Рентні відносини і форми земельної ренти. Ціна землі

Важливою складовою аграрних відносин є рентні відносини. їх виникнення і функціонування насамперед пов’язано із специфікою землеволодіння і землекористування. Земля обмежена в розмірі, а отже, її пропозиція нееластична, бо можливостей довільно збільшити її розмір немає. Крім того, різні земельні ділянки суттєво відрізняються за якістю, що проявляється в їх різній родючості. При цьому розрізняють природну і штучну, або економічну родючість. Природноює родючість, зумовлена природними факторами. Так, піщані землі мають нижчу родючість, ніж чорноземи. Економічноює родючість, створена впливом людини на землю шляхом внесення добрив, використання досконалої техніки і технології, урожайніших сортів рослин і продуктивніших порід тварин.

При однакових затратах економічних ресурсів на різних за якістю земельних ділянках обсяг отриманої продукції буде неоднаковий: на ділянках з кращими природними умовами буде одержано додаткову продукцію, реалізація якої приносить суб’єкту, що господарює на цих землях, додатковий дохід.

З приводу виробництва та присвоєння додаткового доходу виникають відносини, які називаються рентними відносинами, а додатковий дохід набуває форми земельної ренти. Рентні відносини виникають між власниками землі і землекористувачами зприводу виробництва і присвоєння додаткового доходу. Оскільки причиною, що його зумовлює, є земля, то її власник і присвоює додатковий дохід. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.

Земельна рента виникла давно. Вона існувала в рабовласницькому і феодальному суспільстві. З переходом до товарної форми організації виробництва рента набула виду, в якому вона існує в сучасних умовах. Розрізняють декілька форм земельної ренти.

Форми земельної ренти

Диференціальна

Абсолютна

Монопольна

Диференціальна рента пов’язана з монополією на землю як об’єкт господарювання. Механізм її утворення такий. Виробництво сільськогосподарської продукції передбачає використання, крім землі як основного фактора виробництва, і інших ресурсів, що виступають у формі капіталу. Оскільки земельні ділянки мають різну якість як за родючістю, так і за місцерозташуванням від ринків збуту продукції, то при однакових затратах ресурсів на таких ділянках результативність, що виявляється у кількості виготовленої продукції, буде різною. Такий результат приведе до того, що середні індивідуальні витрати виробництва на різних ділянках будуть неоднакові: найвищі — на найгірших, а найнижчі — на найкращих. Ринкова ціна такої одиниці продукції буде однаковою для всіх ділянок. Підприємці, що здійснюють підприємницьку діяльність на кращих за якістю землях (родючіших чи розміщених ближче до ринків збуту) отримують так звану монополію на землю як об’єкт господарювання, що й стає основною причиною отримання додаткового доходу на таких землях.

Оскільки середні індивідуальні витрати виробництва різні, то і прибуток, отримуваний при реалізації продукції з різних ділянок за однаковими цінами, буде неоднаковий . З кожної одиниці продукції, одержаної на кращих за якістю земельних ділянках, буде отримано додатковий прибуток. Він є основою виникнення диференціальної ренти, яку і присвоюють власники землі. Наочно механізм формування диференціальної ренти можна зобразити на схемі.

Отже, диференціальна рента виражає відносини між власником землі і землекористувачем з приводу розподілу додаткового прибутку, що створюється на кращих за якістю земельних ділянках. Розрізняють два види диференціальної ренти:

Диференціальна рента І пов’язана з природними факторами, що зумовлюють різну якість земельних ділянок. Коли земельні ділянки однакової родючості знаходяться на різній відстані від ринку збуту продукції, тоді ціна визначається умовами ділянки, що є найвіддаленішою від ринку збуту, бо середні витрати виробництва тут будуть вищими від витрат на інших ділянках за рахунок більших транспортних витрат. Тому на ділянках, що знаходяться ближче до ринків, за рахунок цього фактора отримується надприбуток, що виступає у формі диференціальної ренти І.

Диференціальна рента II пов’язана з економічною родючістю. Землекористувач здійснює додаткові затрати, що дозволяють збільшувати виробництво продукції, не змінюючи розмір земельних ділянок. Відбувається процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, в результаті чого витрати виробництва на таких ділянках зменшуються, і створюється надприбуток. Він набуває форми диференціальної ренти II. Однак тут є особливість. Якщо землекористувач здійснює додаткові капіталовкладення, які приносять надприбуток у період після укладення договору оренди земельної ділянки, в якому було визначено розмір земельної ренти, то одержаний надприбуток присвоюється самим землекористувачем. Він набуває форми диференціальної ренти II після того, як буде укладатися новий договір оренди, бо тоді землевласник включить його до плати за користування землею.

