В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють такі його види.
Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Проводять загальнодержавний контроль Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет та ін.
Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.
Громадський фінансовий контроль — здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).
Аудит — новий вид фінансового контролю. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в сучасних умовах переходу до ринку обумовлені наступним:
1) відмиранням неефективного відомчого контролю; 2) наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття «вищестояща організація», яка здійснює контроль за їхньою діяльністю; 3) неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб'єкти господарювання, що і покладається на аудиторські фірми.
В залежності від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:
попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;
поточний, в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);
наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.
+ Класифікація фінансового контролю:
Здійснення фінансового контролю входить у компетенцію широкого кола контролюючих органів. У теорії фінансового права склалися різні критерії, різні підстави класифікації фінансового контролю. Як правило, за основу виділення конкретних його видів беруться: суб'єктний склад контролюючих органів, специфіка об'єкта фінансового контролю, час його проведення.
1. Фінансовий контроль можна класифікувати залежно від часу проведення на:
а) попередній;
б) поточний (оперативний);
в) наступний.
Попередній фінансовий контроль передує здійсненню фінансово- господарських операцій. Він здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження проектів бюджетів, кошторисів, планів, договорів. Основна мета даного виду контролю — попередження порушень фінансового законодавства, при цьому діяльність органів фінансового контролю спрямована на своєчасне попередження незаконного і нераціонального використання коштів. Належне використання попереднього фінансового контролю дозволяє досягти максимально позитивного ефекту, уникнути порушень фінансової дисципліни.
Поточний фінансовий контроль проводиться в короткі відрізки часу, безпосередньо в процесі здійснення господарських і фінансових операцій. Такий контроль можна назвати ще оперативним у силу його гнучкості і своєчасності, найчастіше він здійснюється повсякденно, будучи постійним. Широке використання розглянутого виду контролю дозволяє знайти помилки і зловживання, допущені як на стадії попереднього контролю, так і безпосередньо в ході здійснення фінансово- господарської операції. Слід зазначити, що, як правило, попередній і поточний контроль не мають репресивного характеру.
Наступний фінансовий контроль здійснюється по завершенню конкретної фінансово-господарської операції чи по закінченню певного звітного періоду (наприклад, фінансового року). Даний контроль, можна характеризувати як своєрідний останній «рубіж», перешкоду на шляху порушень. Він дозволяє знайти недогляди, допущені в ході попереднього і поточного контролю і, як правило, характеризується поглибленим і всеосяжним підходом до вивчення фінансово-господарської діяльності контрольованого суб'єкта, комплексним характером. До основних напрямків подальшого контролю можна віднести: аналіз виконання планів і бюджетів; перевірку кошторисів, звітів і балансів; вивчення на предмет законності рішень органів управління суб'єкта, що перевіряється; виявлення випадків несхоронності майна; визначення шляхів попередження порушень фінансової дисципліни і заходів для їх усунення.
Залежно від суб'єкта, що здійснює контроль, фінансовий контроль поділяється на контроль:
а) державний;
б) муніципальний;
в) громадський;
г) аудиторський.
Державний фінансовий контроль здійснюють органи держави, наділені компетенцією, уповноважені на провадження контрольних дій. Його проводять органи:
загальної компетенції — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України;
спеціальної компетенції — спеціально створені для фінансового контролю (податкові органи, Рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство).
Як у державному, так і в муніципальному фінансовому контролі можна також виділити (залежно від галузі дії) надвідомчий (міжвідомчий) і внутрішньовідомчий контроль.
Муніципальний фінансовий контроль здійснюється органами місцевого самоврядування. Сфера його застосування досить широка (від затвердження місцевого бюджету, його виконання і затвердження звіту про його виконання до конкретних питань дотримання фінансової дисципліни, що входять у компетенцію органів місцевого самоврядування).
Громадський фінансовий контроль являє собою незалежний фінансовий контроль, що здійснюється представниками громадськості на добровільній і безоплатній основі.
Аудиторський фінансовий контроль є незалежним професійним фінансовим контролем, що здійснюється аудиторами (фізичними особами) і аудиторськими фірмами.
Залежно від сфери фінансової діяльності контроль класифікується на:
а) бюджетний;
б) податковий;
в) валютний;
г) банківський;
д) страховий.
Перераховані конкретні види фінансового контролю в даному випадку фактично ставляться у залежність від тієї сфери фінансового права, в якій безпосередньо здійснюється фінансовий контроль, тобто від підгалузей та інститутів Особливої частини фінансового права.
