АНАЛІЗ ЗВЯ’ЗКУ МІЖ ГРОШОВОЮ ПРОПОЗИЦІЄЮ ТА ІНФЛЯЦІЄЮ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
Механізм дії інфляційного процесу в Україні склався не внаслідок війни чи циклічних коливань виробничого циклу, як це траплялося в інших країнах, а став результатом структурної незбалансованості відтворювального процесу і його галузей. Крім низки зовнішніх і внутрішніх причин, важливу деструктивну роль тут зіграли інституційні основи, серед яких утопічність економічної системи, вичерпність адміністративних важелів та нездатність учасників перебудови замінити їх дію ринковим механізмом конкурентного збалансування виробництва, розподілу, обміну і споживання. [ 2,c.622]
Якби, наприклад, інфляцію творили лише монетарні чинники, то найрадикальнішим способом обмеження й витіснення інфляції була б грошова реформа. Тоді б лише насильне врівноваження грошово-товарної маси здатне було б припинити інфляцію, стабілізувати фінансову систему і створити умови для початку економічного зростання. Якщо після грошової реформи цього не сталося, то очевидно, що в Україні інфляційний процес сформувався на основі багатьох немонетарних чинників. І навіть грамотно і організовано проведена грошова реформа не дозволила досягти повного оздоровлення економіки і грошової системи. Зокрема, початкові економічні перетворювання, які швидко впорядковували б господарську діяльність усіх підприємств незалежно від форм власності, раціоналізували інвестиції і прискорили процес конверсії військового виробництва лише розпочалися. Мало обґрунтованою була кредитна політика та її нормативно-законодавче забезпечення. Зберігалася загроза прийняття популістських рішень і неконтрольованого фінансування підприємств державного сектора.
Українські економісти 90-х років, аналізуючи особливості інфляційного процесу, з'ясували причини і обґрунтували модель початкового циклу.
Врахування монетарних і негрошових чинників стимулювання інфляційного процесу дозволяє розглядати його як складний процес, що має два аспекти: по-перше, вузько економічне явище, яке генерує знецінення грошей та викликає інші монетарні наслідки; по-друге, широке розуміння його як загальноекономічного явища і хворобливого стану виробництва, розподілу, обміну і споживання. Зокрема, зв'язок економіки з грошовим оборотом -безпосередній. Адже неконтрольоване зростання цін і знецінення грошей стає серйозною перешкодою на шляху оновлення капіталу, припиняє інвестиційний процес і нове будівництво, руйнує добробут населення та силу держави.
Україна успадкувала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею величезний інфляційний потенціал. Низький рівень ефективності виробництва та якості продукції, державний монополізм і відсутність конкуренції, спотворена структура виробництва з низькою часткою предметів споживання, надмірне зношення основних фондів, гіпермілітаризація тощо становили сприятливий грунт для розвитку інфляції в Україні на початку 90-х років.
Тривала відкрита інфляція стала несподіванкою для державних мужів, чимось незвичним і незнайомим. Невміння уряду боротися з цим лихом тільки підсилювало темпи зростання цін, що призвело до тяжких соціально-економічних наслідків.
На мікрорівні інфляція є своєрідним неформальним податком і доповнює податкові вилучення. У середині 90-х років гранична податкова ставка в Україні нерідко сягала 80%, що у поєднанні з інфляцією створювало нестерпний тиск на виробника, який зупиняв своє виробництво.
Більшість економістів схиляється до думки, що спочатку в Україні розвинулась інфляція попиту, пов'язана з надлишковою грошовою масою. Зокрема, важливим чинником такої інфляції став величезний дефіцит державного бюджету. Остерігаючись соціального невдоволення, уряд утримував досягнутий рівень доходів населення через механізм індексації. Крім цього, для підвищення рівня ліквідності підприємств, левова частка яких була державною, НБУ періодично здійснював емісію грошової маси. Неефективна економіка, як відомо, завжди є потенційно інфляційною. Зростання витрат виробництва спричиняє підвищення цін. Цей зв'язок цін і витрат особливо рельєфно проявився у вітчизняній економіці. Внаслідок різних обставин продуктивність праці знижувалася, тому витрати виробництва, а відтак і ціни, зростали. Водночас високий рівень монополізму послабив інструментарій конкуренції, який автоматично стримує зростання цін.
Спочатку у вітчизняній економіці майже не існувало проблеми інфляційних очікувань. Але знецінення заощаджень змусило громадян оперативно пристосовуватися до умов інфляції, їхня нова поведінка полягала в тому, що люди швидко звільнялися, від готівки на користь інших активів, які не втрачали своєї реальної вартості.
Небажання учасників господарського процесу втрачати свої реальні доходи внаслідок знецінення національної валюти спричинило доларизацію вітчизняна економіки. Зростання попиту на іноземну валюту підживлювало інфляцію витрат. Водночас із знеціненням національних грошей зростала вартість імпорту, переважну частину якого становили енергоносії.
Основою антиінфляційної програми стало приборкання інфляційних очікувань, які здебільшого формувалися за адаптивним принципом і значною мірою корелювали з динамікою валютного курсу українського карбованця. Це полегшувало завдання антиінфляційної політики, бо достатньо було стабілізувати валютний курс. Кредити, отримані від міжнародних організацій, допомогли НБУ сформувати резервний фонд для здійснення інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс карбованця. [ 13,c.687]
Отже, можна зробити висновок, що грошова політика України в цілому і пропозиція грошей зокрема базувались на монетаристській концепції. Але деякою мірою в реалізації цієї політики мали місце й заходи, які більше нагадували кейнсіанський підхід до проблеми регулювання грошової сфери і пропозиції грошей. Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вихід економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура та надмірний рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин як необхідної умови макроекономічної стабілізації та швидкого й тривалого економічного зростання.