І. Становлення національної та світової валютних систем

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра господарсько-правових дисциплін

Лекція

з дисципліни «Правові засади функціонування фінансового ринку»

Тема № 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

(4 години)

Для здобувачів вищої освіти юридичного факультету

Дніпропетровськ - 2015

Лекцію підготувала доцент кафедри господарсько-правових дисциплін юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Фокша Л.В.

Рецензенти:

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри господарсько - правових дисциплін

19.08.2015 р., протокол № 2

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ

1. Становлення національної та світової валютних систем.

2. Поняття, функції та суб’єкти валютного ринку.

3. Валютні операції.

4. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку.

Висновок

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

1. Конституція України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141).

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р.

3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12 липня 2001 р. // ВВР України. – 2002. – № 1. – Ст. 1. 5

4. Про цінні папери та фондовий ринок : Закон України від 23 лютого 2006 р. // ВВР України. – 2006. – № 31. – Ст. 268.

5. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р. // ВВР. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30. 29.

6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю : Декрет КМУ від 19 лютого 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

7. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні : Закон України від 05.04.2001 р // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 29, ст.137

8. .Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991р. №959-ХІІ із змінами та доповненнями.

9. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: затв. постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 (у редакції від 17.04.2015 р.) // Офіц. вісн. України. - 2003.-№51.-Ст. 2077.

10. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: затв. постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 (Редакція від 17.04.2015 р.) // Офіц. вісн. України. -2004.-№13.-Ст. 908.

11. Порядок застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 04.10. 1999 р. №542 // Офіц. вісн. України. - 1999. - №42, - Ст. 2114.

12. Положення про процентну політику Національного банку України : Постанова Правління НБУ № 389 від 18.08.2004 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : httр : // www. rada.gov.ua.

13. Буднік М. М. Фінансовий ринок : конспект лекцій / М. М. Буднік, Н. В. Сабліна. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2014. – 155 с.

14. Васильєва В. В. Фінансовий ринок : навч. посібн. / В. В. Васильєва, О. Р. Васильченко. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.

15. Мартюшева Л. С. Фінансовий ринок : навч. посібн. / Л. С. Мартюшева, М. М. Буднік, Н. В. Сабліна. – К. : Кондор, 2008. – 324 с.

Мета лекції:

Ознайомитись з сутністю валютного ринку та його інструментами; дослідити роль, зміст, значення валютної біржі та її діяльності в Україні, дослідити правовий статус суб’єктів валютного ринку, зміс валютних операцій.

Вступ

Міжнародні валютні відносини - одна з головних складових міжнародних еко­номічних відносин. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Остання розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу, регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Функціональні особливості валютних відносин втілюються в історично-конкретних валютних системах, які є формою правової та інституційної організації валютних відносин.

Валютні відносини тісно пов'язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повто­рює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Ра­зом з тим валютні відносини не виключають національного характеру грошового механізму окремих країн. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція систем національних гро­шових відносин та світових валютних відносин, і функціональні відмінності між ними практично нівелюються.[25]

Національна валютна система - це форма організації економічних відносин краї­ни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та ви­користовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валют­ної системи визначаються національним законодавством.

І. Становлення національної та світової валютних систем

Окремі елементи валютних відносин з’явилися ще в античному світі - у Древній Греції і Древньому Римі - у вигляді вексельної і міняль­ної справи. Подальшим їх розвитком були середньовічні вексельні ярмарки в Ліоні, Антверпені й інших торгових центрах Західної Євро­пи, де відбувалися розрахунки за векселями (траттами). В епоху феодалізму і становлення капіта-лістичного способу виробництва почала розвиватися система міжнародних розрахунків через банки.

З розвитком суспільства стихійне ринкове регулювання міжнаро­дних валютних відносин замінюється законодавчим регулюванням у формі міждержавних валютних угод. Водночс динамізм валютних відносин, їх інтернаціоналізація потребують постійного вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідальність із сучасними економічними реаліями, що у кінцевому підсумку спрямовуються на підтримання стабільності національної грошової одиниці України.

Важливе значення в розумінні правого механізму дії валютної системи країни мають поняття валюти та валютних цінностей, валютної ліквідності, місця і ролі між­народних і регіональних валютно-фінансових організацій.