Залежно від джерела інформації контроль поділяється на:
а) фактичний;
б) документальний.
Фактичний фінансовий контроль складається з вивчення реального стану об'єкта, що перевіряється, його огляду й обмірювання в натурі, установлення дійсної наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізу отриманої інформації і документів на предмет їх відповідності.
Документальний фінансовий контроль являє собою перевірку і аналіз первинних документів (у тому числі і технічних носіїв інформації), що містять відомості про рух коштів (бухгалтерських і статистичних звітів, кошторисів тощо).
Фактичний і документальний контроль існують не відокремлено, а доповнюють один одного. Так, наприклад, при наявності належного підґрунтя документальна ревізія може бути доповнена фактичною перевіркою (проведенням контрольного обмірювання, зняттям залишків матеріальних цінностей тощо).
Залежно від періодичності (частоти) проведення фінансовий контроль поділяється на:
а) постійний (ще його можна визначити як повсякденний);
б) систематичний;
в) епізодичний (найчастіше, цей вид контролю має разовий характер).
Залежно від форми проведення фінансовий контроль класифікується на:
а) обов'язковий (зовнішній);
б) ініціативний (внутрішній).
Обов'язковий фінансовий контроль проводиться у випадках, коли чинне законодавство містить відповідну вимогу. Крім того, підставою до його здійснення є рішення компетентного державного органу. Що ж стосується ініціативного фінансового контролю, то основним моментом при віднесенні тут є елемент «волевиявлення», контроль здійснюється за самостійним і добровільним рішенням суб'єктів, що господарюють.
Наведений перелік не є вичерпним. Так, наприклад, можна класифікувати види фінансового контролю залежно від його обсягу, повноти охоплення. Більш докладно зупинимося на даній класифікації на прикладі такого методу фінансового контролю, як перевірка.
Методи фінансового контролю
Метод фінансового контролю можна визначити як сукупність способів, засобів і прийомів здійснення контрольних функцій. Слід зазначити, що аналіз методів фінансового контролю ґрунтується на досягненнях як фінансового права, так і деяких суміжних наук (статистики, бухгалтерського обліку, логіки).
На застосування тих чи інших методів у першу чергу впливають: обсяг компетенції контролюючого органа; цілі та задачі, що перед ним поставлені; момент проведення фінансового контролю.
Серед основних методів фінансового контролю можна виділити: спостереження, обстеження, облік, аналіз, перевірку і ревізію. Наведені загальні методи конкретизуються в різних відомчих методиках і правилах проведення контролю.
Розглянемо більш докладно основні методи фінансового контролю.
Спостереження (моніторинг) — загальне відстеження фінансової діяльності контрольованого суб'єкта. З деякими застереженнями сюди ж можна віднести і діяльність з фінансового моніторингу відповідно до вимог Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».
Облік являє собою досить специфічний фінансово-контрольний метод, сфера застосування якого головним чином обмежується діяльністю контролюючих органів при здійсненні реєстрації суб'єктів контролю (наприклад, платників податків) чи в інших випадках, позначених чинним законодавством (наприклад, при погашенні податкової заборгованості перед бюджетом шляхом проведення взаємозаліків). Облік не обмежується чисто реєстраційною роботою, а містить у собі також аналітичну роботу і створення інформаційної бази.
Обстеження найбільш характерне для попереднього контролю і проводиться відносно конкретних сторін фінансової діяльності контрольованого суб'єкта. При обстеженні здійснюється діагностика його фінансового стану і дослідження звітності, проводиться первинний аналіз дотримання фінансового законодавства, оцінка відповідності його діяльності статутним документам.
Зі спеціальних прийомів, застосовуваних при обстеженні, слід виокремити опитування й анкетування.
Як правило, при одержанні в ході обстеження яких-небудь негативних результатів контролюючим органом приймається рішення про проведення перевірки чи ревізії.
Аналіз проводиться на основі звітності (поточної чи за певний період) використанням таких спеціальних статистичних прийомів як індексний метод, метод середніх і відносних величин. При цьому методі фінансового контролю шляхом аналітичної діяльності досліджуються основні фінансово-економічні характеристики об'єкта контролю, що найчастіше дає змогу виявити неявні порушення фінансової дисципліни та їх причини. Ефективний при цьому такий фінансово- економічний прийом, як порівняння.
