Лекція 11. ЗАДАЧА ПІДВИЩЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ У ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Для вирішення задач підвищення науково-технічного рівня виробництва і його конкурентоздатності, необхідним критерієм оцінки цих рівнів, що відповідає як технічним, так і економічним вимогам, є продуктивність праці.

Продуктивність праці – це інтегральний техніко-економічний показник, оскільки він охоплює у взаємозв’язку дві найважливіші характеристики виробництва – обсяг продукції, що випускається і кількість працівників зайнятих при її виготовленні, природно, чим більший обсяг продукції при меншій чисельності виробничого персоналу, що може бути досягнуто застосуванням досконалих технологій, механізації та автоматизації виробничих процесів, необхідним рівнем їх організації та управління, тим вища продуктивність праці і відповідно науково-технічний рівень цього виробництва.

Одночасно зі зменшенням чисельності мінімізується головна стаття виробничих витрат – заробітна плата, що викликає адекватне зростання прибутку.

Що стосується рівня конкурентоспроможності, то й він може вимірюватися продуктивністю праці і найкращий шлях для підвищення цього рівня, навіть у масштабах країни, є збільшення темпів продуктивності праці.

Деякі економісти доводять: економіка може бути конкурентоспроможною, незважаючи на рівень продуктивності праці. Це правильно, якщо при зниженні рівня продуктивності в країні для підтримки колишньої конкурентоспроможності знижується заробітна плата і девальвується валюта до тих пір, поки не відновиться колишній рівень конкурентоспроможності. Потім ця процедура повторюється знову і знову.

Такий підхід можна порівняти з організацією міжнародного «розпродажу за зниженими цінами», який проводиться для збереження обігу товарів і послуг. Люба країна, навіть така бідна, як Чад або Ефіопія, може стати «конкурентоздатною» при певному рівні життя.

Поняття «конкурентоспроможність» стосовно країн складається з двох частин:

- підтримка життєвого рівня, що підвищується;

- збереження лідируючих позицій у світовій економіці.

За визначенням президентської комісії США з конкурентоспроможності в промисловості: «конкурентоспроможність»– це здатність виробляти товари та послуги, що реалізуються на міжнародних ринках при одночасному підтриманні або підвищенні життєвого рівня, рівного чи більш високого, ніж у конкурентів». Для характеристики такого підходу слід дати більш широке визначення продуктивності. Продуктивність – це те, що ми отримуємо, замість того, що вкладаємо, тобто вихід продукції. Якщо різниця між внеском і виходом збільшується, економіка розвивається, якщо зменшується, спостерігається спад. Це спонукає до оптимального використання всіх видів ресурсів – трудових, фінансових, матеріальних, енергетичних, технологічних. Поняття продуктивності включає капітал у його фізичному вираженні, а також і «людський» капітал, або трудові ресурси. Таке визначення універсально. Воно застосовується для держав як з ринковою, так і плановою економікою, і також для будь-яких, орієнтованих на прибуток організацій, таких, як корпорації, компанії, університети або лікарні.

Продуктивність – це не теж саме, що виробництво.

Продуктивність може забезпечувати отримання більшого чи меншого обсягу продукції і включає такі поняття, як «ефект» і «ефективність». Підхід, при якому продуктивність асоціюється зі звільненням зайвих робітників, скороченням витрат або просто з методами, що дозволяють робити те ж саме, але швидше, представляється помилковим. Протягом багатьох років продуктивність асоціювалася у багатьох людей з образом, створеним Чарлі Чапліном у фільмі «Нові часи». Підвищення продуктивності праці може здійснюватися і за рахунок залучення додаткових робітників, збільшення витрат, підвищення якості, і за рахунок того, що все починає робитися по-іншому або починають вироблятися інші товари.

Фірма або країна, яка організовує виробництво або послуги за більш низькими витратами і більш високої якості, є найбільш продуктивною і ефективною. У всі часи країни з найвищою продуктивністю (крім періоду війни) є економічними лідерами.

Виникає питання – як виміряти продуктивність?

Статистика найбільш часто виділяє три характеристики.

