіїв і турбаз та 10 % - до будинків відпочинку видаються профспілками трудящим безоплатно, за рахунок коштів державного соціального страхування, решта - зі сплатою 30 % їх вартості. Дозволялось придбання путівок і для членів сімей (проте путівки продавались за повну вартість). Профспілкові комітети підприємств і установ безоплатно забезпечували робітників і службовців, що займалися самодіяльним туризмом, туристським спорядженням та інвентарем.

З метою поліпшення харчування туристів деякі турбази на початку 50-х pp. виступили з ініціативою створити на своїх або прилеглих територіях так звані підсобні господарства. У 1950 р. туристсько-екскурсійні установи профспілок прийняли перших туристів на зимових маршрутах.

Поряд з внутрішнім відбувається відновлення й міжнародного туризму в СРСР. У перші повоєнні роки цей процес значно гальмувала так звана залізна завіса, що була проявом "сталінського ідеологічного наступу". Отримати дозвіл на виїзд за кордон, тим більше потрапити іноземцю до СРСР, було дуже важко. Будь-який з них перебував у "полі зору" Комітету Державної Безпеки (КДБ), оскільки вважався потенційним шпигуном.
У період хрущовської "відлиги" (1953 - 1964 pp.) значно пожвавились зовнішньоторговельні зв'язки, до СРСР знову почали приїздити делегації з іноземних держав, обслуговуванням яких продовжувало займатись Всесоюзне акціонерне товариство "Інтурист".

У 1960 р. в Україні туристів приймали 26 турбаз, їхніх філій і притулків, на яких одночасно могли проживати 3510 туристів. Проте рівень обслуговування туристів залишався низьким. Відроджувалось і готельне господарство. Як і в передвоєнний період, найбільше готельне будівництво велося в столиці Радянської України.
Зростаючі обсяги туризму потребували нарощування інфраструктури. У Києві в 1964 р. був побудований найкращий на той час готель "Дніпро", що прикрасив площу Ленінського комсомолу (до 1956 р. пл. Сталіна, нині Європейська) і початок головної вулиці столиці - Хрещатика. При в'їзді до Києва з боку Житомирської траси в 1965 р. був уведений в експлуатацію мотель-кемпінг "Пролісок", функціональним призначенням якого було приймання та обслуговування груп автотуристів, потік яких як до СРСР, так і до України з кожним роком зростав.

У 1966 р. було створено Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, яке відіграло значну роль у виявленні, охороні, збереженні та пропаганді історико-культурних пам'яток. Було створено історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Кам'янці-Подільському, Каневі, Луцьку, Острозі, Переяславі-Хмельницькому, Полтаві, Слов'яногорську та інших містах. На їх базі виникали цілі туристські комплекси, що ставали центрами формування туристсько-екскурсійних потоків.
Загалом у 50 -60-ті pp. відбувалося не лише відновлення туристсько-екскурсійної справи, а й створення умов для її подальшого піднесення.

У повоєнний період партійно-державне керівництво та громадськість країни взяли на себе турботу з організації нової, розгалуженої мережі туристських організацій і установ.
Це були роки успішного виконання планів соціалістичного будівництва, ентузіазму й підйому. Не варто забувати про те, що туризм і подорожі були доступні Тоді всім соціальним групам населення. Адже велика частина туристських путівок виділялася профспілковим організаціям на пільгових умовах, а в багатьох випадках і безоплатно, і використовувалася як додатковий засіб морального й матеріального заохочення за трудові успіхи.
Саме середину 50-х pp. можна вважати періодом зародження виїзного туризму. І це не дивно: після тридцятиріччя епохи сталінізму прийшла хрущовська "відлига", і радянські люди, у тому числі й українці, дістали можливість здійснювати закордонні турпоїздки.
У 1955 р. був затверджений новий статут "Інтуриста", що передбачав розвиток як в'їзного, так і виїзного туризму, а також прийом іноземців, які прямували транзитом по території СРСР. "Інтурист" дістав повноваження бути членом різних національних і міжнародних організацій, комісій тощо.