Міжнародне переміщення технологій

Міжнародна передача технології — це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання зарубіжних науково-технічних досягнень.

Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні — це передача власне технології або технології "в чистому вигляді", а в широкому — передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому вигляді — це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія — це машини і обладнання. Передача технології об'єднує обидва поняття.

Міжнародні організації розглядають міжнародну передачу технології не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:

· відбір і придбання технології;

· адаптацію і освоєння придбаної технології;

· розвиток місцевих можливостей удосконалення технології з урахуванням особливостей національної економіки.

Технологія передається способами, які можна поділити на некомерційні і комерційні.

Способи некомерційної передачі технології:

· надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

· проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

· стажування спеціалістів;

· спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:

1. Власне передача технології:

· виконання НДДКР за замовленнями;

· ліцензування;

· інжиніринг;

· закупівля зразків техніки для імітації;

· закупівля машин і обладнання;

· лізинг машин і обладнання.

2. Спільне розроблення і використання технології:

· координація НДДКР — взаємне інформування партнерів про плани науково-технічних розробок;

· кооперування НДДКР на договірній основі;

· спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.

3. Промислове кооперування та спільне підприємництво:

· у формі науково-технічного виробничого кооперування — спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах;

· у формі спільних підприємств (СП).

Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:

· внутріфірмовим;

· міжфірмовим.

Внутріфірмовий канал — це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.

Міжфірмовий — це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Основою міжнародної передачі технології є проведення НДДКР. На їх виконання передові промислово розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе більшу частину результатів передових наукових досліджень. Це передусім США, Японія, ФРН, Франція, Англія. Сума витрат на НДДКР в США перевищує суму витрат для цих потреб в усіх інших перерахованих країнах, разом узятих. Країни, які не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

в) ноу-хау — передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг — це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обгрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг — це надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Крім цього, технологія передається між країнами в межах угод про промислове співробітництво, про науково-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво тощо.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть та охарактеризуйте основні форми міжнародної міграції капіталу.

2. Розкрийте зміст, причини та наслідки міграції підприємницького капіталу.

3. Дайте порівняльну характеристику прямим та портфельним іноземним інвестиціям.

4. У чому полягають роль та функції позичкового капіталу в сучасній міжнародній економіці?

5. Розкрийте основні причини міжнародної кризи заборгованості.

6. Чи актуальна проблема зовнішньоекономічної заборгованості для України?

7. Наведіть структуру міжнародного ринку кредитних та інвестиційних ресурсів і охарактеризуйте його основні елементи.

Тестові завдання

1. Вкажіть домінуючий компонент сучасної структури міжнародного руху капіталів:

а) прямі інвестиції;

б) портфельні інвестиції;

в) міжбанківські кредити та банківські депозити;

г) гранти та міжнародні трансферти.

2. Якщо має місце перерозподіл власності між резидентами та нерезидентами конкретної країни, то це:

а) міграція підприємницького капіталу;

б) міжнародний кредит;

в) гуманітарна та фінансова допомога.

3. Провідними суб'єктами прямого іноземною інвестування є:

а) фізичні особи;

б) національні компанії;

в) ТНК;

г) міжнародні валютно-фінансові інститути.

4. Визначте, яка форма міжнародних інвестицій дозволяє інвестору отримати контроль над об'єктом інвестування:

а) портфельні інвестиції;

б) прямі інвестиції;

в) міжнародний кредит;

г) гранти та пільгові кредити.

5. Прямі зарубіжні інвестиції здійснюють переважно:

а) розвинуті країни;

б) країни, що розвиваються;

в) країни перехідної економіки.

6. Найбільшими в світі країнами-боржниками є:

а) країни Східної Азії;

б) країни перехідної економіки;

в) країни Латинської Америки;

г) країни Африки.

7. Назвіть провідний фінансовий центр у світі:

а) Париж;

б) Лондон;

в) Нью-Йорк;

г) Токіо;

д) Цюрих.

8. Назвіть провідний фінансовий центр в Азії:

а) Кайманові острови;

б) Токіо;

в) Бахрейн;

г) Сянган.

9. Вкажіть валюту, якій віддається перевага на світовому ринку позикових капіталів:

а) долар США;

б) російський рубль;

в) японська ієна;

г) українська гривня.

10. Надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію - це:

а) франчайзинг;

б) селенг;

в) ліцензія.

Практичні вправи

Вправа 1

Країна А володіє 4,5 млрд. дол. капіталу, країна Б — 2 млрд. дол. У країнах встановились процентні ставки відповідно на рівні 3 та 8% . З'ясуйте напрямок руху капіталу після зняття обмежень? Розрахуйте економічні ефекти від міграції капіталу, якщо величина капіталу вкладеного в країні А, зменшилась на 1 млрд. дол., рівноважна процентна ставка встановилась на рівні 5% .

Вправа 2

Припустимо, що між країнами А і Б здійснюється вільна міграція капіталу. Номінальна процентна ставка за внутрішніми кредитами у А складе 14% , а в Б — 9% . Рівень інфляції відповідно дорівнює 8 і 3% . В якому напрямку буде мігрувати капітал? Як зміняться напрямки руху капіталу, якщо рівень інфляції у країні А зменшиться до 5% ?

Вправа 3

Уряд країни вирішив взяти кредит в іншої країни в розмірі 2 млрд. грош. од. з річною ставкою відсотка 8% . Отриманий кредит інвестується в проекти, які дозволяють щорічно збільшувати ВВП на 500 млн. грош. од.

Визначити:

1)На яку суму зросте державний борг.

2) Якою має бути величина щорічних виплат по кредиту.

3) Через скільки років держава зможе сплатити борг.

Рекомендована література

1. Кукурудза І.І. Міжнародна економіка. Матеріали до лекцій та семінарів. – Черкаси: Редакційно-видавничий відділ Черкаського державного університету, 2000. – С.17-24.

2. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Ю.Г. Козака, В.М. Новацького. — К.: Центр навч. літератури: АртЕк, 2002. — С. 26—62.

3. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева. — К.: Знання-Прес, 2004. — С. 30—116.

4. Миклашевская НЛ., Холопов А.В. Международная зкономика: Учебник. — М.: МГУ им. М.В. Ломоносова: Дело и Сервис, 2000. — С. 11 — 56.

5. Сальваторе Д. Международная акономика: Пер. с англ. — М.: Риа "ПК", 1998. — С. 20—200.