Теоретичні аспекти ціноутворення в банку

У сучасній економічній науці досить повно розроблена теорія ціни і ціноутворення промислових товарів. Щодо сфери банківських послуг (продуктів) дані розробки менш значні. Це зумовлено тим, що продукти нематеріального характеру довгий час не сприймалися як товари. Тільки після того, як економісти погодилися з тим, що незалежно від нематеріального характеру продукту в деяких галузях господарства (у тому числі й у банківській сфері) він усе-таки може розглядатися як товар, постало питання про розробку нових підходів до ціноутворення.

Розглянемо кілька відомих визначень ціни і спробуємо з'ясувати, наскільки вони відповідають поняттю «ціна банківського продукту (послуги)». В основі цін лежить вартість товару, величина якої, як відомо, визначається суспільно необхідними витратами праці (ОНЗТ). Питання про те, чи існує суспільна потреба в певному товарі і чи відповідає їй число зроблених товарів, має істотне значення вже через те, що в суспільстві кожна дана потреба не єдина. Суспільство має обмежений фонд робочого часу й інших ресурсів. Тому на задоволення кожної потреби воно може виділити лише певну частину свого фонду робочого часу. Чим же вона визначається? Очевидно, двома змінними: величиною суспільної потреби в даному виробі (чи, іншими словами, кількістю споживчих вартостей, необхідних для задоволення цієї потреби) і середніми витратами праці на одиницю споживчої вартості.

Потреби споживачів банківських продуктів вливаються в суспільні потреби, оскільки потреби суспільства складаються з потреб конкретних його представників. Для того щоб суспільна потреба в банківських продуктах була задоволена, ці продукти повинні бути кимось надані.

Обсяг витрат робочого часу (у рамках загального його фонду), пов'язаний з виробництвом банківських продуктів, визначає ту їх кількість, яку буде надано споживачам (суспільству). У тому випадку, коли наявний на ринку обсяг пропозиції банківських продуктів не покриває потреби споживача, варто збільшити обсяг їх пропозиції. Цього можна домогтися тільки збільшенням витрат матеріальних і людських ресурсів. Збільшення частини суспіль­ного фонду робочого часу, що витрачається на виробництво банківських продуктів, призведе до зростання пропозиції останніх (за рахунок зниження пропозиції інших продуктів). Звідси виходить, що немає принципових розходжень у ціні продуктів банку й усіх інших продуктів.

Відмінності і специфіка ціни продуктів банку виявляються при розгляді ціноутворюючих факторів.

	Прочитайте та законспектуйте формули розрахунку ціни

Розгорнута формула ціни має такий вигляд

Ц = Сб + hT+ рФ х гР, (4)

де Сб — витрати виробництва (собівартість);

h, р, г — норми чистого доходу, пропорційні відповідно використаним трудовим ресурсам, відтвореним виробничим фондам і природним ресурсам;

Т, Ф, Р — відповідні витрати трудових ресурсів, виробничих фондів і природних ресурсів.

Першою особливістю складу ціни банківських продуктів є те, що при їх виробництві не використовуються природні ресурси, отже, ціна банківських продуктів буде визначатися за формулою:

Ц = Сб + hT+ Рф, (5)

або

Ц = Сб + Маржа (маржа = АТ + рФ). (6)

Друга особливість банківських продуктів, що накладає відбиток на підхід до їх ціни, полягає в тому, що, незважаючи на тісну взаємозалежність діяльності окремих підрозділів банку, кожне з них забезпечує надання споживачеві свого конкретного продукту (діяльність кожного банківського підрозділу відносно незалежна від діяльності інших підрозділів). Наприклад, наданням продуктів для вкладників зайняте управління депозитних операцій, що, хоча й забезпечує ресурсну базу для підрозділів, які здійснюють активні операції, але не залежить від них у плані

реалізації власних продуктів — внесків і депозитів. У зв'язку з цим собівартість кожного продукту банку повинна будуватися відповідно до витрат підрозділів, що забезпечують їхню реалізацію. У цей же час існує цілий ряд витрат, пов'язаних з діяльністю банку як єдиного підприємства. Ця категорія витрат однаковою мірою належить до витрат усіх підрозділів банку і повинна бути складовою частиною собівартості їх продуктів. Виходячи з цього, собівартість кожного банківського продукту повинна визначатися окремо за підрозділами банку і з урахуванням загальнобанківських витрат.

Перелічимо ті завдання, які повинен вирішувати банк при встановленні ціни.

По-перше, ціна повинна бути основою планування доходів і витрат банку. Ціна продуктів для вкладників дає уявлення про передбачувані витрати банку, які пов'язані із залученням ресурсів. Ця ціна дозволяє планувати ціну на продукти для позичальників для того, щоб банк не зазнав збитків.

По-друге, ціна повинна відповідати ринковій ситуації, визначати найбільш вигідні для банку напрямки діяльності. Ціна, за якою банк купує ресурси, повинна відповідати запитам вкладників. В іншому випадку припиниться надходження ресурсів у банк. Ця ціна визначає ефективність (прибутковість) пасивних операцій банку.

Ціна для позичальників виконує, з одного боку, стимулюючу функцію, підвищуючи чи знижуючи попит на вільні ресурси, з іншого — вона так само, як і у випадку з ціною залучення коштів, дозволяє оцінити прибутковість позичкових операцій банку і, відповідно, ефективність даного напряму його роботи.

По-третє, вища ціна одних банківських продуктів у разі потреби повинна компенсувати низьку ціну інших продуктів.