Державне регулювання міжнародної торгівлі в системі глобальної зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Зазвичай, та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі (чого вимагає глобалізація), або протекціоністської політики. Перша характеризується мінімальним втручанням держави у процеси ЗЕД. У цьому випадку торгівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпечує міжнародне економічне співробітництво.

У разі протекціоністської політики внутрішній ринок захищають від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та інших економічних і політичних важелів.

У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло проведена протекціоністська політика є обґрунтованою.

Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає дещо зменшити вплив на національну економіку негативних тенденцій, вплив глобалізації на світовому ринку; захистити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще недостатньо зміцніли; сприяє зростанню зайнятості населення; дає змогу реалізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшивши її ефективність і конкурентоспроможність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотримуються поміркованої політики. Це дає змогу значно зменшити негативний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менший ніж 25 %. Треба зазначити, що у разі високих протекціоністських бар'єрів партнери у торгівлі можуть застосувати такі ж самі заходи й ефективність захисної політики може бути зведена нанівець.

Головні складові елементи зовнішньоекономічної стратегії України — це, насамперед, створення потужного експортного сектора; національна конвертована валюта; залучення іноземних інвестицій на основі створення спільних підприємств, вільних економічних зон; лібералізація імпорту; проведення зарубіжної підприємницької діяльності; розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту; гнучка податкова, цінова, депозитна, кредитна, фінансова і валютна політика; поступова інтеґрація економіки в європейські та світові господарські об'єднання та організації; кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:

— тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;

— нетарифні — квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо.

Тарифні методи, по суті, є економічними і діють через ринковий механізм. Вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.

Мета тарифного регулювання полягає в поліпшенні конкурентних умов в імпортуючій країні; захисті національної промисловості, здоров'я населення; охороні навколишнього середовища, моралі, релігії, а також національній безпеці.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити тощо.

У галузі експорту — це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей у разі перетину кордону.

Як правило, використовують експортні, імпортні та транзитні види митних тарифів. У свою чергу їх поділяють: 1) за методом нарахування на:

— адвалорні (нараховують у відсотках до митної вартості);

— специфічні (нараховують у визначеному розмірі до одиниці виміру товару; ваги, площі, об'єму тощо);

— комбіновані (об'єднують і адвалорні, і специфічні). 2) за характером надходження на:

- автономні (вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без узгодження з іншою країною);

- конвенційні (встановлюють у процесі угоди чи домовленості з іншою стороною і фіксуються в одному з цих документів).

Нетарифне регулювання — це комплекс заходів обмежувально-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Нетарифні обмеження є, по суті, заходами прихованого протекціонізму.

До заходів нетарифного регулювання належать:

1. Заборона щодо експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі.

2. Обмеження експорту та імпорту. До них належать квотування і ліцензування.

3. "Добровільні" обмеження експорту. Вони виникають унаслідок неофіційних домовленостей між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера.

З валютним аспектом зовнішньої торгівлі тісно пов'язане таке важливе явище, як демпінг.

4. Антидемпінгові заходи — специфічні заходи нетарифного регулювання. Представляють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів за заниженими цінами (нижчими від "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам. Адже демпінг — це продаж товару за кордон за ціною, нижчою від його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореній на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.

Згадана "нормальна ціна" — це ціна аналогічного товару, за якою він реалізується у країні виробництва (експорту) за нормального розвитку торгових операцій.

У комерційній практиці існує кілька різновидів демпінгу:

— постійний демпінг — постійний експорт товарів за ціною, нижчою від нормальної ціни;

— випадковий (спорадичний) демпінг — тимчасовий епізодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв'язку з тим, що в експортерів нагромадились великі запаси товарів;

— розбійницький (умисний) демпінг — тимчасове зниження експортних цін (нижче від цін свого внутрішнього ринку і навіть нижче від витрат виробництва) з метою витіснення конкурентів з ринку і наступне підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін). Це означає встановлення монопольних цін;

— зворотний демпінг — продаж товару всередині країни за цінами, нижчими від експортних; використовується у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют;

— взаємний (зустрічний) демпінг — взаємні (зустрічні) поставки одного і того ж товару між двома країнами за заниженими, демпінговими цінами; використовується в умовах високої монополізації ринку певного товару в кожній країні.

Економічний зміст демпінгу полягає в тому, що він представляє собою не просте зниження цін, а саме цінову дискримінацію, коли ціни занижуються на одному ринку, у час як той самий товар продається на інших ринках за більш високими цінами. Практика демпінгу тісно пов'язана з монополізацією ринків та застосуванням монопольно високих цін.

