Видатки домашніх господарств.

Видатки домогосподарств також значно диверсифіковані й можуть розрізнятися по ряду ознак. Так, по ролі, що грають видатки у фінансах домогосподарств, можна виділити:

– споживчі (придбання товарів і послуг);

– виробничі (у просте або розширене відтворення особистого виробництва, промислів, творчості);

– інвестиційні (у кредитну систему або фондовий ринок).

Розглядаються видатки і за такими ознаками:

– на життєзабезпечення (харчування, одяг, житло й ін.);

– на забезпечення простого відтворення в особистих господарствах (сировина, матеріали, ремонт устаткування);

– на професійний розвиток (навчання, освіта),

– на поліпшення умов життя (меблі, машини, дачі),

– на захист від ризиків (страхування, технічний захист) та ін.

Можливо також виділення видатків періодичних, разових і випадкових, циклічних, сезонних або присвячених до конкретних дат, а також з урахуванням різних факторів як загального (клімат, природні умови, національні традиції, політичний устрій, економічний розвиток країни), так і особистого (вік, релігія, спосіб життя) характеру.

55. Грошово-кредитна політика - як складова частина фінансової безпеки держави

Рівень фінансової безпеки держави залежить від характеру взаємозв’язку і взаємообумовленості монетарної та фіскальної політик. При цьому можуть виникати ситуації, коли монетарна і фіскальна політики тісно переплетені між собою, або коли між ними існує чітке розмежування. У першому випадку фіскальна політика змушує Центральний банк країни здійснювати пряме фінансування дефіциту державного бюджету, у другому – відбувається відокремлення Центрального банку від фінансування бюджету.

Нестача безготівкової грошової маси призводить до зростання взаємних неплатежів, впливає на обсяги виробництва, рівень цін, знижує фінансову безпеку. Низьке відношення грошової маси в обігу до обсягу виробленого ВВП породжує інфляційні очікування.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін в економіці, яке спричинене зниженням купівельної спроможності грошей, внаслідок переповнення каналів обігу надлишковою кількістю паперових грошей, незабезпечених відповідним зростанням товарної маси.

Індикатором фінансової безпеки може служити рівень інфляції.

Рівень інфляції визначається зростанням цін, що викликає знецінення коштів населення і господарюючих суб’єктів. В Україні рівень інфляції (“індекс споживчих цін) розраховує Держкомстат України.

Інфляція у діапазоні від 2 до 4% за рік вважається помірною (повзучою), яка може сприяти зростанню виробництва і стати стимулом до економічного зростання. Інфляція від 5 до 20% – свідчить про наявність відкритої інфляції, коли темпи економічного зростання починають зменшуватися. Інфляція на рівні від 20 до 25% зветься галопуючою. У цей період спостерігається стрімке зростання цін на товари, яке втрачає контрольованість і призводить до поглиблення загальної соціально-економічної кризи. Галопуюча інфляція переходить у гіперінфляцію – припиняється економічне зростання, відбувається спад виробництва, і як наслідок, втрата держави своєї фінансової незалежності.

Висока й особливо нестабільна інфляція призводить до того, що:

- скорочуються темпи зростання інвестицій у реальний сектор економіки;

- знижується кредитна активність, орієнтована на довгі строки погашення кредитів;

- не має змоги знижувати рівень відсоткових ставок комерційних банків. Унаслідок чого не лише підвищується вартість грошових (фінансових) ресурсів, а й виникають додаткові витрати бюджету на обслуговування боргу;

- знижується купівельна спроможність національної валюти;

- зростають валютні ризики;

- знижується норма заощаджень серед населення і потенційні масштаби коштів, що могли б бути залучені банками для здійснення їх кредитної діяльності;

- активізуються процеси доларизації.

Рівень інфляційної безпеки визначається правильністю визначення виду інфляції та обрання типу антиінфляційної політики.

Основними напрямками антиінфляційної політики повинні бути:

- оздоровлення бюджетної та банківської систем;

- підтримка приоритетних галузей народногосподарського комплексу;

- стимулювання науково-технічного прогресу та інвестицій;

- розвиток ринку цінних паперів, і як наслідок, мобілізація вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Валютна безпека державиявляє собою забезпеченість держави достатніми валютними коштами, підтримування стабільності внутрішньої та зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, виконання міжнародних зобов’язань, такий стан курсоутворення, який направлений на розвиток вітчизняного експорту та приплив іноземних інвестицій.

