Особливості та характерні риси палеолітичного мистецтва

Дедалі важливішу роль у житті людей, які населяли землі України, відігравали торгові й культурні зв'язки з античними містами-державами на узбережжі Чорного моря. Час їхнього існування відповідав скіфському періодові в степах Північного Причорномор'я. Засновані вихідцями з Греції як торгові факторії, ці міста — Тіра (в гирлі Дністра), Ольвія (в гирлі Південного Бугу), Пантікапей (на місці сучасної Керчі), Феодосія, Херсонес (на території м. Севастополя) — згодом перетворилися на самостійні поліси з високорозвиненими ремеслами, архітектурою та мистецтвом. Вони здійснювали великий торговельний обмін з Грецією, постачаючй їй збіжжя, худобу, шкіру, хутро, рабів тощо; а звідти завозили вина, оливкову олію, зброю, тканини, мармур, кераміку, ювелірні вироби та предмети розкоші. Висока культура цих античних міст сприяла розвиткові економічного життя і суспільних відносин місцевих племен, що було запорукою їхнього подальшого прогресу. 2.Неолітична революція

Наступний після мезоліту період називають неолітом - новим камяним століттям.Його хронологічні рамки - VIII-IV тис. до н. е..

У це час неоднорідність господарської еволюції призводить до того, що паралельно співіснують неповносправні племена, що ведуть кочовий спосіб життя, що займаються традиційної полюванням, рибальством і збиранням і виготовляють грубі і великі за розміром знаряддя праці, і племена вищих мисливців, рибалок і збирачів, провідних високоспеціалізованої що привласнює господарство.

На ще вищому ступені економічного розвитку стояли племена, що перейшли від привласнюючого господарства до виробничого. Структура виробничого господарства принципово відрізнялась від структури привласнюючого господарювання: основними галузями економіки стали землеробство, скотарство і ремесла. Цей перехід отримав в історико-економічній літературі неолітичної революції назва (X-III тис. до н.е.).

Зрушення у господарській діяльності людини було надзвичайно істотні: уперше завдяки виробничого господарства стало можливим регулярне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту.Результатом неолітичної революції стало зміна характеру праці і самої структури людського суспільства, глибокі зміни в способі життя і психіці людей.

Таким чином, виникнення провадить господарства було величезним досягненням первісної економіки і фундаментом для подальшої економічної усієї історії людства.

Ремесло

Найдавнішим ремеслом було гончарство.В основі його винахід лежало гончарного горна - печі для випалу глиняних виробів, температура в яких досягала - 1200 ° С, і гончарного кола - спеціального пристрою для додання глиняним виробам форми. Головним у гончарному справі була виробництво глиняного посуду, що дозволило значно поліпшити способи виробництва їжі та умови її зберігання. Вдосконалення харчових технологій стає важливим чинником економічного розвитку.

Іншим найдавнішим ремеслом було ткацтво - виготовлення тканини на ручному ткацькому верстаті. Для цього люди вирощували льон, кропиву, інші культури, розщеплює волокна, сучілі їх, пряли, виробляли мотузки і нитки. З ниток робили тонкі і грубі тканини, шовкові і потреб домашнього вжитку, шили мішки, сумки.

Значно просунулась вперед техніка обробки каменю, досягши у період неоліту довершеності. Поряд із колишніми стали оброблятися нові, тверді породи мінералів.

Для їх обробки застосовувалася майже ювелірна техніка шліфування і полірування. Наприкінці неоліту деякі племена, що повністю освоївши камяну техніку і пізнавши всі можливості каменю, починають використовувати нові матеріали для виготовлення знарядь праці - метали, перш за все мідь і бронзу. І хоча перші досліди по освоєнню металу були дуже нечисленними, і важкі далеко не завжди успішні, вони надалі у величезній мірі зумовили прогрес у розвитку продуктивних сил.

Землеробство

Найважливішою причиною кардинальних змін у розвитку людства у період неолітичної революції став початок обробки землі.Припускають, що землеробство як самостійна галузь господарства зародилася в Передній Азії. Землеробство виросло з збирання: насіння диких рослин, зібраних людьми і не використані повністю, могли давати сходи коло наметів.