Крім диференціальної, існує ще одна форма земельної ренти — абсолютна. Розглядаючи механізм формування диференціальної ренти, ми бачили, що землі гіршої якості (чи за родючістю, чи за місцезнаходженням) додаткового доходу не приносять. Однак в умовах приватної власності на землю її власник без винагороди, тобто безплатно, навіть такі земельні ділянки в оренду не віддасть. Право користування такими ділянками підприємець отримує лише за плату, яка і набуває форми абсолютної земельної ренти. Вона сплачується за право використання будь-яких земельних ділянок незалежно від їх якості. Механізм її утворення пов’язаний із попитом на сільськогосподарську продукцію.

Механізм формування абсолютної ренти

Підприємець, що здійснює свою діяльність на гірших за якістю земельних ділянках, надприбутку не одержує. Отже, і можливості платити за її користування у нього немає. І якщо землевласник братиме з нього таку плату, йому буде невигідно застосовувати свій капітал, оскільки це зменшить його нормальний або середній прибуток. У такому разі пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться і не зможе задовольнити ринковий попит на неї. Порушення рівноваги між попитом і пропозицією приведе до підвищення ціни на таку продукцію, і вона встановиться на рівні, який дозволить застосувати капітал і на гірших за якістю землях, оскільки нова ціна буде перевищувати попередню на величину, яка і становить абсолютну ренту.

Ще однією формою ренти є монопольна. Вона утворюється тоді, коли продукція реалізується за монопольними цінами. В сільському господарстві умовами монопольної ренти є наявність земельних ділянок особливої якості, що дозволяє виробляти продукцію надзвичайної рідкості з монопольними ознаками. Прикладом може бути вирощування певних сортів винограду, що дозволяє виробляти рідкісні вина, монопольне становище яких на ринку забезпечує високі ціни, що приносять надприбуток, який набуває форми монопольної ренти.

Між рентою та орендною платою існує суттєва відмінність.

Орендна плата

Земельна рента

Амортизаційні відрахування на капітал, вкладений у землю її власником

Відсоток на вкладений власником землі капітал

Орендна плата включає не тільки земельну ренту як плату за право використання землі, а й плату за інші капіталовкладення на орендованих ділянках землі. Це відсоток на вкладений в землю капітал, амортизація за будівлі, що знаходяться на землі і надаються в оренду землекористувачу. Тому орендна плата зазвичай кількісно перевищує земельну ренту як плату лише за одержання права використовувати землю.

У ринковій економіці ресурси, в тому числі і земля, є платними. Земля стає товаром, тобто купується і продається, а отже, має ціну. В той же час вона не є продуктом людської праці, а це означає, що вона не має вартості.

Коли землевласник продає земельну ділянку, він передає право власності на неї іншій особі, а отже, втрачає можливість одержувати земельну ренту. Тому, щоб не втратити цей дохід, він повинен в обмін на земельну ділянку отримати можливість одержувати за неї таку ціну, яка б дозволяла йому мати дохід, що дорівнює земельній ренті, яку він втрачає. Найпростіший спосіб досягти його — покласти одержану за продаж земельної ділянки суму грошей у банк, що забезпечить продавцю землі дохід у вигляді відсоткових надходжень. Тому розмір ціни зеті залежить від двох факторів — величини земельної ренти і відсоткової ставки, яку виплачують банки за внесені депозити.

Отже, ціна землі є капіталізованою земельною рентою, тобто рентою, перетвореною у грошовий капітал. Водночас її величина, як і ціна будь-якого іншого товару, залежить від співвідношення попиту і пропозиції на даний товар.

3. Агропромисловий комплекс, його структура і функції

Друга половина XX ст. характеризується суттєвими особливостями розвитку сільськогосподарського виробництва, найхарактернішою серед яких є агропромислова інтеграція і утворення на її основі агропромислового комплексу, або агробізнесу. Зміцнілий економічний потенціал розвинутих країн дозволив здійснювати перехід сільського господарства до великого машинного виробництва, одним з ознак якого є широке використання досягнень науки.

