Технологія бухгалтерського обліку як основа формування облікової політики підприємства.

Варто нагадати, що тривалий період у вітчизняній теорії бухгалтерського обліку такого терміна, як „ облікова політика” не застосовували. Проте це не означає, що він з'явився лише зараз. Наприклад, Й. Шер уживав дефініцію «балансова політика підприємства» у тому ж розумінні. Правда, поряд із балансовою політикою він визнавав і фінансову, наприклад, щодо визначення норм погашення основних засобів. Водночас учений наголошував, що балан-сова політика як засіб перетворення балансу з метою утримання дивідендів на незмінному рівні чи зміцнення фінансової потужності акціонерного товариства не може такою вважатись, коли здійснюють маніпуляції, метою яких є «прикрасити» баланс, затушувати майновий стан товариства, приховати дефіцит балансу або штучно підвищити дивіденди і тантьєми . Такі маніпуляції стосуються вже не балансового мистецтва, а недозволених балансових хитромудростей, тобто до балансових підробок, які в більшості випадків закінчуються банкрутством товариства, а нерідко і тюремним ув'язненням відповідальних майстрів балансу.

У наш час вираз «балансова політика» застосувала Л. Чижевська, правда,

в основному з негативним акцентом, зазначаючи, що, як правило, метою балансової політики є навмисне заниження розміру прибутків. Це робиться в рамках чинного податкового законодавства з метою зменшення податкового

тиску або розміру дивідендів акціонерам. Такі дії дозволяють розширити резервний капітал.

Іноді керівництво, навпаки, навмисно збільшує розмір прибутків у балансі, щоб не показувати поганий фінансовий стан підприємства і зазвичай це досягається ліквідацією прихованих резервів, завищенням оцінки виготовленої продукції або виробничих запасів, відмовою від формування необхідного резервного капіталу для покриття сумнівних вимог тощо. Так, банки віддають перевагу відображенню у своєму балансі ліквідних засобів, які вони накопичують на день складання балансу. Внутрішні баланси та звіти про фінансові результати складаються за іншими критеріями. Вони не обов'язково відповідають тому, чого вимагають від них податкові закони та вказівки з організації обліку. Інформація внутрішніх балансів є підставою для прийняття рішень керівником, їх основна мета — отримати найактуальніші дані щодо наявності оборотних коштів, стану дебіторської і кредиторської заборгованості, розподілу балансового прибутку, тобто найважливіші економічні показники, які є вихідними для подальшого поглиблення вивчення всіх сторін діяльності промислового підприємства, хоч наводить цитату з праці Ріхарда Фішера, який підкреслював, що «баланс повинен планомірно випливати із загальної фінансової і економічної політики підприємства».

Загалом же цитований автор практично тлумачить балансову політику в тому ж розумінні, що й прийнятий пізніше у Законі України термін «облікова політика», але з тією принциповою відмінністю, яка випливає з установки: бухгалтер повинен робите те, що вимагає власник, тобто, передусім працювати на фірму, на внутрішніх користувачів, а вже керівництво фірми мусить вирішувати, яку інформацію потрібно розкривати громадськості. Попри це, тлумачення сутності цих компонентів знову ж підпорядковане згаданій установці. Зокрема, на думку Л. Чижевської, вибір звітної дати реалізують через наступне:

1) заходи, які застосовують до дати складання балансу:

- здійснення капіталовкладень (амортизації);

- відстрочка введення в експлуатацію нових цехів або обладнання;

- продаж непотрібного обладнання (реалізація прихованих резервів, якщо балансова вартість нижча продажної ціни реалізації);

-прискорення або уповільнення виписки рахунків-фактур (фактурування);

- дисконтування векселів, інкасування вимог;

2) заходи, які застосовують на дату складання балансу —

впорядкування балансових підсумків:

- всі види списань (амортизації) — лінійні, прогресивні, регресивні, дострокові;

- підвищення балансової вартості оборотних і основних засобів;

-	різні відрахування за сумнівними вимогами, пенсіями, вихід
ними	вимогами,	непередбаченими	ремонтними	роботами,

капіталовкладеннями, невідшкодованими втраченими засобами (коли, як правило, вартість споживання вища початкових цін), поточними угодами, податками;

- оцінка майна, передусім - матеріалів, сировини, готових виробів і напівфабрикатів (шляхом використання методів LIFО, FIFО за фіксованими цінами тощо);

- перенесення прихованих резервів.

