Особливості прямого й непрямого оподаткування у країнах
З ринковою економікою.
У системі прямого оподаткування найбільшу питому вагу займає прибутковий податок з доходів фізичних осіб. Характерним є те, що його частка в доходах бюджетів зростає, а частка податку на прибуток корпорацій зменшується. На прикладі прибуткового податку на доходи фізичних осіб можна розглянути, в якому напрямі реалізуються в умовах інтеграції принципи, що забезпечують системі оподаткування громадян значні соціальні переваги і можливості росту власних заощаджень. Саме в цьому податку дуже яскраво проглядається принцип соціальної справедливості, який в інших рівних умовах дуже важко впровадити в практику.
Яскравим прикладом тут може слугувати оподаткування фізичних осіб у Німеччині, де використовуються такі податкові інструменти, як “податкові класи”, “податкові карти”, “податкові таблиці”. Шість податкових класів структурують усіх громадян залежно від їхнього сімейного стану, кількості працюючих у сім'ї, кількості дітей та економічних принципів ведення домашнього господарства, тобто, спільно чи окремо подружжя веде облік сімейного доходу.
До першого класу належать одинокі громадяни, які не мають дітей. До другого класу – громадяни, які розлучені або овдовіли, але мають на утриманні не менше, ніж одну дитину. До третього класу належать одружені громадяни, в яких дружина не працює. До четвертого та п'ятого класів входять сім'ї, де і чоловік і дружина працюють. До шостого класу – громадяни, які працюють у декількох місцях. Податкові таблиці дають змогу враховувати не лише податкові класи, але й кількість дітей у сім'ї, хто із членів сім'ї їх утримує, а також те, як ведеться облік сімейного доходу.
Гармонізація оподаткування щодо вимог ЄС сприяла підвищенню добробуту громадян, зростанню їхніх заощаджень, що, в свою чергу, вплинуло на збільшення можливостей інвестування коштів в економіку.
Заслуговує на увагу й система оподаткування фізичних осіб в Італії. У цій країні обрахування й сплата податків з доходів громадян здійснюється залежно від джерел їхнього походження, які поділяються на 5 категорій: а) доходи від земельної власності, нерухомості та будівель; б) доходи від капіталу; в) доходи громадян, які працюють за наймом, та доходи громадян вільних професій; г) доходи від підприємництва; д) доходи з інших джерел. Залежно від джерела походження доходу встановлюються ставки податку.
Заслуговує також на увагу порядок оподаткування доходів фізичних осіб у Франції. Прибутковий податок з громадян там становить близько 20% від усіх податкових доходів до центрального бюджету країни. Зауважимо, що в інших розвинутих країнах частка прибуткового податку є значно вищою. Це пов'язано з історичними особливостями розвитку системи оподаткування у Франції, а також із тим, що уряд активно використовує прибутковий податок для проведення своєї соціальної політики. За умов нерозвиненості суспільних фондів споживання прибутковий податок є інструментом, який використовується урядом для допомоги малозабезпеченим верствам населення в отриманні освіти, зміцненні сім'ї тощо.
Крім того, на податковий податок покладено функції стимулювання заощаджень населення у банківські вклади, нерухомість, купівлю акцій. Все це разом створює складну систему розрахунку податку й застосування численних пільг, вирахувань і виключень. Передбачена значна кількість пільг. Податок сплачують тільки 52 відсотки загальної кількості платників, тоді як у Німеччині – 84, Великобританії – 66, Іспанії – 75 відсотків. Шкала прибуткового податку з фізичних осіб у Франції прогресивна, ставки прогресії від 0 до 56,8 відсотка залежно від рівня доходів громадян. Враховується сімейне становище й вік платника податку. Шкала ставок податку щорічно уточнюється залежно від рівня інфляції. Це допомагає через податки уникнути неконтрольованого перерозподілу доходів, який здійснюється під час інфляції.
Загалом можна дійти висновку, що інтеграція податкових систем країн ЄС була спрямована на досягнення суспільної згоди між платниками податків і державою, а в кінцевому результаті рівності в оподаткуванні, справедливості та ефективності податкової системи. Причому справедливість оподаткування вимірюється вигодами, які платники отримують від держави через витрати з державного бюджету.
Досягнута також гармонізація в оподаткуванні прибутку підприємницьких структур. Тут увага зосереджена на уникненні подвійного оподаткування. Прибуток до оподаткування визначається за результатами діяльності за рік шляхом вирахування із валових доходів виробничих витрат, заробітної плати робітників і службовців, сплачених податків, що враховуються у витратах, витрат на ремонтні роботи, відрядження, науково-дослідні роботи, представницькі витрати й амортизаційні відрахування.
У деяких країнах Євросоюзу є свої особливості щодо справляння податку на прибуток корпорацій. Так, у Німеччині з прибутку до оподаткування вираховується прибуток, зарахований в резервний фонд. Застосовуються різні ставки податку щодо прибутку, що розподіляється, і вища ставка щодо прибутку, що залишається в розпорядженні корпорацій.
У Франції податок на прибуток має досить високу питому вагу в доходах бюджетів, проте ставка податку змінюється залежно від джерела одержання прибутку. Так, при загальній ставці податку 34 відсотки, прибуток, одержаний від землекористування та вкладів у цінні папери, відповідно становить 10 і 24 відсотки. У Нідерландах застосовується регресивна система ставок податку на прибуток, тобто чим більша сума одержаного прибутку, тим нижча ставка податків. Є й інші відмінності в обрахуванні та сплаті податку в окремих країнах.
Загалом можна дійти висновку, що в умовах інтеграційних процесів досягнуто гармонізації в оподаткуванні прибутку підприємницьких структур, де основною метою є вплив оподаткування на активізацію інвестиційної діяльності. Водночас в оподаткуванні прибутку збережено багато особливостей, що випливають з національних інтересів окремих держав.
Досить актуальною є проблема гармонізації податків на споживання, які в більшості країн становлять понад половину доходів бюджетів. У країнах Європейської співдружності серед непрямих податків центральне місце належить податку на додану вартість.
Водночас, поширення ПДВ у податкових системах багатьох країн, незважаючи на велику роботу, що ведеться з формування єдиних основ непрямого оподаткування, не звільнило останнє від суттєвих розбіжностей у використанні цього податку. Насамперед це стосується його ставки. Встановлена керівними органами ЄС ставка ПДВ за основними групами товарів має бути в межах 14 – 20%. Дозволено її пониження для певних видів соціально значущих товарів. Однак деякі країни (Швеція, Фінляндія, Данія) перевищують встановлену максимальну ставку. Це доводить не лише незавершеність розпочатої роботи з уніфікації оподаткування, а й те, що податкова політика завжди тісно пов'язана зі станом економіки та низкою інших факторів у кожній державі.
З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші, ніж прямі. Це зумовлено багатьма чинниками. Практика доводить, що база прямих податків чутливіша до змін в економіці, ніж база непрямих податків. За деяких умов непрямі податки, на відміну від прямих, сприятливіше впливають на нагромадження, оскільки вони менше позначаються на прибутку підприємців як одному з джерел нагромадження. За допомогою непрямого оподаткування простіше також вирішувати питання збільшення доходів бюджетів.
Слід зазначити, що в більшості країн податок на додану вартість як внутрішній податок стягується за кількома ставками – від 3 до 20 відсотків.