Управління та здійснення господарської діяльності (статутні та ліцензійні умови) в акціонерному товаристві.

Відповідь:

Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 Господарського Кодексу.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється законом.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

50. Проблемні питання вирішення спорів про визнання недійсними установчих документів акціонерного товариства.

Відповідь:

Відповідно до Цивільного кодексу України єдиним установчим документом акціонерного товариства є статут (ч. 1 ст. 154). Відповідно до статтей 4 Закону України «Про господарські товариства» та 13 Закону України «Про акціонерні товариства» установчим документом акціонерного товариства також є його статут. Тому правильне вирішення спорів, які виникають у сфері регулювання діяльності товариств, відіграє важливу роль у забезпеченні належних умов функціонування акціонерних товариств, підвищення ефективності їх діяльності та залучення інвестицій в економіку України. Відсутність відомостей, що згідно із Законом обов'язково мають міститися в установчих документах акціонерного товариства, є підставою для відмови у державній реєстрації. Це також може бути підставою для визнання у судовому порядку недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації товариства.

Спори про визнання недійсними установчих документів та їх окремих положень займають помітне місце серед корпоративних спорів, що розглядаються господарськими судами. Вирішуючи спори про визнання недійсними рішень загальних зборів, господарські суди дають оцінку правомірності відносин, пов'язаних з прийняттям установчих документів, відповідності вимогам закону установчих документів в цілому та їх окремих положень.

Щодо правової природи установчих документів товариств, то у судовій практиці статут розглядається як акт у розумінні ст. 12 Господарсько-процесуального кодексу України та абз. 3 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України. Відповідно, судова практика сформулювала підстави недійсності статуту – як невідповідність його закону або компетенції органу, що його прийняв, та порушення внаслідок цього прав позивача.

Проблемними питаннями та підставами недійсності установчих документів судова практика визнає невідповідність змісту установчих документів або окремих положень установчих документів вимогам законодавства, також при створенні господарського товариства допущені такі порушення, які неможливо усунути, або створення товариства порушує права та законні інтереси позивача.

Слід підкреслити, що у законодавстві відсутні вказівки на наслідки недійсності окремих положень установчих документів, що спричиняє неоднакову практику вирішення спорів, пов'язаних з наслідками такої недійсності.