Оперативне (тактичне) та стратегічне управління активами страхових компаній.

Управління активами є важливим напрямком фінансового менеджменту страхових компаній, який забезпечує платоспроможність страховиків, фінансову надійність та ефективність їх діяльності. На управління активами страхових компаній визначальний вплив має специфіка страхової діяльності, а саме отримання страховиком коштів авансом і можливість унаслідок цього формувати грошові фонди для інвестицій. Завдяки управлінню активами забезпечується вплив страхування на стимулювання інвестиційних процесів в економіці. Значний вплив на прийняття рішень в сфері управління активами мають зовнішні чинники - попит на страхові послуги, розвиток фондового ринку, податкове і страхове законодавство, рівень ділової активності і очікування змін в економіці.

Незалежно від того, займається страхова організація страхуванням життя або ризиковими видами страхування, застосовується єдиний підхід до оцінювання її активів.

Оцінку активів страховика доцільно здійснювати на підставі його платоспроможності. Ц світовій практиці використовується показник реальної вартості активів. Сутність оцінки реальної вартості активів полягає в умовному зменшенні їх вартості за допомогою знижувальних коефіцієнтів або частковому виключенні зі складу сукупних активів окремих їх

статей, які не можуть бути швидко перетворені на грошові кошти (табл. 1).

Таблиця 1

Знижки та вилучення з активів страхових компаній при розрахунку їх реальної вартості

№	Стаття активу	Знижка або вилучення
	Нематеріальні активи	Вилучаються повністю
	Основні засоби: нерухомість; (крім нерухомості)	Застосовується знижувальний коефіцієнт 0,77 Застосовується знижувальний коефіцієнт 0,33
	Участь в капіталі інших компаній	Застосовується знижувальний коефіцієнт 0,7
	Інші довгострокові фінансові інвестиції	Застосовується знижувальний коефіцієнт 0,8
	Поточні фінансові інвестиції	Застосовується знижувальний коефіцієнт 0,9
	Грошові кошти	Враховуються без знижок
	Запаси	Вилучаються повністю
	Дебіторська заборгованість, не пов'язана зі страховими преміями	За досвідом непогашення боргів в минулих періодах може застосовуватися знижувальний коефіцієнт від 0,4 до 0,9
	Дебіторська заборгованість, пов'язана зі страховими преміями	Вартість заборгованості відображена в звітності за статтею "Чиста реалізаційна вартість"

Такий підхід дає можливість виконувати більш якісний аналіз платоспроможності страховиків.

Показник нетто-активів, що розраховується як зменшення загальної суми активів компанії на суму нематеріальних активів і зобов'язань, не дає уяви про те, які саме активи входять до складу нетто-активів. Можливе виникнення ситуації, за якої до складу нетто-активів входитимуть низьколіквідні або зовсім неліквідні активи.

З врахуванням останніх Директив ЄС активи, що формуватимуть запас

платоспроможності українських страховиків доцільно ділити на три групи за рівнем ліквідності.

1. До активів, які можуть бути включені в склад нетто-активів без обмежень, віднесено:

грошові кошти та їх еквіваленти; банківські метали; фінансові активи з високим рівнем надійності (наприклад, державні цінні папери або корпоративні цінні папери з високим інвестиційним рейтингом).

2. До менш надійних активів, які можуть бути включені до складу нетто-активів з

певними обмеженнями, можна віднести такі: акції; корпоративні облігації; векселі; нерухомість.

3. До активів, які можуть бути включені до складу нетто-активів тільки з дозволу органів страхового нагляду, слід віднести фінансові активи, які тривалий час не приносять прибутку, та дебіторську заборгованість. Зокрема, пропонується заборонити включення до фактичного запасу платоспроможності коштів дебіторської заборгованості страховика, не пов'язаної зі страховими операціями, якщо така заборгованість є простроченою або не оформлена належним чином. Зміна підходів до оцінки нетто-активів страховика сприятиме покращенню структури сукупних активів страхових компаній і підвищенню їх платоспроможності.

Страхові компанії, особливо ті з них, які представляють ризиковий сектор, повинні мати

високий рівень ліквідності. Основним фактором забезпечення ліквідності є питома вага грошових коштів в складі активів страхової компанії та питома вага короткострокових зобов'язань в складі пасивів. Питання щодо визначення ліквідності страховиків є дискусійним.

Показник абсолютної ліквідності (Ка):

Ка =

ГК + ВЛА ЗЧСР + РЗ + ІЗ

де ГК - грошові кошти; ВЛА - інші високоліквідні активи; ЗЧСР - змінна частка резерву незароблених премій; РЗ - резерв збитків; ІЗ — інші зобов'язання страховика.

Доцільність такого підходу полягає у розподілі резерву незароблених премій на постійну та змінні частки. Необхідність такого розподілу пояснюється тим, що процес безперервності надходження страхових премій до резерву забезпечує постійний залишок коштів - умовну величину, яку визначено як постійні страхові резерви. Відповідно, якусь частину страхових резервів необхідно віднести до короткострокових зобов'язань компанії - її визначено як змінну частину страхових резервів. Таким чином, абсолютна ліквідність компанії досягатиметься за рахунок того, що змінній частці страхових резервів відповідатимуть високоліквідні активи. Норматив абсолютної ліквідності, визначений за формулою 1, для ризикових компаній пропонується встановити на рівні 1 (враховуючи імовірнісний характер діяльності ризикових страховиків).