Структура агропромислового комплексу охоплює чотири складові частини або сфери.

Агропромисловий комплекс

Сільськогос- подарське виробництво

Галузі промисловості, що постачають сільському господарству засоби виробництва

Галузі, що переробляють сільсьсько-господарську продукцію

Виробнча і соціальна інфрастуктура

Перша сфера включає сільське господарство: галузі рослинництва, тваринництва, лісове господарство. Другу сферу утворюють галузі та підприємства, що забезпечують сільське господарство засобами виробництва. Це підприємства сільськогосподарського машинобудування, виробництва техніки для галузей, що переробляють сільськогосподарську продукцію, хімічної промисловості, які виготовляють добрива та засоби захисту рослин і тварин, мікробіологічна та комбікормова промисловість. Третьою сферою виступають галузі, що забезпечують переробку і доведення сільськогосподарської продукції до безпосереднього споживача. Вона включає підприємства, що займаються переробкою сільськогосподарської продукції, й транспортуванням, зберіганням і реалізацією споживачам. Четвертою сферою є виробнича і соціальна інфраструктура. Це підприємства і організації, що здійснюють будівельні та меліоративні роботи, матеріально-технічне постачання, кредитно-фінансові, рекламні та страхові установи, що обслуговують суб’єктів АПК, шляхи сполучення, елеваторно-складське господарство. Сюди належать і установи, що надають соціальні послуги сільському населенню, — навчальні та медичні заклади, житлово-комунальні підприємства, заклади культури та інші.

Агропромисловий комплекс виконує ряд функцій.

Ø забезпечення потреб населення країни у продуктах харчування

Ø створення сировинної бази для галузей, що виробляють непродовольчі споживчі товари та продукти виробничого призначення

Ø підтримання і нарощування ефективності землі

Ø соціальну функцію, що полягає в поліпшенні соціальних умов працівників сільського господарства.

Важлива значимість агропромислового комплексу для нормального функціонування суспільства зумовлює потребу його державного регулювання. По-перше, висока залежність сільськогосподарського виробництва від природно-кліматичних умов приводить до різких коливань обсягу сільськогосподарської продукції. У неврожайні роки вона різко знижується, що може призвести до масового розорення сільгоспвиробників і створення проблем із забезпеченням населення сільськогосподарськими товарами. При високих врожаях також виникає загроза різкого зменшення ціни, що негативно позначитись на фінансовому стані виробників. Ці піки і покликана згладжувати держава своїми регулюючими заходами.

По-друге, нестабільність сільськогосподарського виробництва, що супроводжується і фінансовою нестабільністю суб’єктів, що господарюють у ньому, звужує можливості власного інвестування. З одного боку, це порушує потреби в зовнішніх інвестиціях, а з іншого — суттєво порівняно з іншими галузями підвищує роль кредиту. Державне регулювання агропромислового комплексу і покликане забезпечити сприятливі умови для залучення інвесторів у сільськогосподарське виробництво, та його кредитування.

По-третє, специфіка сільськогосподарського виробництва полягає також у тому, що воно здійснюється на обширних територіях. Це приводить до розпорошення робочої сили цієї сфери в невеликих поселеннях, переважно селах. У таких умовах забезпечення житлових, комунальних, соціальних і побутових потреб суттєво ускладнюється, що позначається на якості цього фактора виробництва. Тому держава здійснює значні заходи для формування відповідної соціальної інфраструктури села.

По-четверте, агропромисловий комплекс характеризується високим рівнем конкурентності у сфері сільськогосподарського виробництва і таким же високим рівнем монополізації у сферах постачання останнього ресурсами і переробних галузях. Це приводить до того, що виникає так званий нееквівалентний обмін у результаті дисбалансу цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію ресурсних та переробних сфер, у результаті чого відбувається «перекачування» доходів на користь останніх сфер. Регулювати ці процеси покликана держава.

Державне регулювання здійснюється через аграрну політику держави. Це система заходів, спрямованих на інтенсивний розвиток агропромислового комплексу, поліпшення умов життя і побуту мешканців села. Реалізується аграрна політика через такі інструменти, як законодавча діяльність, механізм цін, оподаткування, кредитна система, надання субсидій сільському господарству, стимулювання експорту сільськогосподарської продукції, фінансування розвитку виробничої і соціальної інфраструктури села.