Перевірка. Можна виділити такі підстави класифікації видів перевірок залежно від:
а) організаційної ознаки:
планові перевірки (внесені у встановленому порядку в план роботи контролюючого органу);
позапланові перевірки (здійснюються деякою мірою раптово, поза планом, при наявності вагомих підстав: вказівки вищестоящого фінансового органу; при надходженні скарг громадян або іншої інформації про порушення фінансової дисципліни, недоглядах у роботі, що вимагають невідкладної перевірки; за вимогою компетентних державних органів);
б) підстави призначення:
повторні перевірки (проводяться через деякий час після первісної фінансової перевірки у випадку визнання її неякісно проведеною або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Така перевірка проводиться з тих же питань і охоплює той же період часу, що і первісна);
додаткові перевірки (здійснюються для з'ясування питань, що не ставилися перед первісною перевіркою, найчастіше у зв'язку зі знов виниклими обставинами);
в) обсягу:
повні перевірки (охоплюють всі сторони фінансово-господарської діяльності);
часткові перевірки (чи неповні, у ході їх перевіряються окремі сторони фінансово-господарської діяльності);
комплексні перевірки (здійснюються, як правило, групою фахівців, при цьому перевірці підлягає дуже широке коло взаємозалежних питань). Як один з підвидів комплексної перевірки можна виділити наскрізну перевірку, що охоплює фінансово-господарську діяльність ряду організацій чи підприємств, зв'язаних між собою відносинами субординації;
тематичні перевірки (або цільові, присвячені певному колу питань, ділянці роботи (темі), охоплюють окремий напрямок діяльності суб'єкта, що перевіряється, чи визначений тип операцій);
г) повноти охоплення:
суцільні (фронтальні) перевірки (вивчаються абсолютно всі документи й облікові записи за визначений період);
вибіркові перевірки (контролю підлягає не весь суб'єкт, а його підрозділ чи окремий напрямок діяльності, виділений за певним принципом);
ґ) місця проведення:
виїзні перевірки (здійснюються за місцем розташування об'єкта контролю);
камеральні перевірки (проводяться за місцем дислокації органу фінансового контролю);
д) характеру контрольованих показників:
формальні перевірки (при яких здійснюється перевірка правильності оформлення документів, наприклад, з'ясовується дійсність підписів, наявність підчищень і виправлень, правильність заповнення реквізитів);
арифметичні перевірки (зводяться до оцінки правильності математичних розрахунків і таксувань);
е) характеру контролюючих суб'єктів:
позавідомчі перевірки (покладаються на органи іншого відомства або міністерства стосовно організації, що перевіряється,);
відомчі перевірки (здійснюються в рамках того самого відомства або міністерства, але працівниками більш високого рівня, вищестоящої організації).
Окремо слід виділити «зустрічну» перевірку, при якій здійснюється зіставлення первинних документів або звітної інформації з аналогічними чи взаємозалежними даними підприємства контрагента.
6. Інспектування — здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи. Ревізія є найбільш важливим методом фінансового контролю, що має найбільшу дієвість, максимально можливу глибину і повноту. Ревізію слід віднести до наступного контролю.
Цей метод фінансового контролю здійснюється спеціальними органами фінансового контролю і спрямований на виявлення фактів порушення законності, достовірності і доцільності. При ревізії здійснюється вивчення й аналіз фінансово-господарської документації — правильність ведення бухгалтерського обліку, збереження коштів і матеріально-технічних ресурсів, своєчасність і повнота звітності.
При здійсненні контролю ревізор наділяється певними правами:
перевіряти плани, кошториси, грошові, бухгалтерські та інші документи, наявність грошей і цінностей, а у випадку виявлення підробок та інших зловживань вилучати необхідні документи на час до закінчення ревізії;
перевіряти правильність списання сировини, палива, інших матеріальних цінностей, тепло- і електроенергії на витрати виробництва, повноту оприбуткування готової продукції і вимагати від керівництва суб'єкта, що перевіряється, проведення контрольного обмірювання виконаних робіт;
вимагати проведення інвентаризації основних фондів, товарно- матеріальних цінностей, перевірки грошових коштів, у разі потреби опечатувати каси, склади, архіви;
одержувати від інших підприємств, установ і організацій довідки і копії документів, пов'язаних з операціями, що перевіряються;
одержувати від посадових осіб письмові пояснення.