Запровадження антидемпінгового мита може мати на меті запобігання грабіжницькому демпінгу, тобто тимчасовому продажу товарів за цінами, нижчими від граничних видатків. Випередивши таким чином розвиток конкуренції або усунувши конкуренцію в країні-імпортері, експортер підвищує ціни вище граничних видатків. Натомість протягом періоду демпінгу можуть бути завдані збитки конкурентам-виробникам імпорту, котрі втрачають свої ринки збуту, а також іншим вітчизняним виробникам, попит на продукцію яких падає внаслідок появи і ринку демпінгових товарів.

Прихильники запровадження врівноважувального й антидемпінгового мита заявляють, що "вільна торгівля" є маревом і предметом обговорення має бути "справедлива торгівля". Але у випадку, коли переважають протекціоністські настрої, важливим є не допустити надмірного застосування політики обмежень.

5. Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що зумовлені їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил пакування, маркування та інших вимог.

6. Заходи, пов'язані з виконанням формальностей. До них належать:

— прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону;

— платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

— інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні тощо).

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди.

Таким чином за допомогою інструментарію пропозиції та попиту виявлено, що захисне мито і квоти підвищують ціни і зменшують попит на відповідні товари. Обсяг продажу іноземної продукції зменшується. Навпаки, вітчизняні виробники продають більше товарів і за вищими цінами. Мито і квоти знижують ефективність розподілу вітчизняних та світових ресурсів. Добровільне обмеження експорту має такі самі наслідки, як і імпортна квота, але запроваджує його не країна-імпортер, а експортер. Експортні субсидії надають вітчизняним експортерам для розширення вивозу продукції за кордон. Вони можуть бути прямими (дотації вітчизняним фірмам) і непрямими (пільгове оподаткування, страхування, кредитування тощо).

Найвагомішим аргументом на користь протекціонізму є те, що він сприяє підтриманню і зміцненню галузей, які випускають стратегічні товари, важливі для економічної безпеки, оборони країни або ведення війни. Обмеження імпорту підтримує вітчизняних виробників, збільшує сукупний попит у країні та стимулює зростання рівнів виробництва і зайнятості.

Протекціонізм захищає молоді галузі вітчизняної економіки. Молоді фірми потребують тимчасового захисту від жорсткої конкуренції з боку ефективніших і досвідченіших іноземних фірм. Якщо ж їх вчасно захистити, вони можуть розвинутися на галузі масового виробництва, залучивши кваліфікованих працівників та технології, що добре пристосовані до місцевих умов та властиві зрілим галузям економіки.

Оподаткування. Ставки, механізм справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть бути запроваджені або змінені іншими законами держави, крім законів про оподаткування. Напрями регулювання експортно-імпортних операцій обумовлені переважно в законодавстві про податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Оподатковують:

— поставки для заправлення або постачання морських (океанських) суден, які використовують для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової риболовецької діяльності, провадженої за межами територіальних вод країни;

— поставки для заправлення або постачання повітряних суден, що:

1) виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

2) поставки для заправлення (дозаправлення) та постачання космічних кораблів, а також супутників;

За нульовою ставкою оподатковують операції:

— надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних суден, які використовують на міжнародних маршрутах або лініях, а також космічних кораблів або супутників чи їхніх частин;

— надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів;

— надання послуг з передавання авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та юридичних або економічних знань, а також опрацювання даних та інформатики для нерезидентів;

— надання послуг з організації реклами і публічних зв'язків за межами країни;

— забезпечення персоналом нерезидентів держави, культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами країни;

— надання послуг з туризму на території країни в разі їх продажу безпосередньо або з посередництвом нерезидентів, із застосуванням безготівкових розрахунків.

За нульовою ставкою оподатковують надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону країни, а саме: від пункту за межами державного кордону країни до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію країни (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону країни (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону держави; між пунктами поза межами митного кордону держави.

Нульова ставка оподаткування означає, що ПДВ з оборотів щодо продажу вказаних товарів, робіт, послуг не нараховують і, водночас, платник податку має право ввести до складу податкового кредиту (відшкодовувати) суми податку, отримані в ціні придбаних товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг, які використані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, оподаткованих за нульовою ставкою.

У разі проведення товарообмінних (бартерних) операцій за зовнішньоекономічними контрактами ПДВ з оборотів щодо продажу товарів, робіт, послуг не нараховують, однак суми ПДВ, отримані в ціні придбаних товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг, які використані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, експортованих за товарообмінними (бартерними) контрактами до складу податкового кредиту не вводять, а вводять їх до складу валових витрат платника податку (тобто збільшують вартість отриманих (придбаних) товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг).