1. ВВП на душу населення. ВВП (валовий внутрішній продукт) ділиться тут на число жителів. Це співвідношення найкращим чином служить мірилом національного багатства, а не продуктивності як такої, так як ВВП ділиться на загальну чисельність населення незалежно від кількості працюючих.

2. ВВП на одного працюючого. Тут ВВП ділиться на кількість працюючих. Цей показник хоча й більш точно вимірює продуктивність, але не враховує відмінності у відпрацьованих годинах, що існує в різних країнах.

3. ВВП на відпрацьований час. Валовий внутрішній продукт ділиться у цьому випадку на число відпрацьованих або оплачених годин. Цей показник – найкращий вимірник продуктивності, проте його складно використовувати для міжнародних зіставлень.

Тут використовується показник валового внутрішнього продукту (ВВП), а не валового національного продукту (ВНП). Різниця між цими схожими показниками є в тому, що ВВП не включає надходжень від міжнародних операцій і тому використовується при порівнянні рівнів розвитку господарства окремих країн.

Існує ще кілька показників, що характеризують продуктивність: рівні і темпи зростання; тенденція (тренди); сектори і галузі господарства; обмінні курси валют і якість.

Для кількісної характеристики продуктивності використовуються такі показники, як рівень продуктивності і темпи зростання продуктивності. «Рівень» означає стан продуктивності праці в певний період часу, тобто свого роду ступінь розвитку, на якій знаходиться ця країна. Користуючись цим показником, можна порівнювати рівень продуктивності, досягнутий у різні періоди часу, або рівні, досягнуті іншими країнами.

Темпи зростання продуктивності праці показують зміну рівня продуктивності в певні періоди.

Тенденції (тренди) – це темпи змін продуктивності протягом тривалого періоду – приблизно 10 – 15 років. Тренди найкращим чином придатні для співставлення базових тенденцій продуктивності, які не змінюються під впливом короткострокових факторів.

Сектори і галузі промисловості – різні підрозділи економіки. Два найбільших сектора – це сфера матеріального виробництва і сфера послуг. Сфера матеріального виробництва включає в основному промисловість, сільське господарство, будівництво і добувні галузі. Сфера послуг – все інше – промислові та ділові послуги, оптова та роздрібна торгівля, зв’язок, транспорт, фінанси, страхування, нерухомість, громадські організації.

Обмінні курси – це ті кількісні співвідношення, за якими різні валюти обмінюються, порівнюються і співвідносяться між собою.

Зазвичай використовуються два види обмінних курсів:

- ринкові курси або обмінні курси, що діють в певний період часу. Ринкові (обмінні) курси часто змінюються під впливом різних причин, не пов’язані безпосередньо з продуктивністю;

- показники купівельної спроможності. Скоректовані по відношенню до ринкових курсів показники, що відображають відмінність двох темпів інфляції в країнах. Ці показники відображають співвідношення рівнів продуктивності праці між різними країнами. При порівнянні використовується так названий споживчий кошик – мінімальний набір необхідних продуктів і послуг.

Показник якості тут не розкритий, незважаючи на його безумовну важливість для рівня конкурентоспроможності. Причина – відсутність міжнародної системи оцінок рівня якості, які важко виразити кількісно.

Слід зазначити, що США стурбовані темпами зростання своєї продуктивності праці, особливо в останні роки і постійно аналізують динаміку цього показника. Оскільки результати цього аналізу становлять інтерес для кращого розуміння сутності виробничого менеджменту, зупинимося на цій проблемі більш детально.

У цілому в довгостроковому аспекті темпи зростання продуктивності праці в американській промисловості значно нижче, ніж в інших конкурентів. Так, за період з 1979 по 1986 р. зростання продуктивності праці в американській промисловості склало тільки 55% приросту, якого домагалася Японія. Якщо ж взяти для порівняння більш тривалий часовий відрізок, наприклад 1960 -1986 рр., то зростання продуктивності у промисловості становив 35% рівня приросту Японії і 61% рівня ФРН. На відміну від одинадцяти інших держав зростання продуктивності в промисловості США на протязі 25 років відставав від темпів збільшення ефективності.