Валютна безпека держави багато в чому визначається валютною стратегією. Існують п’ять основних варіантів валютної стратегії:

1. Фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні резервування і грошових зобов’язань перед іншими країнами.

2. Валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом.

3. Вільно плаваючий валютний курс.

4. Постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути зорієнтована вся внутрішня економіка.

5. Регульоване плавання валют.

В Україні використовувався валютний коридор, який представляє собою можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют. В 1999 р. було заявлено встановлення режиму регульованого “плаваючого курсу”.

Негативним моментом в політиці курсоутворення в Україні було те, що темп зростання долара відставав від темпу інфляції. Це сприяло погіршенню конкурентоспроможності експорту, стимулюванню імпорту, руйнації торговельного балансу.

Місцем курсоутворення з 19 березня 1999 р. є міжбанківський валютний ринок.

Фінансова безпека держави залежить також від обсягу валютних надходжень. Індикатором стану валютного ринку є платіжний баланс.

Платіжний баланс являє собою співвідношення між сумою платежів, здійснених даною країною за кордоном, і сумою надходжень до цієї країни з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс об’єднує торговельний баланс, баланс послуг та руху капіталів.

Забезпечення держави інвалютою, стабілізація національної валюти та підтримка платіжного балансу потребує певного регулювання і валютного контролю.

Валютне регулювання – це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій. Воно є економічною необхідністю, зумовлено міжнародною економічною інтеграцією та співпрацею між країнами на світовому ринку. Валютне регулювання здійснюється безпосередньо НБУ.

Валютний контроль – це контроль за дотриманням валютного законодавства за порушення якого передбачаються штрафи, санкції і позбавлення ліцензій.

Найпотужнішим елементом фінансового сектору України є банківська система, розвиток та функціонування якої має великий вплив на фінансову безпеку держави.

Ряд тенденцій у розвитку банківської системи засвідчує про окремі проблеми у формуванні та динаміці власного капіталу окремих банків і системи у цілому. Зміцнення банківської системи за рахунок нарощування банківського капіталу є однією з базових передумов успішної інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС).

Вартість банківських кредитів – річні відсотки, що сплачує позичальник комерційному банку за користування кредитами. Рівень ставок залежить від облікової ставки центрального банку та висвітлюються у бюлетенях НБУ.

Залишається проблематичним повернути довіру населення України як до окремих банків так і до банківської системи у цілому. Проблему капіталізації банків потрібно вирішувати системно і комплексно. Від обсягів структури та дотримання нормативів банківського капіталу залежить стабільність роботи банківського сектору, а відтак і фінансова безпека держави.

Основними заходами щодо поліпшення діяльності банківського сектору є:

- удосконалення законодавчої бази;

- впровадження довгострокового рефінансування, що дозволить збільшити обсяги надання довгострокових кредитів;

- збільшення обсягу власних коштів;

- удосконалення методів та інструментів економічного аналізу і прогнозування діяльності як окремого банку, так і банківського сектору в цілому;

- ведення банками кредитних історій своїх позичальників;

- моніторинг виконання програм розвитку банківської системи;

- підвищення кваліфікації фахівців;

- забезпечення захищеності інформації.

56. Валютна безпека держави.

Фінансова безпека держави – це ступінь захищеності фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної, митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, спроможністю держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, виконуючи існуючі зобов’язання та забезпечуючи соціально-економічний розвиток.

Суб’єктами фінансової безпеки виступають: окремі громадяни, домашні господарства, населення в цілому, підприємства, організації, установи, галузі господарського комплексу, регіони, окремі сектори економіки, держава, міждержавні утворення, а також світові співтовариства.

Основні загрози фінансовій безпеці держави:

- недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;

- неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;

- значні розміри державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговування;

- різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;

- значна різниця співвідношення доходів найбільш та найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;

- невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок по кредитах;

- залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів;

- низький рівень інвестиційної діяльності;

- зростання «тіньової» економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів за кордон, тощо.

Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу системи індикаторів та порівняння їх із пороговими значеннями. Індикатор (від лат. indico – вказую, визначаю) – елемент, що відображає хід процесу або стан об’єкта спостережень, його якісні і кількісні характеристики.

