Закон спадної граничної корисності блага

В останній третині ХІХ сторіччя Менгер, Джевонс, Вальрас запропонували кількісну теорію корисності, що пов'язана з поняттям граничної корисності і кількісним виміром корисності.

В основі кількісного підходу – суб'єктивні оцінки споживачів. У теорії використовуються ютіли – гіпотетичні одиниці корисності, що вимірюють рівень задоволення від споживання певної кількості блага.

Критики теорії корисності сформулювали ще в ХVШ сторіччі парадокс води і діамантів. Вода життєво необхідна для усіх, тому вона повинна мати максимальну корисність, діаманти - мінімальну, відповідно і ціни. На практиці - навпаки. Протиріччя було розв’язане шляхом розмежування загальної і граничної корисності. Величина запасів води і діамантів різна. Діаманти рідкі, вода - у необмеженій кількості. Тому ціна діамантів висока, а води - низька.

Корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага, називається граничною корисністю (MU – marginal utility). Сума корисностей окремих частин блага – сукупна корисність (TU – total utility). Звідси гранична корисність – це збільшення загальної корисності при збільшенні обсягу споживання блага на одну одиницю.

Приклад: людина відчуває спрагу. Перша склянка води для неї має максимальну корисність, тому що інтенсивність потреби максимальна; друга склянка дає менше задоволення, і т.д. Нарешті, якась склянка не приносить задоволення (U=0), а наступна приносить шкоду (U<0).

Q	MU	TU

Графа MU ілюструє принцип убування корисності - зворотна залежність між обсягом споживання і граничною корисністю. Сукупна корисність зростає в міру збільшення кількості блага.

К.Менгер і С.Джевонс незалежно один від одного обґрунтували принцип спадної граничної корисності - чим більше споживання певного блага, тим менше зростання корисності від одиничного збільшення споживання цього

блага (уперше цю залежність відкрив німецький економіст Госсен у 1854 р. - перший закон Госсена).

Передбачається, що смаки споживачів незмінні, а функція споживання безперервна, тобто диференціюється в кожній точці.

Це значить, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага відповідає збільшення сукупної корисності. Хоча сукупна корисність зі збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність неухильно зменшується.

Максимальне задоволення (TU) досягається в т. А, де MU=0. Це означає, що благо цілком задовольняє потребу.

, МU - похідна TU.

Якщо подальше споживання приносить шкоду (MU<0), то сукупна корисність зменшується (AB). Чим більшу кількість блага ми маємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Таким чином, ціна блага визначається не cукупною, а граничною корисністю. Закон спадної граничної корисності лежить в основі визначення попиту.

Варто розрізняти корисність безпосереднього споживання і корисність можливості споживання: що краще, з'їсти 100 г морозива чи 1кг, зараз чи протягом тижня?

Варто також розрізняти різні види корисності від споживання того самого блага в однаковій кількості. Людина з зайвою вагою, що переходить на дієту, або курець, що кидає палити, у перші дні свого нового життя почувають себе не кращим чином. Але корисність цього режиму з часом значна.

Звідси розрізняють тактичну і стратегічну корисність.

Тактична корисність - корисність сьогомоментна. Вона вимірюється жертвою, на яку здатна людина заради одержання певного набору благ для поліпшення свого стану в даний момент.

Стратегічна корисність - корисність з урахуванням наслідків довгострокового споживання (можливо, систематичного) певного набору благ.

Закони зростаючої сукупної корисності й спадної граничної корисності в більшості випадків виконуються для корисності можливості споживання і стратегічної корисності.