Прийоми і техніка землеробства були, конечно, дуже примітивні: земля зорювати палицями або мотиками, жнива проводилася серпами з кремнієвими лезами, а отриманий врожай - зерна - розтиралися на камяній плиті або в ступці камяної - зернотерки. Проте вже тоді було освоєно практично всі відомі на даний час найважливіші сільськогосподарські культури - жито, пшеницю, овес, жито, сочевиця та ін

Поступово агротехніка вдосконалювалася: в IV тис. до н. е.. в землеробстві зявилися такі форми, як обробка постійних ділянок і переліг, обробіток неполивних (богарних) і навіть поливних (іригаційних) земель. У ряді регіонів - в Європі, Західної та Середньої Азії - намітився перехід від ручного землеробства до орного.

Скотарство

Важливою галуззю господарства також стає скотарство, розповсюджене, втім, як і хліборобство, вкрай нерівномірно. Скотарство сформувалося з полювання. Важливу роль в його становленні відіграли діти, які, викармлівая дитинчат диких тварин і граючись із ними, приручали їхні. Першими одомашненими тваринами стали вівці, кози, корови і свині.

Наприкінці неоліту виділяються племена землеробів, скотарів і тих, хто вів комплексне землеробсько-скотарське господарство. Європа була зоною переважного поширення землеробства з стійловому скотарством. У пустельних і напівпустельних областях Середньої і Передньої Азії переважала кочове скотарство, Східна Азія була осередком землеробського господарства.

Престижна економіка

На кордонах племен з різною орієнтацією господарської, а згодом і всередині племені, усе інтенсивніше розвивався обмін. Це економічне явище було найважливішим наслідком спеціалізації господарчих занять і прогресу в еволюцію продуктивних сил. Кочові - пастушечьі і осілі - хліборобські племена обмінювалися своїм товаром - живим худобою, мясом, шкурами, зерном, фруктами. З часом обмін ставав все більш інтенсивним і став базою для розвитку товарного обігу.

Найважливішою особливістю розвитку господарства у цей період була поява так званої престижної економіки - неолітичний варіант дарообмена. Як і раніше, дарообмен існував як всередині, так і між різними общинами. Як дарів виступали найрізноманітніші предмети - від худоби до непотрібних у господарстві пташиних піря. Незалежно від того, що саме дарував людина, він набував суспільний престиж. Економічний результат дарообмена був суперечливий: з однієї сторони, він сприяв розвитку виробництва, тому що для дарів спеціально вирощувалися певні рослини, розлучався худобу, з іншого боку, процедура дарообмена супроводжувалася рясними бенкетами, коли занадто багато зїдати і випивалося даремно. Непродуктивні витрати гальмували розвиток суспільства. Характерно, що поступово посилювалося прагнення дати більше, аніж отримати натомість: дарувальник здобував певну владу над що беруть цінності матеріальні. Таким чином, престижна економіка сприяла соціальному розшарування і відіграла велику роль у поглибленні нерівності у суспільстві та формуванні інститутів влади.

Організація влади

Важливим елементом суспільного організації були або чоловічі союзи, або чоловічі будинки які виросли з природного відокремлення чоловіків та жінок. У чоловічих будинках всі дорослі чоловіки громади обговорювали справи поточні, у тому числі господарські, приймали рішення, обирали керівників. Жінки на такі збори не допускали.

У цей період формується особливого вигляд лідерів - в сучасній міжнародній історика-економічній літературі їх прийнято називати бігменамі.Це були чоловіки, висували себе самі, виділялися із загальної маси особистими талантами, знання, багатством і щедрістю. Саме з цього шару чоловіча частина громади обирала вождя.

Вважається, що в цей період верховенство ще не наслідувати. Але передумови успадкування влади інтенсивно складались. Від керівника потрібно знати й уміти більше, що знали і вміли рядові члени громади. Ці знання, навички, досвід легше було передати сину, племіннику, братові, чим стороннім. У родича вождя було більше шансів «вивчитися» на провідника, ніж в інших. Результатом цих процесів формування привілейованих верств суспільства перше знати, що вийшла з родоплемінної верхівки. Це були вожді, жриці, а також найбільш успішні в господарській діяльності.

До кінця неоліту, очевидно, належить виникнення в масовому масштабі такої явища як майнова нерівність, яке наклалося на здавна існувала в людському колективі нерівність природне, засноване на різних психічних, інтелектуальних, фізичних здібностях людей. Закладаються і заглиблюються основи приватної власності-як явища всеохоплюючого, постійного, освітленого історичної традицією.

У приватній власності було індивідуальне житло, домашнє начиння, одяг, прикраси, господарчий інвентар, знаряддя праці, худобу, човни, інше рухоме майно.

