Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки

Для відкритої економіки характерним є наступне. На макрорівні— це стала зовнішньоекономічна спеціалізація країни; конвертованість національної валюти; участь у міжнародних ринках товарів, праці, інвестицій; певна відповідність національних та світових цін тощо. На мікрорівнісуб'єктам відкритої економіки властивий вільний вихід на зовнішні ринки та вільний вибір партнерів як у країні, так і поза її межами.

За впливом на світові економічні процеси розрізняють великі та малі відкриті економіки. Велика відкрита економіка завдяки масштабам виробництва, реальній участі у міжнародному поділі праці, ступеню впливу на світові ринки товарів, капіталів, послуг, а також економічному й ресурсному потенціалу справляє відчутний вплив на формування світових економічних процесів. Мала відкрита економіка, як правило, знаходиться під впливом тих тенденцій, що складаються на світових ринках внаслідок взаємодії великих відкритих економік.

Головний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Країні слід перейти від екзогенно-залежного до ендогенно-орієнтованого розвитку.

Якщо екзогеппо-залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від інших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно-орієнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоекономічних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієнтована на захист національних інтересів в умовах глобалізації.

Для того щоб відставання України від розвинугих країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилося до прийнятних меж, необхідно забезпечити середньорічні темпи зростання близько 6% на рік, тобто обрати доктрину випереджаючого (замість наздоганяючого) розвитку.

Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати наступні виміри інтеграції у світове господарство:

— глобальний, пов'язаний зі світовими глобальними відносинами та світовими регулятивними інститутами;

— регіональний, який передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД, тощо) шляхом реалізації стратегії багатополюсності (на відміну від однополюсності, на якій в окремих випадках наголошується);

— локальний, який передбачає двосторонні відносини з країнами та формування ТНК за такими напрямами: ресурсно-технологічний (мета-ло-рудні, агропромислові); техніко-технологічний (приладобудування, аерокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транс-портно-інфраструктурний ( нафта, газ, електроенергетика).

З урахуванням потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами її розвитку в умовах глобалізації мають стати:

• системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

• ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

• міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної залежності від окремих зарубіжних ринків;

• становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

• безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами;

• інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центрально- та східноєвропейськими угрупованнями країн;

• забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.