Найбільш складні проблеми, пов’язані з продуктивністю, спостерігаються, однак, не в промисловості, а в тому секторі економіки, який вважається не сільськогосподарським і непромисловим. Так, як близько 90% цього сектора пов’язано з виробництвом послуг, то в подальшому будемо іменувати його як сфера послуг.

З початку нинішнього десятиліття продуктивність праці у сфері послуг США практично не збільшується. Оскільки цей сектор майже в два рази більше виробничого, то низькі темпи зростання продуктивності занижували цей показник по всьому господарству в цілому. При цьому частка сфери послуг продовжує зростати.

У сфері послуг в даний час в США виробляється близько 68% ВНП, зайнято 74% всієї робочої сили, крім того, на послуги припадає приблизно 25% експортних надходжень. Найбільш суттєві зрушення виникли в структурі зайнятості. При істотному скороченні числа зайнятих у сільському господарстві і незначному зменшенні числа працюючих у сфері виробництва спостерігалося вибухове зростання числа зайнятих у сфері послуг. Більше того, до середини 90-х років кожні дев’ять із десяти нових робочих місць в США створювалися саме в сфері послуг.

Більша частина інформації про розвиток сфери послуг має спотворений характер. Твердження про те, що сфера послуг розвивається за рахунок виробничої сфери і що в США йде процес «деіндустріалізації», не відповідають дійсності. Принаймні поки що. Правда і те, що поки в сфері виробництва спостерігається зниження занятості, частка ВНП залишається майже незмінною і становить 21 %.

Інша омана полягає в помилковому образі, який приписується сфері послуг. Багато хто вважає, що цей сектор може надати тільки нудну, низькооплачувану роботу – в книзі замовлень, ресторанах швидкого обслуговування, тобто по суті справи послуги – галузь «другого сорту». Факти, однак, говорять про те, що у сфері послуг США тільки 10 % робочих місць припадає на низькооплачувані роботи, пов’язані з побутовим обслуговуванням населення.

Сфера послуг у США забезпечує роботою вчених, сенаторів і конгресменів, журналістів, а також 85 % високооплачуваних професіоналів, що діють в області законодавства та медицини, 75 % керуючих, що мають досить пристойні заробітки.

Саме сфера послуг закуповує ні багато ні мало 80% сучасних засобів зв’язку та обчислювальної техніки і велику частку такого капіталомісткого обладнання, як системи зв’язку, транспортні засоби, комунальні спорудження.

Однак було б помилкою стверджувати, що всі галузі сфери послуг розвиваються повільно і мають низький рівень продуктивності. Дані Американського центру продуктивності праці наочно показують, що деякі з них діють навіть краще, ніж промисловість.

В сфері операцій з нерухомістю та у комунальному господарстві продуктивність праці була вищою, ніж у промисловості, а в сфері послуг зв’язку темп зростання продуктивності навіть випереджав показник, досягнутий у промисловому виробництві. У той же час зростання продуктивності в сфері послуг у цілому незначний. Тому розрахунок продуктивності з економіки США в цілому дає вкрай низькі темпи зростання цього показника – менше 1%, що свідчить про складні проблеми в цій галузі.

Слід зазначити, що не має великого значення які показники обрані для оцінки рівня продуктивності. Це може бути ВВП на душу населення, ВВП на одного працюючого, ВВП на відпрацьований час, ринковий курс валюти або її купівельна спроможність, результат буде одним: у США поступово сповільнюються темпи зростання продуктивності праці – як у порівнянні з минулими періодами, так і в порівнянні з конкурентами, що викликає у американських менеджерів суттєве занепокоєння.

Однак за рівнем продуктивності праці США все ще зберігають позиції лідера. Але інші країни рухаються вперед набагато більш високими темпами і розрив швидко скорочується. Так, наприклад, Японія збільшує продуктивність в шість разів швидше США, ФРН і Франції – приблизно в чотири рази швидше і навіть Англія – в три рази. Тим часом темпи зростання продуктивності, що спостерігаються в останні роки в США, - найнижчі серед усіх промислово розвинених країн.