Іншим видом власності була колективна (родова або громадська) власність на землю. Всередині колективу окремі люди або сімї ділянками землі - їхні можна було обробляти, але не можна передати іншій людині в користування.

Народонаселення. Повсякденне побут

Наслідком розвитку виробничого господарства став істотне зростання загальної чисельності населення: на рубежі IV-V тис. до н. е.. на Землі вже проживало близько +80 млн. чоловік, а щільність населення складала для заселених територій від 10 до 100 чол. на 1 км2.

Причинами такого різкого зростання чисельності неолітичного населення явилась поліпшення якості життя і зниження смертності, збільшення народжуваності та скорочення інтервалів між пологами. Вперше в історії людства намічалося прагнення до багатодітності. Крім того, відтоді починає скорочуватися дуже значний перш за розрив в тривалості життя чоловіків і жінок. Народонаселення Землі збільшилася, незважаючи навіть на досить часті епідемії, які стали звичайними з періоду неоліту; епідемії було викликано переходом до осілості і скупченістю людей.

В неоліті справді сильно змінюється сам тип поселень - це все частіше постійна, побудована за певним планом село на якій проживала одна громада. Жителі громади - вже не тільки родичі, а й сусіди, і сама громада з родової перетворюється на сусідську, або територіальну.Середня чисельність громади оцінюється в кілька сотень і навіть тисяч чоловік. Будинки в таких селищах нерідко будуються з цегли - обпаленої або сирцю, а також глини. Великі громадські будинки відійшли в минуле остаточно і тепер в кожному будинку проживає одна патріархальна сімя. У суспільстві закріплюються закони Патріархату.

Суттєвими були зміни у положенні підлог. Фундаментом для цього послужив новий порядок праці поділу між чоловіком і жінкою, зумовлений специфікою розвитку важливих галузей відтворюючого господарства.

На початку неоліту виробничої ускладнення діяльності привело до зростання спеціалізації праці на основі статі та віку. Виготовлення знарядь праці було чоловічою справою, догляду за дітьми, приготування їжі, доставка води і палива - жіночим. У землеробстві та скотарстві брали участь і чоловіки - вони виконували більш важкі роботи, а жінки робили саму кропітку роботу, що вимагає терпіння та акуратності.

З часом ситуація змінилася: участь жінок у землеробстві та скотарстві все більш обмежувалася. Наприкінці неоліту сферою їхньої діяльності стає головним чином домашнє господарство, а в ній - обслуговування чоловіків і дітей. Всі основні засоби виробництва переходять у розпорядження, а потім у власність чоловіків, що спричинило за собою економічно залежне, неповноправні становище жінок.

Наука та наукові знання

Розвиток престижної економіки з її підрахунком подарунків стимулювало нагромадження математичних знань. Зявилися перші, поки що примітивні рахункові системи - це були звязки соломи, звязки раковин, шнури із завязаними на них вузликами. В первісній Європі для рахунку зазвичай застосовувалися камені: слова «калькулятор», «калькуляція» сходять до древнього латинським словом calculus - камінь.

Зростання землеробства і все більш інтенсивні земляні роботи сприяли розвитку геометричних знань. Були складені перші географічні мапи. В самому кінці неоліту винайдено колесо і почався розвиток колісного транспорту. Тоді ж відбулася ще одна виняткової важливості подія - зявилася перша в історії людства письмена.Це стало рубежем, що відокремлює первісну історію від доби цивілізацій.

