Визначення процедур за обліковою політикою підприємства стосовно необоротних активів

Принагідно зауважимо, що оцінка основних засобів як економічного ресурсу може бути викривлена внаслідок того, що методологією бухгалтерського обліку донині чітко не визначена, який же із шести можливих за П (С) БО 7 «Основні засоби» методів найбільше корелює з їх зносом.

Таким чином, вирішення проблеми об'єктивності оцінки основних засобів як одного з основних чинників економічних ресурсів, які забезпечують ді-яльність підприємств, лежить у площині обґрунтування методики визначення їх зносу.

Зрозуміло, що це скоріше інженерно-економічна, ніж обліково-фінансова

задача, а тому існуючий порядок, коли на основі будь-якого методу нарахування амортизації, яка має визначатись, насамперед, фінансовими можливостями підприємства щодо формування такого джерела простого відтворення основних засобів, врешті-решт оцінюють їх за залишковою вартістю, має бути переглянутий. Видається, що знос об'єктів має визначатись за іншими критеріями — на основі інженерно-економічних розрахунків, що враховують індивідуальні технічні характеристики того чи іншого виду основних засобів. Отож норми його розрахунку повинні бути якомога диференційованішими. У даний же час амортизацію основних засобів повинна нараховуватись за укрупненими групами податкового методу, але при цьому в управлінському обліку доцільно визначати рівень зносу самим підприємством у наказі про облікову політику винятково на основі своїх фінансових можли-востей та потреби в коштах для простого відтворення таких економічних ресурсів господарювання.

Отже, проблема реальності оцінки найгостріше стоїть для довгострокових активів, а саме — основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій. Це зумовлене різними обставинами — як пов'язаними з їх використанням на підприємстві, так і з чинниками зовнішнього впливу.

Зокрема, фінансова концепція збереження капіталу вимагає обліковувати активи за їхньою історичною вартістю. Однак довгострокові активи — основні засоби та нематеріальні активи, — перебуваючи в обороті на підприємстві терміном понад один рік чи операційний цикл, якщо він більший за рік, споживаються у процесі провадження діяльності і в результаті цього зменшують вартість. Для отримання їхньої реальної вартості у балансі вводяться статті: «Знос основних засобів» та «Знос нематеріальних активів». Такий підхід дає змогу, з одного боку, зберегти у балансі історичну вартість активів, а з іншого, — у підрахунок валюти балансу включити їхню реальну вартість. Отже, такий чинник зменшення первісної вартості активів можна визначити як результат їх продуктивного споживання.

Зміна історичної вартості активів можлива також з причини дії зовнішніх

щодо підприємства чинників, а саме — зміни курсу національної валюти, коливання цін на ринку подібних активів, зменшення або відновлення корисності активів. Дія цих чинників спричиняє як знецінення активів, так і збільшення їхньої вартості.

Таким чином, різноманітні форми зміни вартості активів у процесі їхнього використання у господарській діяльності підприємства потребують періодичного уточнення їхньої балансової оцінки. Таке уточнення в умовах фінансової концепції збереження капіталу відбувається як регулюванням балансової оцінки активів через використання регулювальних рахунків, так і її коригуванням за допомогою зміни первісної вартості. Метою обох способів є наближення балансової вартості активів до їхньої поточної вартості, однак вони передбачають використання різного інструментарію і мають різні наслідки щодо первісної оцінки активів.

Варто зазначити, що ще вводячи новий План рахунків його розробники наголошували: що основні засоби, від використання яких підприємство очікує отримати економічні вигоди в майбутньому, підлягають переоцінці тому, що за останні роки штучні переоцінки, відображення в бухгалтерському обліку податкових сум амортизації із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, збільшення вартості основних засобів на суму витрат на їхній ремонт призвели до втрати достовірної оцінки основних засобів.

Дійсно, на більшості підприємств залишкова, а інколи й початкова вартість основних засобів неточна. Причому викривлена вона як в один (зменшення), так і в інший (збільшення) бік. Причин тут декілька. Насамперед, слід зазначити, що помилки виникли внаслідок неправильної індексації вартості основних засобів у зв'язку з інфляцією. Як відомо, така індексація проводились чотири рази: станом на 1 травня 1992 р., 1 серпня 1993 р., 1 січня 1995 р. і 1 квітня 1996 р. В основу індексації закладена належність основних засобів до класифікаційних груп, галузей народного господарства. Причому принцип індексації змінювався. Так, у 1992 році на кожному підприємстві враховувалась належність основних засобів за відповідною класифікацією до

галузей народного господарства, і коефіцієнти індексації однотипних будівель залежно від цього могли складати від 11 до 17, а машин і обладнання — від 9 до 841 разів. У 1993 і наступних роках належність основних засобів до відповідної галузі народного господарства вже не враховувалась. Вартість усіх будівель, споруд і передавальних пристроїв збільшувалась за однаковими коефіцієнтами, але з урахуванням строків введення в експлуатацію. У зв'язку з цим найчастішими були помилки, що пов'язані з віднесенням конкретних об'єктів основних засобів до відповідних галузей народного господарства.

Із набуттям же чинності П (С) БО 7 «Основні засоби» помилки щодо оцінки об'єктів можна ліквідувати, оскільки у п.16 тут зазначено, що підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більше як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Тому в обліковій політиці підприємства треба передбачити періодичне коригування вартості необоротних матеріальних активів, але з урахуванням того, що вони поділяються на три види, залежно від того, чи є вони об'єктом амортизації: активи, вартість яких зменшується в результаті їхнього зношення і переноситься на продукцію шляхом амортизації (будівлі, споруди тощо); активи, вартість яких зменшується в результаті їхнього виснаження (природні ресурси — корисні копалини, ліс тощо); актив, вартість якого не змінюється в результаті використання (земля).

Контрольні питання

1. Які методи амортизації необоротних активів застосовують за

обліковою політикою.

2. Переоцінка необоротних активів за обліковою політикою.

3. Визначте способи нарахування амортизації за обліковою політикою.

4. Визначте вартісну межі необоротних активів за обліковою політикою.