Економічні й інші форми взаємних зв’язків між країнами поро­джують валютні (грошові) відносини між ними, що складаються у визначену систему та отримують правову форму.

Валютні відносини складаються у сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її роллю в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і викоистання необхідних суспільству валютних фондів. Галузь валютних відносин складають міжнародні та внутрішні валютні відносини.

Міжнародні валютні відносини – це сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві й обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Вони мають чітке юридичне оформлення.

Міждержавні валютні угоди визначають порядок здійснення роз­рахун-ків, міжнародну розрахункову валюту, курс ва­лют, тобто порядок усіх валютних відносин і функціонування валют­них систем.

Валютна система – це функціональна форма правової та інституцій-ної організації валютних відносин.

Валютна система являє собою сукупність двох елементів:

· валютного механізму;

· валютних відносин.

Під валютним механізмом розуміють правові норми й інструмен­ти, що їх представляють, як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Валютні відносини включають повсякденні зв’язки, в які всту­пають приватні особи, фірми, банки на валютних і грошових ринках із метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

В умовах поглиблення і розширення взаємозалежності країн світу валютна система відіграє все більш важливу і самостійну роль у міжнародних господарських зв’язках. Вона безпосередньо впливає на темпи зростання виробництва і міжнародного обміну, ціни, заробітну плату і т.д., тобто фактори, що визначають економічне становище країни.

Існують національні і міжнародні валютні системи. Міжнародні валютні системи охоплюють регіональні системи і світову.

Історично спочатку виникла національна валютна система, як су­купність валютно-економічних відносин та інституцій, за допомогою яких здійсню­ється міжнародний платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси, необхідні для процесу відтворення в країні.

З організа­ційно-юридичної точки зору це державно-правова форма організації валютних відносин країни, що склалася історично на основі інтерна­ціоналізації господарських зв'язків і закріплена національним законо­давством з урахуванням норм міжнародного права..

Національна валютна система є складовою частиною грошової си­стеми країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні кордони, її особливості визначаються ступенем розвитку економіки і зовнішньоеконо-мічних зв’язків країни, а її структурні принципи закріплюються законодавством країни.

Регіональна валютна система охоплює сукупність валютно-економіч-них відносин між рядом країн. Наприклад: Європейських, країн СНД. Регіо-нальна Європейська валютна система створена в 1979 році.

Національна валютна система нерозривно пов’язана зі світовою валютною системою - формою організації міжнародних валютних від­носин, що склалися на основі розвитку світового господарства, закрі­пленої міждержавними угодами.

	Основні елементи національної валютної системи:   1. Національна валюта. 2. Ступінь конвертованості національної валюти. 3. Паритет національної валюти. 4. Режим валютного курсу. 5. Міжнародна валютна ліквідність країни. 6. Порядок використання резидентами міжнародних засобів обігу і платежу. 7. Регламент міжнародних розрахунків. 8. Режим національного валютного ринку. 9. Національні органи валютного регулю вання та контролю.		Основні елементи світової валютної системи: 1. Резервні валюти, міжнародні розрахункові грошові одиниці. 2. Умови взаємної конвертованості валют. 3. Уніфікований режим валютних паритетів. 4. Регламентація режимів валютних курсів. 5. Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності. 6. Міждержавне регулювання валютних обмежень. 7. Уніфікація правил використання міжнародних кредитних коштів обігу. 8. Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків. 9. Режим світового валютного ринку і ринків золота. 10. Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Функціонування валютних систем і проведення міжнародних роз­рахунково-кредитних операцій можливо завдяки існуванню таких видів валют, як національна та резервна (ключова).

Якщо національна валютна система базується на національній ва­люті - грошовій одиниці країни, що використовується як світові гроші, то світова валютна система - на одній або декількох резервних валютах або міжнарод-ній розрахунковій грошо­вій одиниці.

Чинне законодавство визначає валюту України¹ як грошові зна­ки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших фор­мах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кре­дитно-фінансових установах на території України.

