Участь Європейського союзу у формуванні та трансформації систем міжнародної безпеки

Європейський союз (ЄС),створений на підвалинах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) з метою економічної та політичної інтеграції, піднесення економіки та життєвого рівня населення європейських країн. Та головною тенденцією розвитку ЄС в ХХІ ст. стала тісна інтеграція не тільки в економічній, соціальній, а й у політичній та оборонній сферах (новий вектор європейської інтеграції — спільна європейська політика безпеки та оборони). Ідея безпеки у Європі завжди сприймалася державами по-різному, найактивнішим прихильником розвитку самостійного оборонного потенціалу ЄС була і залишаються Франція і Німеччина, головним опонентом франко-німецької групи завжди була Велика Британія. Процес побудови європейської системи безпеки розпочався після підписання угоди між ЄС та НАТО щодо запровадження механізму взаємодії органів обох структур та використання можливостей альянсу (так звана угода Берлін плюс 2002 р.). Важливим досягненням у справі інтеграції у сфері озброєнь стало створення Європейського Агентства з питань оборони, схвалене на саміті ЄС у Брюсселі в 2004 році. Питання трансформації трансатлантичної архітектури безпеки в результаті розширення компетенції ЄС посідає особливе місце у взаєминах США і Євросоюзу. Аналізуючи перспективи європейської політики у галузі безпеки і оборони, можна говорити, що трансатлантичні зв’язки, принаймні, у коротко- і середньостроковій перспективах зберігатимуть свою ключову роль. Це пов’язано з тим, що зі свого боку, Європа усвідомлює той факт, що в епоху глобальних ризиків та асиметричних загроз забезпечення власної безпеки без участі США неможливе. Цікавим є те , що сили ЄС діють в тих же регіонах, що і сили Альянсу: в Афганістані, на Балканах, в Африці. Але вони були залучені вже на пост-конфліктному етапі, або для врегулювання криз низької інтенсивності. У Європейського Союзу немає можливостей врегульовувати кризи середнього і великого масштабів, вести глобальне протистояння проти міжнародного тероризму і самостійно контролювати важливі шляхи нелегального транспортування зброї, наркотичних засобів і нелегальних мігрантів.

Пріоритетним напрямом подальшого розвитку ЄПБОвизнається не кількісне нарощування показників, а якісна реалізація потенціалу в цій сфері, що у свою чергу висуває перед державами-членами ЄС такі завдання: покращення способів та засобів здобуття інформації на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях; підвищення ефективності взаємодії національних компонентів ЗС за рахунок розробки і прийняття на озброєння уніфікованих систем озброєння та військової техніки; досягнення чисельності ЗС поставленим завданням, а також більш активне залучення резервістів до проведення операцій; зменшення витрат на утримання особового складу шляхом скорочення чисельності військ і зайвого озброєння та впровадження автоматизованих систем озброєння; повне використання європейського оборонно-промислового потенціалу та створення умов для подальшого розвитку оборонного виробництва через збільшення інвестицій в модернізацію оборонної, технологічної і промислової бази; забезпечення гнучкості реагування на кризові ситуації; використання досягнень науки у сферах ядерної енергії, нанотехнологій та біології, а також впровадження цивільних технологій у військову сферу.

Роль Організації з Безпеки та Співробітництва у Європіу становленні і розвитку міжнародної безпеки. Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), яка стала результатом трансформації та розвитку Наради з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ). В січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. У листопаді 1993 р. Форум прийняв чотири важливих документи: "Стабілізаційні заходи в умовах локалізованих кризових ситуацій"; «Керівні принципи здійснення передачі звичайних озброєнь»; «Планування оборони; Контакти і співпраця у військовій галузі». В руслі контролю над звичайними озброєннями, під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 р., 22 країни НАТО та тодішньої Організації Варшавського договору підписали Договір про звичайні збройні сили в Європі, який обмежує цю категорію сил в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Дейтонська мирна угода 1995 р. відкрила шлях до переговорів із заходів зміцнення довіри й безпеки між суб'єктами Боснії— Герцеговини, а також режиму контролю над озброєннями для сторін Дейтонської угоди. У Копенгагені в грудні 1997 р., яка ухвалила рішення про Основні напрямки розробки Документа-хартії ОБСЄ з питань європейської безпеки. На зустрічі в Копенгагені було вирішено, щоСпільна концепція розвитку співпраці між взаємопідсилюючими інституціями має закласти підвалини для такої роботи. На одинадцятій зустрічі Ради міністрів 1 - 2 грудня 2003 року була ратифікована Стратегія ОБСЄ з протидії загрозам безпеці та стабільності в XXI столітті. В Стратегії визначені загрози миру та стабільності в світі, а також напрями діяльності ОБСЄ для відображення цих загроз. Ця Стратегія задекларувала, що Рада Безпеки ООН несе першочергову відповідальність за підтримку миру та безпеки, та грає вирішальну роль в укріпленні безпеки та стабільності в світі.