Первісне накопичення у Франції

У Франції генезис ринкової економіки визначали особливості феодалізму та економічна політика абсолютизму. Основними джерелами нагромадження капіталу були податкова система, загальнодержавний відкуп податків, система державного боргу, продаж судових і фінансових посад.

Мануфактуризація промисловості поєднувалася зі збереженням та зміцненням цехового ремесла. Держава спеціальними законами зберігала корпоративний характер промисловості, надала цеховій владі функції королівської поліції. Мануфактури виробляли предмети розкоші та військове спорядження. Переважали дрібні централізовані мануфактури, на яких працювало до 50 робітників. Поширення набула розпорошена мануфактура у сільській місцевості. Держава засновувала казенні великі мануфактури, залучала приватний капітал до їх створення шляхом здійснення протекціоністської політики (заборона імпорту текстилю та експорту текстильної сировини), надання привілеїв, субвенцій та субсидій, довготермінових кредитів, утвердження монополії на виробництво і продаж товарів. Для поліпшення їх якості розроблялися спеціальні регламенти. Державна підтримка промислового розвитку найбільш яскраво втілилася в політиці кольберизму. За цей період кількість великих мануфактур зросла від 68 до 113, почали розвиватися добувна і металургійна промисловості. Держава сприяла мануфактуристам щодо купівлі засобів виробництва (дерева і землі), надала 2 млн ліврів субвенцій, запрошувала іноземних майстрів, заборонила імпорт текстилю й експорт шовку, встановила високі мита на промислові товари, організовувала професійне навчання. Незважаючи на це, загалом розвиток мануфактур був повільним, обмежувався галузями легкої промисловості. Дворянство отримало право володіти мануфактурами і банками лише в 1767 р.

У сільському господарстві впродовж XVI ст. дворянство втратило монополію на землю, яка стала об'єктом купівлі-продажу. Відбувалася її інтенсивна мобілізація буржуазією і селянством. В середині XVIII ст. дворяни та священнослужителі володіли 20-25 % приватної землі, селяни - 40 %, міська буржуазія - 13,5 %.

У феодальних маєтках доменіальне господарство практично не існувало. Французьке дворянство було служилим. Землекористувачами та виробниками продукції були селянські господарства на правах цензиви та оренди. Значення цензиви - умовно-спадкого землекористування із виплатою фіксованої грошової ренти (цензу) - зменшилося, значення оренди зросло. У другій половині XVIII ст. загальна сума доходів позасеньйорального (сеньйорія - назва феодального маєтку) походження досягала 88,6 %, у тому числі частка орендної плати лише великих ферм становила 63,4 %. В 70-х роках XVII ст. скасовано державні повинності селян і баналітетне право. В XVIII ст. розпочався процес обгороджування громадських земель (альєнд), половину яких привласнили сеньйори. Селянське господарство мало натурально-споживчий характер, визначалося низьким рівнем товарності, зростанням заборгованості та поглибленням економічної диференціації. Фермерське господарство практично не розвивалося. Аграрна культура залишалася середньовічною. її не змінили державні заходи щодо меліорації земель, поширення конярства, шовківництва, впровадження нових сільськогосподарських культур (капусти, моркви, картоплі, ріпи тощо).

Внутрішній ринок не сформувався. Держава будувала дороги, розвивала судноплавство. Збудовано французький торговельний флот. Важливу роль відігравали ярмарки. Цехи втратили привілеї щодо продажу продукції. Наприкінці XVIII ст. скасовані обмеження щодо торгівлі хлібом, зменшено митний збір на продаж продовольчих товарів у містах. Розвивався поштовий зв'язок. Проте залишалися митні кордони між провінціями і не було єдиної системи мір та ваги.

Франція - активна учасниця океанської торгівлі. її центрами були портові міста на узбережжі Атлантичного океану (Нант, Бордо, Гавр, Ла-Рошель). Загальноєвропейського значення набув ярмарок у Ліоні. Лише в першій половині XVII ст. держава сприяла заснуванню 22 компаній для торгівлі з колоніями. Банківська система не сформувалася - банки працювали лише у Парижі (в 1786 р. їх було 66).

В економіці Франції важливе значення мала фіскальна політика. Основними статтями державного бюджету були податки і торговельне мито. Королівські податки набули характеру централізованої феодальної ренти, яку політичний апарат абсолютизму стягував на користь дворянства. Податки постійно збільшувалися. За часів Людовіка XIV введено єдиний земельний податок, заборонено забирати у селян знаряддя праці та худобу за недоїмки. Більша частина податкових надходжень формувалася за рахунок акцизів. Відкупна система податків була запроваджена в 1604 р., а загальнонаціональний відкуп - на початку XVII ст.

Державний борг започаткувала позика короля Франциска І в 1522 р. у паризьких банкірів на суму 250 тис. ліврів з розрахунку 10 % річних. Борг забезпечували державні цінні папери. На початок 90-х років XVI ст. він становив 300 млн ліврів, через 100 років - 460 млн, а перед революцією у 1789 р. - 3 млрд ліврів, що значно перевищило критичний рівень (подвійну суму національного доходу). Крах Державного французького банку в 1720 р. дав змогу сплатити державний борг, але одночасно розорив тисячі вкладників. Поширилася спекуляція паперами державного займу, виникла тонтіна - успадкування права отримання процентів з державного боргу, а також сформувалася категорія рантьє - осіб, які жили за рахунок банківських процентів.

Особливості французького меркантилізму відображені у поглядах А. Монкретьєна і Ж. Бодена.

деї меркантилізму практично реалізував генеральний контролер фінансів короля Людовіка XIV Жан Батист Кольбер (1619- 1683). Система протекціоністських урядових заходів охоплювала сприяння розвиткові мануфактурної промисловості шляхом державних позик і пільг, звільнення від податків і введення сприятливих митних тарифів; створення колоніальних компаній і будівництво флоту; заборону експорту та імпорту зерна, що стримувало розвиток товарності сільського господарства та становлення фермерства, стало фактором звуження внутрішнього ринку. Економічна політика Ж.Б. Кольбера в 60-90-х роках ХУП ст. отримала в історіографії назву кольберизм.

У другій половині XVIII ст. в економіці Франції загострилися криза феодально-абсолютистського ладу та його суперечності з ринковим економічним укладом. Основні чинники економічної кризи:

o аграрний характер народного господарства. У структурі національного доходу Франції в 1789 р. із загальної суми 2,4 млн ліврів, доходи від сільського господарства становили 1,8 млн (75 %), а від промисловості - 0,6 млн ліврів (25 %);

o несформованість національного ринку, монополії провінцій, купецьких компаній, мануфактур;,,,