Розкрийте сутність сучасного підходу до управління працею
Новий тип управління працею ґрунтується на рівноправних, партнерських
взаємозв’язках роботодавців та найманих працівників, охоплює не тільки фазу
використання робочої сили з метою одержання економічних вигід для власника
засобів виробництва, а й безпосередньо стосується формування та розвитку по-
тенціалу працівників.
Сьогодні найважливішою економічною рисою людини стала її індивідуаль-
ність, що виявляється не тільки в компонентах людського капіталу, а й у вза-
ємодії працівників на підприємстві (в організації), раціональність якої найбіль-
шою мірою визначається ступенем їх відповідальності та добросовісності.
Управління працею слід розуміти систему соціально-економічних та організаційних інструментів, що забезпечують умови для становлення і розвитку індивідуальності працівників, можливості їх самовираження у праці, узгодженості інтересів учасників трудового колективу з метою активізації трудової поведінки, підвищення результативності праці та задоволення потреб працівників. Звідси випливає, що управління працею має бути спрямоване, з одного боку, на розвиток трудової активності та якісне відтворення
робочої сили, а з другого — на забезпечення належних результатів праці.
Об’єкт управління — людина у процесі праці, яка має статус найманого працівника, володіє трудовим ресурсом і здійснює роль виконавця роботи як
комплексу завдань та конкретних функцій.
У ринковій економічній системі виникає потреба в удосконаленні методів
управління працею За державою залишаються функції стимулювання ділової активності та боротьба з монополістичними тенденціями; захист прав власності; забезпечення законності таправопорядку у сфері господарювання, свободи підприємництва; формування та реалізація соціальної політики та ін. Держава здійснює регулювання заробітної плати, соціального страхування працівників за обов’язкової участі роботодавців.
Головною рисою ринкових відносин у соціально-трудовій сфері є самостій-
ний характер трудової діяльності, економічна свобода працівника щодо вибору
сфери трудової діяльності, форм і методів реалізації здатності до праці, викори-
стання одержаного доходу на фоні конкуренції з боку інших працівників.
Тож до складу ринкової системи управління працею входять соціально-
економічні та організаційні інструменти, що дозволяють не тільки регулювати
процес і результати праці, а й координувати взаємодію суб’єктів соціально-
трудової сфери.
Мета управління працею — створення у працівника позитивного, максимально
зацікавленого ставлення до праці, що приводить до поліпшення її результатів.
Основним завданням адміністрації підприємства слід уважати знання спону-
кальних мотивів поведінки працівників та відповідне відображення їх в управ-
лінні працею, що дозволить зацікавити працівників у більш високій продуктив-
ності праці.
Об’єктом управління працею є людина у процесі праці.
Суб’єкти управління працею — підрозділи економічної й адміністративної
служб підприємства, лінійне керівництво.
Управління працею покликане розв’язувати такі головні завдання:
регулювання соціально-трудових відносин;
формування та ефективне використання трудового потенціалу та людсько-
го капіталу;
розробка та запровадження політики доходів від трудової діяльності;
організація заробітної плати;
формування ефективної системи винагороди за працю;
визначення кількісних та якісних характеристик праці;
організація праці;
нормування праці;
аналіз та планування трудових показників;
звітність, аудит і консалтинг у сфері праці;