3. Первісне мистецтво було синкретичним. Його синкретичність полягала у тому, що воно існувало в нероздільній єдності з іншими формами матеріальної і духовної діяльності; в тому, що вказані три його аспекти нерозривно супроводжували один одного у всіх творах мистецтва, і у тому, що різні художні засоби — графічні, пластичні, звукові, мовні, хореографічні — використовувались сукупно, а тому живопис, музика, слово, танець не розділялись як особливі форми мистецтва. Не було тоді й поділу між творцями, виконавцями і споживачами мистецтва, кожен міг виступати у будь-якій із цих ролей. Таким чином, можна сказати, що не тільки праця, але й мистецтво разом з працею створило людину. І подібно праці, воно залишається умовою його існування і вдосконалення на протязі всієї історії людства. Первісне мистецтво - це початковий та найтриваліший період художньої творчості в історії світової культури. Характерною відмінністю первісного мистецтва від мистецтва класових суспільств є органічний зв'язок змісту та форми його творів, факторів матеріального та духовного життя як єдиного цілого. Первісне мистецтво не складало автономної області в сфері культури. Всі його види перепліталися з іншими сферами первісної культури: міфологією, релігією, господарською діяльністю і утворювали разом з ними так званий первісний синкретизм (з грецьк. - з'єднання). Тобто всі види духовної діяльності були пов`язані з мистецтвом і висловлювали себе через мистецтво. Твори первісного образотворчого мистецтва пов'язані з появою людини сучасного вигляду та початком верхнього палеоліту. Художник епохи палеоліту зображував на стінах печер, вирізав з м'якого каміння, кісток, дерева тих тварин, на яких він полював. На стоянках первісних людей знайдені також і жіночі статуетки - «палеолітичні Венери». Сьогодні відомі та досліджені більше 10 тисяч творів палеолітичної графіки, живопису, скульптури. У період неоліту людина заселила нові землі, зміцнилися зв'язки між племенами. Виникли більш складні форми усвідомлення життя. Поширеною формою мистецтва стали наскальні малюнки. Епоха неоліту - період розквіту орнаментації, що пов'язано з виникненням кераміки. Орнамент прикрашав глиняний посуд та кістяні вироби. Наносився фарбами або нарізався на предмети з дерева, шкіри, тканини. В епоху бронзи домінуючого значення набула монументальна архітектура (мегалітичні споруди), виникнення якої було пов'язано з культом предків. Величезні споруди з каменю будувалися завдяки праці членів всієї первісної общини і демонстрували єдність роду. Основні види монументальної архітектури: менгири - розташовані поодинці сигаровидні кам'яні стовпи, до 20 м висотою (Бретань, Франція); дольмени - поховальні споруди з 2-4 вертикально розташованим, обточеним каменем, що перекрито горизонтальними плитами. Були широко розповсюджені в Європі, на Кавказі й Криму (V-II тис. до н.е.); кромлех - складні мегалітичні споруди. Найбільш значна - Стоухендж (поч. II тис. до н.е. - Південна Англія). Це круглий майданчик діаметром 30 м, замкнутий 4 колами вертикального каменя; кургани - поховальні споруди, «піраміди степу». З'являються в добу енеоліту, викладені з землі або каменя. Значного поширення будівництво курганів набуло серед індо-іранських племен у II тис. до н.е.