Розглянемо склад та особливості оцінювання активів страхової організації на основі методики, що використовується у Великобританії. Основні правила оцінювання бувають двох

типів:

· щоб активи були оцінені за допомогою встановлених показників (наприклад, зареєстровані на фондовій біржі цінні папери, оцінені за середнім ринковим курсом);

· щоб вартість оціненого активу не перевищувала визначеної межі.

При використанні правила другого типу активи можуть одержати вартість, меншу реальної. Якщо для конкретного типу активів не існує правил оцінювання, то цей актив признається таким, що не має вартості (за винятком готівки). Це положення стосується нематеріальних активів, «невловимих цінностей», наприклад, таких, як «гудвіл» — умовна вартість ділових зв'язків компанії, грошова оцінка невловимого капіталу (престиж марки компанії, досвід ділових зв'язків, стійка клієнтура тощо).

Використовуючи правила оцінювання, компанія повинна розраховувати вартість своїх активів таким чином, щоб їх можна було швидко продати у випадку припинення своєї діяльності. Ця вимога сильно відрізняється від положення, що застосовується до нестрахових компаній, у яких операції розглядаються в довгостроковому безперервному аспекті. При оцінювання конкретних активів застосовуються такі положення:

1) зареєстровані інвестиції оцінюються за середньоринковою вартістю;

2) оцінка незареєстрованих цінних паперів не повинна перевищувати середній прибуток за останні три роки, помножений на коефіцієнт припустимих помилок;

3) інвестиції в підпорядковані компанії — не більші суми, що може бути отримана у випадку ліквідації цієї підпорядкованої компанії;

4) земля не більша суми належної оцінки за останні три роки;

5) заборгованість не більша, ніж за 12 місяців (сума, що може бути отримана при погашенні);

6) заборгованість за 12 місяців і більша — сума, що виплачується при переуступленні вимог;

7) устаткування — різниця собівартості й ставки прискореної амортизації;

8) у звичайній практиці обліку орендар при фінансовому лізингу зобов'язаний капіталізувати вартість орендованого активу (навіть якщо право володіння на цей актив залишається в орендаря), а також встановити кредитора для майбутніх платежів по лізингу. Проте прийняті для страхових компанії правила оцінювання не дозволяють включати орендовані активи до складу дозволених активів.

Звідси очевидно, що правила оцінювання активів, які утворюють резерв платоспроможності страхових компаній, є конкретизацією положень загального права:

1) балансова вартість будинків, споруджень і меблів не повинна перевищувати ціну

покупки, а їхня вартість у кожному фінансовому році повинна зменшуватись з урахуванням їхнього зносу в ході відповідного фінансового року за допомогою запису в пасив амортизаційного фонду;

2) вартість акцій та облігацій повинна визначатись адміністраторами відповідно до

критеріїв обережної оцінки на основі котирування для цінних паперів (що котируються на біржі); критерії, узяті за основу при такій оцінці, повинні бути повідомлені ревізійній комісії, що враховує їх при підготовці свого звіту до загальних зборів;

3) частка участі в неакціонерній формі повинна оцінюватись у розмірі суми, яка не

перевищує ту, яка фігурує в останньому балансі підприємства;

4) боргові вимоги повинні оцінюватись з урахуванням гаданої вартості їхньої реалізації.

Однак якщо якесь підприємство бажає відійти від цих положень, щоб скорегувати оцінку

відповідно до вимог, що стосуються формування резерву платоспроможності, воно має записати в пасив балансу інтеграційний фонд, утворений за рахунок різниці між новою оцінною вартістю цих вкладень і розміром їхньої оцінки в попередньому балансі. Сума, записана в інтеграційний фонд, не підпадає під визначення оподатковуваного прибутку підприємства, за винятком тих випадків, коли воно призначене для його учасників або використовується з метою іншою, ніж коригування резерву платоспроможності.

Оцінювання активів компанія проводить самостійно, потім воно перевіряється незалежними аудиторами. Органи страхового нагляду в країнах ЄС контролюють управління активами. Звіт компанії про розміщення коштів включає питання володіння землею й інвестиціями, відношень із боржниками (у т. ч. залишки на банківських рахунках) й інші активи. Компанія, що займається лише ризиковими видами страхування, складає одну форму звітності, а компанія, що займається страхуванням життя — дві, тому що необхідно розмежувати активи акціонерів від активів держателів полісів.

На управління ліквідністю і грошовими коштами страховиків зверталася недостатня увага з боку вітчизняних і закордонних вчених. У зв'язку з цим вченими пропонується для впровадження в діяльність компаній комплексний норматив управління миттєвою ліквідністю компанії. Сума страхового запасу грошових коштів (готівки) в активах компанії повинна дорівнювати більшій з двох величин: або 3% від вартості сформованих в компанії страхових резервів незароблених премій, або сумі, заявлених, але не врегульованих збитків. Загальна сума грошових коштів і їх еквівалентів повинна дорівнювати сумі поточних (страхових і нестрахових) зобов'язань компанії. Також доцільним є використання західного досвіду при управлінні грошовими коштами страхової компанії, зокрема, доцільно застосовувати модель Міллера-Орра (розподіл грошових коштів між готівкою і еквівалентами грошових коштів) в діяльності українських компаній, які здійснюють ризикові види страхування.