Законодавство України передбачає усунення подвійного оподаткування для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Доходи, одержані за межами України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, входять до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню із Україні.

Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав фізичними особами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, що перебувають за її межами, зараховують під час сплати ними податку на об'єкти в цій країні. У цьому випадку розмір зарахованих сум податку, сплачених, зокрема, за межами країни, не може перевищувати суми, що підлягає сплаті цими особами в такій країні.

Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф — систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

Митно-тарифні правовідносини виникають тільки у зв'язку із сплатою ввізного (імпортного) та вивізного (експортного) мита. Фінансовий аспект зовнішньої торгівлі проявляється також у експортних субсидіях, податкових пільгах і кредитуванні експортерів. Таким чином, митні платежі включають у себе мито, митні податки, митні збори. Митом обкладаються всі товари — імпортовані, експортовані і транзитні. Митні податки посилюють або компенсують недостатній вплив мита на інтенсивність зовнішньоторговельних зв'язків, причому в основі прикордонного податкового режиму лежить "принцип призначення", тобто експортні товари звільняються від сплати цього податку у країні походження, а обкладаються ним у країні призначення.

В умовах глобалізації роль тарифного протекціонізму в чистому вигляді в міжнародній торговій системі має тенденцію до зменшення, натомість практикується поєднання тарифних та нетарифних інструментів протекціонізму. Це так зване добровільне обмеження експорту, а також ліцензування, квотування, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування технічних бар'єрів, різного роду адміністративних формальностей, які стримують потоки товарів, високих імпортних податків.

Ставки митного тарифу — це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а, отже, дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

— захист національних виробників від іноземної конкуренції;

— забезпечення надходження коштів у державний бюджет;

— поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

— поліпшення стану платіжного балансу.

Є також і специфічні види мит, які застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. .

Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.

До економічних методів регулювання зовнішньоторговельних операцій належить і зміна валютного курсу національної грошової одиниці. Зокрема, девальвація національної валюти сприяє збільшенню експорту і гальмує імпорт товарів. Ревальвація валюти, навпаки, стримує експорт товарів і стимулює їхній імпорт.

Поряд з економічними методами регулювання зовнішньоторговельних операцій застосовують методи адміністративні, передусім ліцензування і квотування експорту та імпорту у випадках, коли погіршений стан платіжного балансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на внутрішньому ринку, потрібно забезпечити певну пропорцію між імпортною та вітчизняної продукцією тощо.

Ліцензування ЗЕД здійснюють через:

— дозвіл на те, щоб займатися зовнішньоекономічною діяльністю;

— дозвіл на проведення певної експортно-імпортної операції.

Застосовують такі види ліцензій: генеральну; разову (індивідуальну); відкриту (індивідуальну).

Генеральна ліцензія — це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.

Разова ліцензія (індивідуальна) — це разовий дозвіл, який має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоторговельної діяльності на період, потрібний для виконання цієї операції.

Відкрита ліцензія (індивідуальна) — це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (однак не менше одного місяця) з зазначенням його загального обсягу.

Квотування. Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно пов'язане з кількісним обмеженням цих операцій — квотами на імпорт та експорт окремих товарів. Квотування є гнучким методом регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Квоти — це граничний обсяг певних товарів, які дозволено експортувати або імпортувати.

В умовах глобалізації квотування виступає як більш жорсткий нетарифний протекціоністський метод порівняно з митним тарифом. Квоти обумовлюють встановлення кількісних обмежень на ввезення іноземних товарів, завдяки чому іноземні виробники не зможуть підвищити конкурентоспроможність власної продукції шляхом зниження цін, тому існує більше можливостей реалізувати вітчизняну продукцію.

Застосовують такі квоти: глобальні, групові, індивідуальні.

Глобальні квоти — це квоти, запроваджені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.

Групові квоти — це квоти, запроваджені для товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.

Індивідуальні квоти — це квоти, запроваджені для товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) можна експортувати або з якої країни його можна імпортувати.

Одним із важливих завдань регулювання ЗЕД є диверсифікація зовнішньоторговельних зв'язків, яка дає змогу ліквідувати надмірну залежність економіки країни від монопольного імпорту стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей національного виробництва. 1

До валютно-кредитних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі належать такі:

— зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації;

— валютні обмеження;

— валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами та відсотковими ставками;

— маневрування банківськими відсотковими ставками;

— низка правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. Їх мета — полегшення процесів міжнародної торгівлі стосовно забезпечення зовнішньоторговельних розрахунків, впорядкування кредитування експортно-імпортних операцій і отримання максимальної вигоди учасниками зовнішньоторговельних угод.