Що стосується класифікації ревізій, то вона в основному ідентична класифікації перевірок, з деякими незначними застереженнями. Наприклад, окремо можна виділити такий підвид позапланової ревізії, як ревізія, призначувана за постановою органів слідства.
Термін проведення ревізії не може перевищувати 30 днів (продовження цього терміну допускається тільки з дозволу керівника органу, що призначив ревізію).
За результатами ревізії складається акт. Керівник, що призначив ревізію, зобов'язаний у тижневий строк розглянути її результати і вжити заходів до усунення виявлених порушень, відшкодування завданого матеріального збитку, притягнення до відповідальності винних осіб, усунення причин і умов, що призвели до порушення фінансової дисципліни.
7. Фінансово-економічна експертиза. Відповідно до Закону України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату» до компетенції Рахункової палати віднесене здійснення експертно-аналітичної діяльності.
Так, Рахункова палата зобов'язана за дорученням Верховної Ради України проводити експертизу і давати висновки щодо проектів: Державного бюджету України, законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних цільових програм, програм Кабінету Міністрів України та інших документів, що стосуються питань Державного бюджету і фінансів України
. Органи, що здійснюють фінансовий контроль
У здійсненні фінансового контролю задіяна ціла система органів, наділених відповідною компетенцією (їх формування в Україні ще не завершене). Різноманіття і багатовекторність даних органів вимагають їх класифікації.
Підстави класифікації таких органів можуть бути різними.
Залежно від рівня органів контролю:
а) загальнодержавні:
Верховна Рада України;
Президент України;
Кабінет Міністрів України;
б) органи місцевого самоврядування.
Залежно від інститутів:
податкові органи;
контрольно-ревізійні органи;
органи державного казначейства;
фінансово-кредитні установи тощо.
Залежно від компетенції органів:
загальної компетенції (для яких здійснення фінансового контролю не є основною діяльністю);
спеціальної компетенції (спеціально створені для діяльності у сфері фінансового контролю).
Розглянемо більш докладно найбільш важливі органи фінансового контролю.
Відповідно до ст. 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль при затвердженні Державного бюджету і внесенні змін у нього, при його виконанні, ухваленні рішення по звіту про його виконання. Дуже важливий також парламентський
контроль за використанням Україною кредитів, отриманих від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій і не передбачених Державним бюджетом України.
Слід зазначити, що фінансовий контроль Верховна Рада України здійснює також і через свої комітети і тимчасові спеціальні комісії. До їх компетенції входить законопроектна робота, підготовка і попередній розгляд питань, що віднесені до повноважень Верховної Ради України. Природно, що основне навантаження в здійсненні фінансового контролю припадає на спеціалізовані комітети Верховної Ради України — Комітет з питань бюджету і Комітет з питань фінансів і банківської діяльності.
Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата (постійно діючий орган контролю, що створюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй). її діяльність регулюється Законом України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату». До завдань Рахункової палати слід віднести:
організацію і здійснення контролю за своєчасністю виконання видаткової частини Державного бюджету України, використанням бюджетних коштів;
здійснення контролю за створенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності і доцільності витрат державного бюджету, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;
контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку охорони навколишнього середовища;
контроль за дотриманням законності при наданні Україною кредитів і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Державного бюджету України і коштів в установах Національного банку України й уповноважених банків;
аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України і підготовка пропозицій з їх усунення, а також з удосконалення бюджетного процесу в цілому.
Кабінет Міністрів України, будучи вищим органом виконавчої влади, керує державними фінансами і здійснює загальний фінансовий контроль. Кабінет Міністрів розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання після затвердження, направляє у Верховну Раду звіт про виконання Держбюджету; здійснює і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики.
Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади з керування і контролю за фінансами. Воно здійснює контроль за складанням проекту і виконанням Державного бюджету, за дотриманням банками правил касового виконання Держбюджету по доходах, установлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів витрат бюджетних установ, координує відомчий фінансовий контроль. Крім того, міністерство фінансів контролює: схоронність і ефективність використання державного майна, закріпленого за підприємствами; випуск і оборот цінних паперів, видає дозволи на здійснення цієї діяльності; веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні.
У системі Міністерства фінансів діють такі спеціальні контрольні служби, як Державне казначейство і Головне контрольно-ревізійне управління.
Державне казначейство як орган фінансового контролю здійснює контроль за організацією виконання Державного бюджету України і за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, Державне казначейство веде облік касового виконання Державного бюджету України, складає звіт про стан виконання Державного бюджету України.