Якщо така тенденція збережеться в найближчі роки, то інші країни неминуче обженуть США за рівнем продуктивності, не дивлячись на все ще наявний розрив.

Розмірковуючи про конкурентоспроможність в процесі менеджменту сучасним менеджерам корисна більш детальна інформація про стан справ у цій галузі в країні, яка останнім часом на думку багатьох дослідників є однією з найбільш конкурентоспроможних у світі. Мова йде про Японію.

Насправді Японія країна з точки зору загального розвитку незвичайна, однак існують різні думки, які можуть привести до неправильних висновків. Розглянемо ці думки по порядку.

Відповідно до першого думки Японія – країна в якій блискуче імітуються сучасні наукові та технічні досягнення, проте японці не здатні до творчості і оригінального мислення, ця думка не відповідає дійсності з наступних причин:

- за свою історію будь-яка країна, запозичала і копіювала досягнення інших країн, особливо на ранніх періодах свого розвитку;

- технічні нововведення залежать не тільки від винаходів, а й від розробок і їх використання. Американці винайшли транзистори, напівпровідники, кольоровий телевізор, комерційні відеомагнітофони і машини з цифровим управлінням. А японці копіювали, пристосовувалися, поліпшували, знаходили ті галузі використання, яких не бачили американці. Науковий успіх не означає успіху комерційного або збільшення конкурентоздатності. Освоєння також вимагає творчого підходу. Японці показали свої здібності до пошуку і впровадженню нових технологій і виробничих процесів;

- японці завжди були людьми творчими. Диференціальне числення було відкрито японцем Сейкі Танакапу задовго до Ньютона і Лейбніца. Величезну життєву й творчу силу має японська культура, що виявляється в симфонічній музиці, театрі, танці, архітектуру, живописі, гончарному мистецтві та н.. Дуже високий в Японії рівень НДДКР.

Крім того не слід ототожнювати творчість тільки з винаходами.

Японці розширюють і фундаментальні дослідження в таких галузях, як фізика електронних променів, біотехнологія, молекулярна технологія, прикладна математика. З 1980 р. Японія проектує і будує двадцять шість великомасштабних, надсучасних технополісів, рівномірно розподілених по всій країні. У кожному технополісі розміщені дослідницькі центри, заводи, промислові парки, центри ризикового капіталу, школи, центри культури і мистецтва, системи автострад і аеропортів, з’єднані між собою Системою інформаційної мережі. Ці технополіси протягом восьми років сумісно проектувалися міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості та префектурами і націлені на виробництво новітніх технологій, які повинні бути кращі від західних. Вони стануть двигуном економічного зростання Японії в XXI столітті.

Вони також виявляють новаторство в маркетингу, системах управління, підготовку кадрів.

Багато важливих винаходів були зроблені не в академічних лабораторіях і не на ізольованих «фабриках думки», а в процесі практичної діяльності. Японські інженери проводять багато часу на заводах, стають членами тимчасових груп з маркетингу, дизайну, виробництва.

Також не справедливо припущення про те, що в Японії творчість властива особистості, але не групі.

Дійсно, такий надгеній як Альберт Ейнштейн, навряд чи виріс би з Японської системи, яка цінує колективну роботу. Однак група має можливості з’єднувати інтелект особливим способом, вона дозволяє не тільки знаходити рішення, допомагаючи один одному, але і вибирати такі рішення, які можуть бути реалізовані саме завдяки участі в процесі вироблення рішення всієї групи.

Насправді образ Томаса Едісона – винахідника – одинака не відповідає дійсності. Едісон був одним з піонерів колективних досліджень. У міру того, як обсяг накопичених знань стає настільки великим, що поодинці переварити його не під силу, порівняльні переваги тієї чи іншої країни дедалі більше залежать від організації колективних досліджень.

Наслідком наведеної думки є те, що наприклад багато передові країни і в тому числі США недооцінюють японців, концентрують свої зусилля тільки на фундаментальних дослідженнях, недооцінюють стадію використання чужих розробок, організаційні нововведення і конкурентоспроможність Японії.