Валютний курс, що визначається як відношення національної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн, є найважливішим інструментом валютного регулювання. Головна функція валютного курсу — забезпечення пропорційності обміну валют, базою якої є їх купівельна спроможність відносно товарів усередині країни.

Девальвація — офіційне заниження курсу національної валюти; використовується з метою вирівнювання зовнішньоекономічного балансу шляхом збільшення експорту та скорочення імпорту завдяки зростанню цін на імпортну продукцію.

Ревальвація — підвищення офіційного курсу національної валюти відносно іноземних, яке супроводжується отриманням розвитку експорту, його подорожчанням з одночасним здешевленням імпорту. Це процес, асиметричний девальвації.

Валютні обмеження — система правил, що регламентують операції з валютними цінностями, зокрема з національною та іноземною валютами, золотом, цінними паперами тощо. Вони включають заходи з регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. Валютні операції у цьому випадку зосереджуються у центральних (національних) або спеціально уповноважених банках. Метою валютних обмежень є скорочення зовнішнього обігового капіталу, яке впливає на попит на національну валюту та зовнішньоторговельні операції на поточних рахунках шляхом обмеження кількості валюти, яку дозволяється вивезти за кордон під час туристичних подорожей.

Валютна інтервенція реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти.

Сполучення валютної інтервенції на зовнішніх валютних ринках з рівними за величиною та протилежними за напрямком операціями на внутрішньому відкритому ринку цінних паперів, яка застосовується з метою виключення взаємовпливу внутрішньої і зовнішньої грошово-кредитної політики, називається "стерилізацією".

Застосування Інтернету дозволило країнам забезпечити глибший рівень економічної інтеґрації. Фінансові ринки використовують електронні можливості для "перекачування" 1,5 трлн дол. щоденно. При цьому безперечну вигоду глобалізація приносить тим країнам, які в стані вилучати прибуток із світових комунікаційних технологій. Найбільш "під'єднані" до Інтернету країни — США, Канада, держави Скандинавії — найбільше виграють від економічної інтеграції.

Конверсійні операції — це угоди агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу (конверсії) певних сум грошей однієї країни на валюту іншої країни за погодженим курсом на певну дату.

Можна виділити кілька цілей конверсійних операцій:

— обмін валют при міжнародній торгівлі;

— спекулятивні операції;

— хеджування валютних ризиків.

Необхідність обміну однієї валюти на іншу виникає також при міжнародній торгівлі, фінансових інвестиціях в економіку інших країн, міжнародному туризмі. Різні фінансові відносини всередині будь-якої країни вимагають розрахунків тільки в національній валюті.

Конверсійні операції поділяють на дві групи:

1) операції з негайною поставкою валюти або поточні конверсійні операції;

2) термінові валютні конверсійні операції.

У свою чергу, операції з негайною поставкою поділяють на операції з датою валютування сьогодні (today або скорочено tod), завтра (tomorrow або скорочено tom) і датою валютування через два робочі банківські дні — операції на умовах спот (spot).

Термінові валютні операції поділяють на форварди, свопи, ф'ючерси, опціони, опціони на ф'ючерси, свопціони. Основою цих операцій є більш прості фінансові інструменти. На валютному ринку це конверсійні операції на умовах спот.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Ціни на вільному міжнародному валютному ринку визначаються, виходячи з попиту і пропозиції на певну валюту; у країнах з обмеженим ступенем конвертації ціна національної валюти встановлюється центральним банком.

Міжнародні контракти укладаються з орієнтацією на світові ціни. Угоди на основі світових цін здійснюються регулярно на типових для більшості ринків засадах. Як правило, валютою визначення ціни контракту виступає долар CША. Звідси очевидно, що при зміні валютного курсу гривні ціна в гривнях змінюється відповідним чином. І якщо, наприклад, курс гривні щодо долара США, в якому визначена ціна 1 т нафти, впав, то на українському ринку при стабільності світової ціни ціна 1 т нафти підвищиться. Тобто український покупець нафти змушений буде продавати її на внутрішньому ринку за більш високою ціною в гривнях, ніж до падіння курсу гривні. Надія на те, що у наступному контракті постачальник нафти дасть згоду зменшити ціну контракту порівняно зі світовою, щоб відновити на українському ринку стару ціну 1 т нафти, є нереальною.