3) технічні прийоми ведення балансової політики полягають у:

- перенесенні прибутків на пізніший термін (дострокове занесення їх на рахунки затрат і витрат або включення доходів із затримкою);

- перенесення прибутків на більш ранній термін (включення затрат і витрат) із затриманою або довгострокове занесення на рахунки доходів).

Водночас Л. Чижевська підкреслює, що, впроваджуючи в життя перелічені заходи в рамках того або іншого конкретного підприємства, необхідно завжди мати на увазі, що вони далеко не небезпечні. Тому створювати приховані резерви доцільно, наприклад, тільки там, де їх можна реалізувати у повній відповідності з балансовою та фінансовою політикою. До того ж, усі заходи повинні відповідати нормам комерційного і податкового

законодавства. Повністю використовувати їх можуть часто тільки міжнародні концерни з підприємствами, які знаходяться в країнах із різним податковим, валютним і комерційним законодавством .

Дещо інакше розглядає техніку бухгалтерського обліку М. Пушкар, зазначаючи, що вона передбачає вибір форми ведення обліку та її взаємозв'язки з іншими службами, робочий план рахунків, технологію обробки даних тощо, а основними елементами цієї підсистеми облікової політики є:

4) план рахунків;

5) форма бухгалтерського обліку (наявність регістрів і взаємозв'язок між ними);

6) технологія обробки даних (послідовність фіксації, збору, обробки інформації та записи в регістри обліку);

7) організація внутрішнього контролю;

8) технологія складання звітності;

9) підготовчі роботи до складання звітності;

10) порядок проведення інвентаризації;

11) інші види робіт.

Організація бухгалтерського обліку поєднує такі елементи:

• положення про бухгалтерську службу;

• положення про головного бухгалтера;

• схеми документообігу;

• посадові інструкції виконавцям;

• організаційне, правове, методичне забезпечення бухгалтерської

служби;

• технічне забезпечення обліку;

• наукову організація праці;

• інші види робіт з організації обліку.

До способів ведення бухгалтерського обліку належать:

- способи групування та оцінки фактів господарської діяльності, погашення вартості активів;

- організація документообігу, інвентаризації,

- способи застосування рахунків бухгалтерського обліку;

- системи регістрів бухгалтерського обліку;

- обробки інформації та інші відповідні способи і прийоми.

При цьому варто зауважити, що п. 1 ст. 1 Федерального закону Російської Федерації від 21 листопада 1996р. «Про бухгалтерський облік» визначає бухгалтерський облік як впорядковану систему збору, реєстрації та узагальнення інформації в грошовому виразі про майно, зобов'язання організацій та їх рух шляхом суцільного, неперервного і документального обліку всіх господарських операцій.

Тобто, як і в Україні, практично зберігається ідентичність визначення поняття облікової політики, наведеного в ПБО 1, що дозволяє говорити про облікову політику в широкому розумінні слова як про систему ведення бухгалтерського обліку в конкретній організації.

З іншого боку, облікова політика може розглядатись у вузькому розумінні як документ системи ведення бухгалтерському обліку, який відображає специфічні й варіантні способи бухгалтерського обліку, що застосовуються конкретною організацією.

Незважаючи на це, бухгалтерський облік регламентується загальними нормативними документами для комерційних організацій, у кожній з них можуть бути різні цілі і задачі. Рекомендації, що прийнятні для управління одним підприємством і корисні для нього, можуть бути шкідливі або марні для іншого.

Правда, деякі автори, розглядаючи це питання, вбачають основну відмінність між обліковою та балансовою політикою підприємства в межах дії кожної з них, стверджуючи: для першої — це організація та ведення обліку, а для другої — складання фінансової звітності, водночас зазначаючи, що в країнах Західної Європи балансова політика є аналогом облікової.

Такий підхід уявляється суперечливим, бо як і раніше вчені не обмежували сферу балансової політики лише звітністю, так і зараз ужиття

назви, автентичної з однією з її форм, зовсім не означає, що балансову політику треба розглядати як винятково таку, що обмежується лише фінансовою звітністю. Адже в цьому разі можна було б використовувати точніший термін

— звітна політика, зважаючи на те, що навіть фінансова звітність не обмежується власне балансом.

Інструментарій балансової політики наведений на рис. 2.

Рис. 2 - Інструментарій балансової політики