До основних завдань Головного контрольно-ревізійного управління віднесені: підготовка пропозицій по формуванню державної політики у сфері державного фінансового контролю і забезпечення реалізації даної політики в діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ, підприємств і організацій, що отримують кошти з бюджетів чи державних цільових фондів.
Контрольно-ревізійні органи проводять ревізії і перевірки фінансової діяльності по використанню коштів, матеріальних цінностей і їх збереженню, стану достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності; проводить ревізії і перевірки використання і збереження державного і комунального майна (у тому числі майна, переданого в користування); проводить перевірки використання бюджетних коштів і коштів державних цільових фондів; належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.
Національний банк України в системі органів фінансового контролю займає особливе місце. Чинним законодавством на нього покладене здійснення банківського регулювання і нагляду; здійснення сертифікації аудиторів, що проводять аудиторські перевірки банків; організація і здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами; аналіз стану грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин
Незалежний контроль
В умовах формування в Україні ринкової економіки, з розвитком підприємництва, поширенням приватної власності, становленням ринку капіталу виникає необхідність створення системи незалежного і професійного фінансового контролю. Основне завдання аудиторського контролю — одержання об'єктивної інформації про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється, відповідності його господарської діяльності чинному законодавству. В існуванні такого виду контролю зацікавлені як держава, так і підприємці, він дозволяє сполучати їх інтереси без додаткового навантаження на бюджет. При цьому слід зауважити, що аудит жодною мірою не підмінює державний фінансовий контроль.
Аудиторська діяльність в Україні урегульована Законом України від 22 квітня 1993 р. (у ред. від 14 вересня 2006 р.) «Про аудиторську діяльність». Законодавець ототожнює поняття «аудит» і «аудиторська перевірка», закріплюючи аудит як перевірку даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів (ст. 3 Закону України «Про аудиторську діяльність»).
Аудит в Україні здійснюється як фізичними особами (аудиторами), так і юридичними особами (аудиторськими фірмами).
Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на зайняття аудиторською діяльністю на території України. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговою, посередницькою і виробничою діяльністю, ними не можуть бути особи, що мають судимість за корисливі злочини.
Аудиторська фірма — це юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність. Право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми, включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30 %, а керівником її може бути тільки аудитор.
З метою забезпечення незалежності аудита законом заборонено займатися наданням аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих рад народних депутатів, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження.
При проведенні перевірки аудитори (аудиторські фірми) мають право:
самостійно установлювати форми і методи аудита на основі діючого законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору з замовником, професійних знань і досвіду;
одержувати необхідні документи, що мають відношення до предмета перевірки і перебувають як у замовника, так і в третіх осіб;
одержувати необхідні пояснення в письмовій або усній формі від керівництва і працівників замовника;
перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва суб'єкта господарювання проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких проводиться перевірка документів;
залучати на договірних умовах до участі в перевірці фахівців різного профілю.
При здійсненні професійної діяльності на аудитора (аудиторську фірму) покладаються такі обов'язки:
належним чином надавати аудиторські послуги, здійснювати перевірку;
повідомляти власників, замовників про виявлені під час аудита недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності;
зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудита (послуг), не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
нести відповідальність за порушення умов договору;
обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг і роботами, що мають до них безпосереднє відношення;
своєчасно подавати до Аудиторської палати України звіт про свою аудиторську діяльність.
Аудиторська перевірка може бути добровільною (ініціативною, проведеною за рішенням самого господарюючого суб'єкта) і обов'язковою.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиторської перевірки є обов'язковим для:
підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств — емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок Державного бюджету;
перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
У будь-якому випадку аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) і замовником. Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми). У договорі на проведення аудита і надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і строк перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.
Проведення аудиторської перевірки можна розділити на три етапи:
а) підготовчий;
б) аналітичний;
в) підсумковий.
За результатами аудиторської перевірки складається аудиторський висновок, документ, що підготовлений відповідно до стандартів аудита передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела. Виконання договору на проведення аудита підтверджується актом прийому-передачі аудиторського висновку.
Необхідно зазначити, що аудиторська діяльність значно ширше поняття «аудиторська перевірка» і містить у собі організаційне і методичне забезпечення аудита, практичне виконання аудиторських перевірок і надання інших аудиторських послуг. При цьому аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок і пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.