Інша думка про високий рівень продуктивності праці і конкурентоздатності Японії полягає в тому, що цей рівень обумовлений культурними чинниками і тому використовувати японський досвід неможливо. Однак при більш детальному аналізі ця думка не витримує критики.

Кожна національна культура по своєму унікальна. Однак між культурами є багато спільного, і ряд концепцій, підходів, прийомів можуть бути перенесені на інший грунт.

Ця думка ґрунтується на тому, що японські методи виробництва настільки древні і настільки залежать від національної культури, що їх використання в інших країнах неможливо.

Але: по-перше далеко не все з сьогоднішньої японської практики управління завжди існувало як частина японської культури. Частково вона є продуктом традицій, частиною склалася в період американської окупації після війни, частково – як реакція на необхідність боротьби з бідністю і розрухою в післявоєнній Японії.

Багато так звані унікальні елементи, японської економічної системи – гармонійні відносини робітників і господарів і «довічний найм», не є в повному розумінні продуктом японської культури. Вони були викликані необхідністю.

Справа в тому, що «довічний найм» пов’язаний з існуючою в Японії системою зростання фахівця і його заробітної плати не «по вертикалі», у міру підвищення на посаді, як прийнято в інших країнах світу, а «по горизонталі «. Тобто якщо фахівець є наприклад хорошим виконробом, то він може їм залишатися все життя, проте рівень його зарплати регулярно підвищується протягом усієї його трудової діяльності і може навіть істотно перевищувати рівень фахівців, що є керівниками цього виконроба.

Така система стимулює тривалі стосунки керівників і підлеглих і по суті є системою «довічного найму».

Співпраця між працею і капіталом в Японії народилося із взаємної незадовільності, руйнівних страйків і необхідності налагодити роботу.

Дуже корисно використовувати японський підхід до підвищення якості продукції, що випускається. Системи підвищення якості – «гуртки якості» виникли з бажання Японців продавати свою продукцію на ринках найбільш високотехнологічних товарів. Ці гуртки виникли за пропозицією робітників, на їх зборах, на яких вивчались статистичні методи контролю якості.

Дійсно Японські методи роботи цілком відповідають культурним традиціям країни. Проте вони не успадковані від таємничого минулого культури, а були створені для нашого часу.

У Японії дійсно є своя культура. Є вона і у інших країн. Чим говорити про відмінності, варто було б зосередитися на найважливішому, схожому, що може бути запозичена. Очевидно, що, більшість Японських методів підвищення продуктивності та якості можна запозичити і пристосувати до умов інших країн.

У чому ж полягають переваги Японців в здійснюванні виробничого менеджменту?

Перевага 1. Найбільш важливим джерелом зростання продуктивності праці в Японії є загальна увага до навчання.

Загальна увага до освіти – найголовніша конкурентна перевага Японії тривалої дії. Культ навчання існує не тільки в школі. Він зберігається все життя і виражається в інтенсивних внутрішньо фірмових і внутрішньо міністерських програмах навчання, у навчанні вдома і в повсякденному житті. Тому середній японець краще освічений і підготовлений, ніж середній американець і тим більше, ніж середній росіянин.

Перевага 2. Швидке пристосування до умов, що змінюються.

Небезпеки об’єднують людей. Японія пережила вторгнення, громадянські війни, землетруси, пожежі, тайфуни, ізоляцію, бомбардування, американську окупацію, енергетичні кризи, ембарго на продовольство, 50% - підвищення курсу ієни. Все це були серйозні потрясіння, однак Японія подолала їх і чудово пристосувалася до нових умов, залишаючись самою собою і продовжуючи свій розвиток. Навіть на поразки дивилися як на стимул розвитку. Перешкоди створюють можливості. Недоліки – джерело багатства. Японці не ті люди, які можуть довго журитися з приводу поразок, катастроф або втрачених можливостей – що толку посипати голову попелом? Ця нація, яка вміє виживати в любих умовах.

Однією з причин такої здатності швидко пристосовуватися до мінливих умов є прагматичний підхід до життя, відсутність непорушної ідеології і непорушних принципів. Тут немає «ізмів». Мораль Японців не приймає примітивної однозначності.