Відповідно, іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у ви­гляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обі­гу та є законним платіжним засобом на території відповідної інозем­ної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з ньо­го, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обі­гу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахун­ках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Разом із тим, казначейські білети не можуть бути включені до грошових знаків, які перебувають в обігу в Україні, оскільки, згідно з ч. 2 ст. 34 Закону України «Про Національний банк України», готівка перебуває в обігу у вигляді грошових знаків – банкнот (паперових) і монет (металевих). Випуск

грошових знаків в інших формах чинним законодавством не передбачається

Законом «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено, що «гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів».

Як інструмент обігу використовуються також платіжні докумен­ти та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (трат­ти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті або банківських металах.

¹ Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів

України від 19.02. 1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993.- № 17.- Ст.1

Банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платино­вої групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світо­вих стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Отже, до валютних цінностей можна віднести національну та іноземну валюту, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті, доро­гоцінні метали та дорогоцінне каміння, за винятком ювелірних та побутових виробів. (Рис. 1).

Рис. 1. Види валютних цінностей.

Резервна (ключова) валюта - це особлива категорія конвертованої валюти провідної країни, що виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн. Такою валютою є долар США і до деякої міри – англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, в азіатському регіоні - японська ієна, а також колективна валюта держав Європейської валютної системи – євро.

Замість резервних валют часто використовується міжнародна розра­хун-кова грошова одиниця.

Міжнародна розрахункова грошова одиниця - валютна одиниця, що використовується як умовний масштаб для порів­няння міжнародних вимог і зобов’я-зань, установлення валютного па­ритету і курсу.

Процес демонетизації золота (втрати їм грошових функцій ) створив умови для впровадження у валютну систему між­народних розрахункових грошових одиниць. Такою одиницею є СПЗ - спеціальні права запозичення (SDR – Special Drawing Rights), що використовуються Міжнародним Валютним Фондом.

У 1967 р. 1 СПЗ =0,888671 г золота (1 унція золота = 35 СПЗ), тобто 1 СПЗ = 1$. З часом авторитет СПЗ падає, вона не стала привабливою. У 1974 році створено нову систему визначення курсу СПЗ на базі “кошика” валют 16 індустріальних держав. У 1984 році – МВФ спростив принципи підрахунку вартості одиниці СПЗ. У “кошику” валют залишено п’ять валют за квотами: Долар США – 40 %; Марка ФРН – 21 %; Японська ієна – 17%; Французький франк – 11 %; Фунт стерлінгів – 11 %.

На 15 серпня 1994 р. 1 СПЗ = 1,45614 дол. США, тобто один долар дорівнює 0,686748 СПЗ.

У сучасних умовах СПЗ використовується як додаток до існуючих доларових резервів. Якщо країна відчуває дефіцит платіжного балансу, вона може обміняти свої СПЗ на валюту, визначену МВФ, без зобов’язання дотримання будь-яких спеціальних умов у галузі її економічної політики.

З 1 січня 1999 р. в одинадцяти європейських країнах з п’ятнадцяти, що входять в ЄЕС (Бельгія, Фінляндія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Іспанія, Німеччина), запроваджена єдина колективна валюта – євро. Спочатку євро, як СПЗ та екю,використовувалася в безготівкових розрахунках, а згодом розпочалася емісія готівкових купюр. Євростворена набазі німецької марки.

Для забезпечення стабільності євро створено Європейський Центральний банк (ЄЦБ), що знаходиться у Франкфурті.

Встановлено жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показ­ників країн, що бажають використовувати євро:

1) дефіцит Держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;

2) сукупний державний борг не може перевищувати 60% від ВВП;

3) річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції в трьох країнах ЄС із найменшим рівнем інфляції (приблизно 3-3,3%) більш ніж на 1,5%;

4) середнє номінальне значення довгострокових ставок відсотків не повинно перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найбільшими цінами (приблизно 9%);

5) країни, що переходять на нову європейську валюту, повинні дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів в існу­ючому механізмі європейських валютних систем.

Здатність національної валюти вільно обмінюватися на іноземні валюти в будь-якій формі та в усіх видах операцій характеризує її конвертованість.

За конвертованістю виділяють валюти: вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані (замкнуті).