Особливості та характерні риси палеолітичного мистецтва

Учені, розглядаючи розташування наскальних малюнків, відзначають те, що вони найчастіше знаходяться на висоті 1,5—2 метри в доступних місцях. Рідше можна зустріти малюнки у важкодоступних місцях, де художник напевне наносив малюнки не без сторонньої допомоги або за допомогою спеціальних конструкцій — примітивної драбинки або приваленого до стіни каменю. Зображення зустрічаються як на стінах печер, так і на стелях. Деякі стельові малюнки через низьку, навислу над гротом або печерним тунелем стелю, можна розглядати тільки фрагментарно.
Манера виконання малюнків і гравюр також різна. Первісні художники не дотримувалися взаємних пропорцій окремо зображуваних тварин. Так, наприклад, у печері Ляско величезний тур зображений поруч з малюсіньким конем, у Кап Бланк — величезний кінь — із незначних розмірів бізоном. Часто на гравюрах довільно накладається одне зображення на інше.
У наскальних малюнках не дотримуються закони перспективи, тобто відсутні пропорції між окремими тваринами. Палеолітичний художник не вибудовував композицію малюнка, він, напевно, писав спочатку одну фігуру, потім другу, третю, тому сьогодні ми можемо з упевненістю говорити про те, що первісний художник не користувався просторовим баченням світу. Його перспективне бачення (точніше, повна відсутність такого) виявляється в зображенні кожного об'єкта. На гравюрі гірського козла з Еббу повністю відсутня перспектива в передачі рогів: обидва роги зображені не фронтально, а збоку, причому один ріг протипостазлений іншому. Художник намагався передати глибину простору, зобразивши передні ноги тварини схрещеними, бажаючи в такий спосіб показати, що одна нога попереду, а інша позаду. Натомість у деяких малюнках окремі образи і групи тварин настільки точно композиційно виконані, що мимоволі здається, ніби художник утілив те, що задумав. Але навіть якщо в палеолітичному мистецтві й існувала просторова або площинна концепція, вона значно відрізнялася від сучасних уявлень.
Незвичайно в палеолітичному мистецтві й те, що художник малював ті або інші частини тіла тварин, передаючи у такий спосіб їхню значущість у своєму житті й житті племені. Так, у деяких печерах археологами були виявлені малюнки, на яких не вистачає голови. Очевидно, що для первісної людини тварина — джерело їжі, тушка й голова мають для неї неоднакову значущість, голова звіра цікава йому лише як другорядна деталь.
Звичайні для палеолітичного мистецтва й такі малюнки та гравюри, на яких зображено також те, що художник знав про зображувану тварину. Так, у печері Піндаль (Іспанія) зображений мамонт, у якого червоним кольором позначена область серця. Або в печері Абрі дю Пуассон художник вигравіював рибку, усередині яко: зображені її нутрощі.
При детальнішому розгляді пасхальних гравюр і малюнків мимоволі звергаєш увагу на те, що художник намагався зображувати застиглий рух, нерухомих фігур майже немає. Рух виражений нахилом або поворотом голови, положенням пересічених кінцівок. Так, у печері Пеш-Мерль знайдене зображення великоротого оленя, що біжить. Малюнок виконаний пальцем на глині, яка відклалася на стінах печери. Стрімкий біг тварини переданий витягнутими ногами. Абсолютно чітко зображений рух коня, що приготувався до стрибка (печера Абрі де Монтастркж): тулуб піднятий дибки, голова, шия і круп витягнуті паралельно до задніх ніг, готових до поштовху; передні ноги зігнуті в коліках і притиснуті до грудей. Навіть із перерахованих вище прикладів видно, що в палеолітичному мистецтві була прийнятою передача руху.
Для виконання скельних гравюр, особливо з глибокими прорізами, художники повинні були користуватися грубими різальними інструментами. На стоянці Ле Рок де Сер були знайдені такі великі кам'яні різці, що не залишають сумнівів щодо техніки цієї роботи. Для гравюр середнього й пізнього палеоліту типовою є тонша техніка: контури передані, як правило, декількома неглибокими лініями. Ця ж сама техніка використовується на гравюрах, комбінованих із розписом, а також гравюрах на кістці, бивнях, рогах або кам'яних плитках. Деякі деталі, наприклад, грива, вовна на череві тварини і т.д., часто заштриховані. За віком ця техніка, очевидно, молодша, ніж просте контурне гравірування; вона користується методами, властивими, скоріше, графічному малюнкові, ніж гравюрі або скульптурі. Рідше зустрічаються зображення, вигравірувані пальцем або паличкою на глині, найчастіше на підлозі печери. Але більшість із них не збереглася до нашого часу, тому що вони менш стійкі, ніж гравюри на скельній породі.
Одним із найпростіших є гравірування малюнка пальцем або паличкою на глині або на скельній стіні, покритій кольоровою глиною. Цю техніку прийнято вважати найдавнішою. Досить часто ці малюнки нагадують карлючки дитини, складаються з хаотичних, безсистемних завитків і ліній, в інших випадках — зображення чітке, вигравіруване вміло, явно з використанням гострого предмета У монументальному наскальному мистецтві іноді зустрічається комбінована техніка розпису й гравюри.
Для гравюр художники застосовували різні мінеральні барвники. Жовту, червону і коричневу фарби зазвичай готували з вохри, чорну й темно-буру — з окису марганцю. Біла фарба вироблялася з каоліну (білої глини), різні відтінки жовто-червоного кольору — з лемоніту і гематит}', чорний колір — із деревного вугілля Як в'язку речовину частіше використовували воду, рідше жир.
У пізньопалеолітичних шарах були виявлені запаси порошкових барвників або грудки барвників, що використовувалися на зразок кольорових олівців. Цілком можливо, що червона фарба використовувалася для розфарбовування тіла в деяких ритуалах. Були знайдені також окремі фрагменти посуду з-під фарб.
Деякі зображення тварин настільки точно передані, що окремі вчені намагаються визначити за ними не тільки вид, але й підвид тварини. Особливою популярністю в період палеоліту користувалися коні, їхні зображення зустрічаються досить часто. Однак найбільш улюбленим сюжетом того часу є бізони, дикі тури, мамонти й носороги. Рідше зустрічається зображення північного оленя. До числа вкрай рідкісних сюжетів належать риби, змії, деякі види птахів і ком'ах, а також рослинність.