Іншим фактором, можливо, є страх виявитися відрізаними від усього світу на маленькому архіпелазі, розташованому на вулканах тихого океану, без корисних копалин, в умовах, коли виживання залежить тільки від здібностей пристосовуватися до природи.

Нарешті, їх філософське і художнє відчуття часу допомагає позитивному відношенню до змін. У своєму мистецтві, садках, будинках, виробах Японці відображають одночасно вічність і тлінність усього сущого, оскільки зміна, поліпшення і пристосування властиві природі. Здатність безперервно пристосовуватися до мінливих умов світового ринку, змінам в технології, до різних потрясінь є величезною перевагою японців, перевагою, поступливою за своїм значенням тільки освіті.

Перевага 3. Цілеспрямованість.

Цілеспрямованість є найважливішою умовою успіху в будь-якій області, в тому числі і конкурентній боротьбі на світовому ринку.

Визначити цілеспрямованість на світовому ринку важко. Дуже важко виразити її суть словами, однак важко помилитися, коли це бачиш. А в Японії це видно.

Більшість іноземців, що відвідали Японію, від’їздять додому під сильним враженням того, як робітники накидаються на виникненні проблеми, з увагою відносяться до найдрібніших деталей, готові «нахилитися за останнім рисовим зернятком». «Коли закінчується перерва, вони буквально біжать до своїх робочих місць», говорить президент «Форда» Полінг. Девід Кірнс, голова правління «Ксерокс», зазначає: «Кожного разу після поїздки до Японії я повертаюся одночасно пригніченим і наляканим», запитаєте тих, хто бачив конкурентів – Японців у справі … «Коли вони з’являються на ринках, усе відразу ж змінюється», - говорить один з керуючих. Запитайте тих, хто працював з ними у спільних підприємствах. Вони дивляться на ринки як на поле бою. Вони «атакують» ринки, розглядаючи конкурентів як гідних супротивників, які, однак, повинні бути безумовно і однозначно розбиті. Вони звідусіль намагаються отримати інформацію, задають незліченні питання, на всі зустрічі і переговори приходять у величезній кількості, видають гори цифр, аналізують сотні можливих варіантів, затримуються на роботі, а наступного дня знову працюють на повну силу.

Цей порив частково є наслідком способу життя Японців та їх системи освіти – вони вчать, що успіх залежить не від здібностей, а від старанності.

У дитячому садку японські діти вчаться переносити труднощі, у середніх класах – терплять до кінця, а в старших – домагаються цілей, незважаючи на перешкоди і невдачі. З цього виходить той людський матеріал, з яким доводиться конкурувати іншим країнам.

Перевага 4. Японське суспільство є достатньо сильним – ця перевага полягає в тому, що відносини між людьми, відносини всередині фірм, між державою і приватним сектором, є менш конфліктними. Все ж конфлікти існують і в Японії. Можна зустріти і наповнені злобою відносини між групами, і фракційну боротьбу в уряді, політичній системи, всередині організації, різниця в тому, у що конфлікти виливаються і як вони вирішуються.

Наприклад, американці вважають за краще вирішувати конфлікти, спираючись на права, захищені системою законів і судової процедури, що є як би продовженням контрактної системи в бізнесі, яка заснована на письмових договорах, юридичних розглядах і тактиці протиборства. Відносини і права закріплюються в формальних контрактах, де ретельно продумано кожне слово, а за допомогою детальних правил прагнуть передбачити будь-які можливі події. Якщо прийти до злагоди не вдається, сторони вступають в тривале й дорогокоштуюче протиборство, юридична процедура якого спрямована на виявлення переможця і переможеного і на цій основі зняття протиріччя.

Як результат в американському суспільстві досить багато антагонізму і сутяжництва. Щороку в США розглядається більше 25 млн. судових справ. За оцінками, кожен четвертий американець бере участь в тому чи іншому судовому розгляді. У Сполучених Штатах зосереджено дві третини усіх юристів світу.

У Японії юристів менше. Один юрист в Японії обслуговує в 25 разів більше мешканців, ніж його колега в США.