Стійка конвертованість валюти свідчить про здоровий стан еконо­міки країни; про відсутність будь-яких адміністративних обмежень на експортно-імпортні операції, про високу конкурентноздатність вітчизняного виробництва і якість продукції. Але введення конвертованості валюти в умовах неста-більної ринкової економіки призводить до негативних наслідків: до банкрутства підприємств, ефективність яких не відповідає світовим стандартам; масового безробіття; великого тиску на валютний курс і в цілому до нестабіль-ності на макрорівні.

Виділяють, крім того, особливий вид валют - клірингові валюти. Це валюти, у яких ведуться рахунки в банках і здійснюються різно­манітні операції між країнами, що уклали платіжні угоди клірингового типу. Ними можуть бути розрахунковий долар, індійська рупія, фунт стерлінгів і ін., але це лише умовна розрахункова одиниця (застосовувана договірними країнами в узгоджених галузях), що не може бути обміняна ні на відповідну за назвою національну валюту, ні на будь-яку іншу, якщо в платіжній угоді немає такого застереження.

Залежно від кількості країн-учасниць розрізняються односторонні, двосторонні, багатосторонні і міжнародні кліринги.

Використання іноземної валюти в міжнародних розрахунках потребує вирішення питання про їх кількісне співвідношення, тобто про їх валютний курс. Це питання є одним з найскладніших як у теорії, так і у практиці валютного регулювання. Але існує досить просте теоретичне обґрунтування його вирішення. Це "теорія паритету купівельної спроможності" шведського економіста Г. Касселя. Вона пропонує виз­начати реальний валютний курс за паритетом купівельної спроможнос­ті , тобто за співвідношенням грошових одиниць у відповідності з їхньою купівельною спроможністю на ринках відповідних країн.

Виді­ляють абсолютний і відносний паритет.

Абсолютний паритет - це співвідношення двох валют, яке урівнює їхні купівельні спроможності стосовно визначеного набору товарів та послуг - "товарного кошика". Абсолютний паритет може розрахову­ватися стосовно окремих товарних груп (частковий АПКС) чи до валового національного продукту (загальний АПКС).

У практиці ви­користовують різні формули визначення АПКС: Ласпейєрса, Пааше, Фішера, Торнквіста, Гїрі-Хаміса. Наприклад, формула Пааше має вигляд:

Σ p_ikq_is

Р = ——— ,

Σ p_isq_is

де Р - АПКС, розрахований стосовно однакового товарного кошика;

P_ik - рівень цін “і” товарної групи країни "к";

Р_is- рівень цін “ і” товарної групи країни “s”;

Σp_ikq_is- обсяг споживання чи виробництва країни "s" за цінами країни “к”;

Σp_isq_is - обсяг споживання чи виробництва країни "s" за національними

цінами.

Відносний паритет - це похідна від курсу валют у базовому пе­ріоді, яка дефльована за співвідношенням росту цін у країнах, валюти яких порівнюються. Основою цього показника є ринковий курс валют.

Рух валютного курсу під впливом ринкових факторів здійснюється у вигляді одноразових чи постійних його змін. У залежності від прийнятого в країні режиму валютного курсу ці зміни відбуваються у вигляді: девальвації (одноразового зниження), ревальвації (одноразового підвищення), апперцепції (плаваючого росту), депреціації (плаваючого зниження курсу національної валюти). Сучасна валютна система передбачає можливість вибору режиму валютного курсу серед наступних варіантів:
1. Фіксація курсу національної валюти:

а) по відношенню до однієї валюти (частіше до долара);

б) по відношенню до "кошика" валют (СПЗ, євро).

2.Обмеження коливань курсу відносно:

а) однієї валюти;

б) групи валют.

3. Більш гнучкий режим:

а) плавання курсу у відповідності з визначенням індексом;

б) “керованого” плавання, коли центральний банк здійснює постійні зміни валютного курсу в залежності від стану платіжного балансу, рівня інфляції і валютних резервів, але не автоматично і обов’язково;

в) "незалежне" плавання, при якому курс визначається співвідношенням попиту і пропозиції на ринку поза будь-яко­го втручання держави.