Залежно від специфіки досліджуваного явища визначаються порогові значення індикаторів, які не можуть бути визначені точними розрахунками, а визначаються експертно на основі досвіду. При визначенні порогових значень фінансової безпеки України необхідно також враховувати граничні рівні критеріїв, встановлених для країн – кандидатів на вступ до ЄС.

Рівень фінансової безпеки визначають багато індикаторів, основними з яких є: дефіцит бюджету, обсяги боргів держави, рівень інфляції, вартість банківських кредитів, рівень монетизації економіки, обсяг міжнародних резервів НБУ.

57. Інвестиційна складова фінансової безпеки держави

Інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна безпека держави – це рівень співвідношення між розміром інвестицій країни за кордон та отриманими інвестиціями, який задовольняє потреби внутрішньої економіки та підтримує позитивний платіжний баланс держави.

Основними індикаторами, що визначають інвестиційну безпеку є:

- питома вага у загальному обсязі капіталовкладень. Для ефективного функціонування економіки та відновлення основних фондів загальний обсяг інвестицій (внутрішні капітальні вкладення та іноземні інвестиції) повинен бути в межах 20-25% від ВВП;

- частка іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій країни;

- співвідношення прямих і портфельних інвестицій;

- величина іноземних інвестицій на душу населення;

- ступінь покриття потреби держави в інвестиційних ресурсах грошовою масою;

- частка бюджетних коштів у вартості інвестиційного проекту. У країнах з розвинутою ринковою економікою ця частка дорівнює 35-40%;

- оцінка ризиків інвестиційних проектів.

Фінансова безпека держави залежить від інвестиційного клімату, який представляє собою сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, які забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Головна мета Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр. полягає у створенні реальних передумов набуття членства в Європейському союзі, а для її досягнення необхідно провести послідовні кроки у напряму європейської інтеграції на 2002-2011 роки. На першому етапі передбачається розвиток національної економіки, зміцнення конкурентоспроможності та створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів. Це значно підвищує відповідальність держави щодо її інвестиційної привабливості і відповідно – інвестиційної безпеки.

Формування системи інвестиційної безпеки в Україні необхідно здійснювати з урахуванням дотримання антиінфляційної політики, досягнення скорочення бюджетного дефіциту.

Основні загрози інвестиційній безпеці держави:

- відсутність інвестиційної стратегії;

- високі інвестиційні ризики;

- політична нестабільність;

- недосконала законодавчо-нормативна база;

- зменшення частки прибутку у джерелах фінансування інвестицій;

- обмеженість доступних фінансових коштів;

- загострення платіжної та бюджетної кризи;

- відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;

- відсутність кваліфікованої підготовки фахівців;

- відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій.

Важливим джерелом капітальних вкладень повинно стати цілеспрямоване інвестиційне використання коштів від приватизації державного майна. Виділяють основні напрямки активізації інвестиційного процесу через приватизацію:

- удосконалення законодавства про власність та земельного законодавства з метою регулювання прав власності та повноважень землекористування, а також прав власності на інші об’єкти іпотеки;

- прискорення приватизації малих, середніх та великих підприємств і об’єктів незавершеного будівництва;

- активізація інвестиційної діяльності населення та фінансових посередників;

- вдосконалення ринку нерухомості;

- постприватизаційна підтримка роздержавлених підприємств.

58. Класифікація та характеристика основних інструментів фінансового ринку

Об’єктами фінансового ринкує різні інструменти ринку (фінансові активи – грошові кошти, цінні папери, позичкові угоди, валютні цінності), в яких знаходять своє відображення тимчасово вільні кошти (фінансові ресурси) суб’єктів ринку фінансових послуг.

Фінансові інструменти – це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

З економічної точки зору фінансові інструменти – це особливі товари фінансового ринку, які мають фінансове походження та виступають об’єктом купівлі-продажу на відповідних сегментах фінансового ринку. Товарами фінансового ринку, в першу чергу, є грошові кошти та цінні папери.

Гроші з економічної точки зору – це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку. Гроші є формою прояву мінової вартості як купівельний, платіжний засіб та засіб нагромадження.

Цінні папери – основний товар фінансового ринку, своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов’язання або право власності. Цінні напери є значною складовою своєрідного «товару товарів» – грошей.