Різниця полягає в тому, що у вирішенні спорів та захисту своїх прав японці набагато менше покладаються на юридичну систему. Велике значення мають особисті відносини і взаємні зобов’язання. Багато японців народжуються і вмирають, ніколи в житті не звернувшись до юриста. Американці кажуть про «права», японці вважають за краще розмовляти в термінах «боргу». Вони постійно прагнуть досягти гармонії, консенсусу і компромісу.

Дослідження однієї з таксомоторних компаній Японії показало: з 2567 аварій, які заподіяли збитки і тілесні ушкодження, у суді розглядалося два випадки. Тільки два відсотки розлучень розбираються судами.

Японські компанії розглядають контракт не як юридичний інструмент, а як основу для налагодження відносин.

Усна угода має більшу вагу, ніж письмовий контракт. Бізнесмен почуває себе незатишно, маючи довгий, детально розроблений контракт, це сприймається як вираження недовіри. Контракт не допускає гнучкість, перешкоджає можливості врахувати умови, що зазнають змін і ставить людей в конфліктні відносини. Чимало великих японських компаній не мають юридичної служби і запрошують юристів з боку в разі потреби.

Цей же підхід визначає організацію роботи окремих співробітників і груп з підвищення ефективності і якості. Керівники і підлеглі починають з встановлення довіри і розуміння спільності інтересів, шукають шляхи організації спільної роботи і усунення непорозумінь.

Почуття і бажання кожного шануються і враховуються при визначенні загальної мети. Між такими функціональними службами, як маркетинг, збут, НДДКР, не обходиться без конфліктів, проте їх учасники більше заклопотані виробленням згоди, а не захистом своїх позицій і втратою часу на відомчі конфлікти.

Між профспілками та керівництвом так само виникають конфлікти, які вирішуються через колективні договори. Однак у питаннях конкурентоспроможності обидві сторони співпрацюють разом.

Фірми у великих масштабах практикують сумісні НДДКР, спільне виробництво та кооперацію перед обличчям глобальної конкуренції. Звичайно, конкуруючі фірми так само ведуть жорстоку боротьбу, покращують технології виробництва товарів, збирають інформацію про конкурента, ведуть боротьбу на ринку з використанням «непридатних цін», роблять усе, щоб знищити суперника.

Конкуренція та кооперація існують в Японії пліч-о-пліч і не розглядаються як щось одне з одним не сумісне.

Японці вважають, що можна одночасно і конкурувати і співпрацювати ( «і-і»), американці – що конкуренція і кооперація є несумісними ( «або-або»). На кооперацію в Сполучених Штатах дивляться з деякою підозрою – як на можливість зговору громадських інтересів, порушення чиїхось прав.

Насправді в кожному суспільстві є елементи і того, і іншого. Американці так само співпрацюють і в деякому сенсі орієнтовані на досягнення взаємної вигоди. Проте американці мають незрівнянно більше індивідуалістичні нахили, ніж японці. Схоже, що японці більше схильні до пошуків взаємовигідних рішень завдяки конфуціанству, що високо цінує згоду і гармонію, а також визначає поняття «Я» через відносини в групі. Шкільна система посилює ці установки.

Такий підхід впливає і на систему взаємовідносин приватного сектору та держави. У Сполучених Штатах вони мають формальний характер, регламентовані більшістю законів, пройняті взаємною підозрою, і взагалі вважається, що краще не підпускати один одного ближче ніж на відстань витягнутої руки, вести справи на основі перевірок і звітів, адміністративного законодавства, відповідних процедур. У Японії контакти між бізнесом і державою більш чисті, менш формальні, менш за регульовані і не так антагоністичні.

Перевага 5. Японія піклується про ефективність і якість товарів і послуг набагато більше, ніж будь-яка інша країна.

Не одна країна світу не приділяє стільки уваги ефективності і якості, як Японія. Ця підвищена увагу не є якоюсь «програмою», за неї ніхто не «відповідає». Це – частина філософії, частина способу життя. Як кажуть японці, «якість – це стан свідомості, продуктивність – це спосіб доброчесної поведінки».