Однозначної відповіді на запитання, який валютний режим є кращим: фіксований чи плаваючий,- не дає ні теорія, ні практика валютного регулювання. Все залежить від економічних цілей уряду, дже­рел “економічного шоку”, структури економіки тощо. Загальний прин­цип: чим більше “відкрита” економіка держави, тим більшою є необхідність фіксованого режиму.

Міжнародні валютні відносини віддзеркалюються у платіжному балансі країни.

Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, здійснюва­них країною за кордоном, і надходжень з-за кордону за той же час. Теоретично платіжний баланс (документ) складається з трьох частин:

1) торгового балансу:

2) балансу послуг і некомерційних платежів;

3) балансу руху капіталів і кредитів.

Перші дві частини при аналізі об'єднують­ся під назвою "поточного балансу" чи "поточних операцій". Третя ча­стина, як правило, розглядається окремо, тому що відбиває дещо специфічний рух коштів за капітальними статтями балансу.

Ступінь важливості для країни тієї чи іншої частини платіжного балансу залежить від рівня розвитку її фінансової системи і ступеня інтеграції у світову економіку. Загальний принцип полягає у тому, що для більш розвинутих країн більшу роль відіграє стан руху капіталів та кредитів.

З технічної точки зору обидві сторони балансу (платежі та над­ходження) однакові між собою, що передбачається принципом складання ба­лансів. Але широко розповсюдженими є поняття: рівноваги балансу, дис­балансу (тобто наявності активного чи пасивного сальдо). Це обумовле­но тим, що з метою аналізу усі статті платіжного балансу поділяються на головні (автономні) і балансуючі (ті, що вирівнюють баланс).

Операції за автономними статтями відбивають платежі за результатами міжнародних господарських відносин (торгівля, туризм, фрахт тощо). Вирівнюючі статті відбивають платежі за операціями, які призначені урівноважити підсумки операцій за головними статтями (міжнародні кредити, зміни золотовалютних резервів).

Порушення рівноваги платіжного балансу можуть бути коротко - і довгострокові. Короткострокові можуть бути ліквідовані автоматично дією ринкового механізму і, як правило, не потребують додаткового втручання держави. Їх не треба розглядати як негативні явища, оскільки во­ни можуть утворюватися внаслідок швидкого розвитку економіки чи її структурної перебудови.

Серед засобів щодо досягнення рівноваги платіжного балансу використовують політику “дефляції” та політику “доходів”.

Політика “дефляції” – це сукупність регулювальних засобів уряду і центрального банку у сфері державних фінансів і кредитно-грошового обігу, які покликані стримувати інфляцію і ліквідувати дефіцит пла­тіжного балансу шляхом зниження господарської активності. При цьому мається на увазі, що підвищення ставок відсотків і обме­ження кредиту скоротить видатки нареш-ті і на імпорт. Практика свід­чить, що при цьому зменшення видатків повинне у чотири рази пере­більшувати розмір дефіциту платіжного балансу, що може привести до значного падіння внутрішнього виробництва, росту безробіття і галь­мування технічного прогресу.

“Політика доходів” – це напрям державного регулювання, який перед-бачає встановлення безпосередньо державою такої межі росту за­робітної плати, який би забезпечив досягнення головних завдань еко­номічної політи-ки. У випадку реалізації такої політики рівень росту заробітної плати у порів-нянні з ростом продуктивності праці є відносно нижчим, ніж у інших країнах. Це надає можливість ліквідувати різницю між внутрішніми і світовими ціна-ми за рахунок збільшення експорту над імпортом. Однак це потребує дуже значного ча­су. Тому проведення такої політики в умовах високого рівня безробіт­тя практично неможливо.

Правовий режим валютних відносин-це режим валютних обмежень, тобто законодавча або адміністративна заборона, лімітування чи регламентація з валютою або валютними цінностями.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Валютна система – це функціональна форма правової та інституцій-ної організації валютних відносин.

Валютна система являє собою сукупність двох елементів:

· валютного механізму;

· валютних відносин.

Під валютним механізмом розуміють правові норми й інструмен­ти, що їх представляють, як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Валютні відносини включають повсякденні зв’язки, в які всту­пають приватні особи, фірми, банки на валютних і грошових ринках із метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.