У процесі еволюції сучасного світового господарства можна виділити кілька етапів

1.Передовсім це — 10—30-ті роки XX ст., які характеризувалися кризо­вими явищами в розвитку світового господарства, спричинені політич­ним переворотом у 1917 р. в Росії і світовою економічною кризою («Вели­кою депресією») в 1929—1933 рр.

2. Другий етап розвитку світового господарства — це кінець 40-х — 80-ті роки XX ст. — характеризувався інтенсивним зростанням вивезення підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв'язку з утворенням світово­го соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціально-економічній основі.

3.Початком нового, третього етапу в розвитку світового господарства приблизно можна вважати останнє десятиріччя XX ст. Його відрізняють зростаючий ступінь опанування географічного простору, формування міжнародних, а в деяких випадках планетарних продуктивних сил, поси­лення економічної взаємодії і взаємозалежності.

Структуризація світового господарства ґрунтується на таких принципах:

1. Економічний принцип. Згідно з цим принципом світове госпо­дарство поділяють за двома такими ознаками: переважний розвиток промисловості або сільського господарства; рівень економічного розвитку країни. За першою ознакою виокремлюють такі структур­ні елементи світового господарства:

• промислово розвинені країни;

• аграрні країни.

За рівнем економічного розвитку світове господарство поділяють на такі частини:

• економічно розвинені країни світу;

• нові індустріальні країни. Це держави, які інтенсивно використо­вують за допомогою економічно розвинених країн сучасні досяг­нення науково-технічної революції з метою стабілізації економі­ки та зростання національного господарства, до них належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Філіппіни, Малайзія, Індо­незія, Таїланд;

• країни, що розвиваються. За класифікацією ООН, в сучасних умовах налічується понад 150 країн, що розвиваються.

2. Принцип ступеня розвитку ринку. Згідно з цим принципом ви­окремлюють:

• країни з розвиненою ринковою економікою, до них належать промислово розвинені країни світу. За класифікацією ООН, у су­часних умовах є близько 40 таких держав;

• країни з ринковою економікою, до них належать більшість країн,що розвиваються;

• країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у напряму доринку. За класифікацією ООН, нині налічується 26 таких країн;

• країни з командною центрально-керованою економікою, до них належать країни соціалістичної орієнтації.

3. Організаційний принцип. Відповідно до цього принципу виок­ремлюють міжнародні інтеграційні об'єднання, окремі групи країн, насамперед — це: Європейський Союз, це інтеграційне об'єднання, до якого нині належать 15 країн Західної Європи, у 2004 р. їх буде 25;СНД;Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка об'єднує кра­їни Латинської Америки;Організація економічного співробітництва і розвитку, до якої на­лежать США, країни Західної Європи;інші міжнародні інтеграційні об'єднання або групи країн.

4. Соціально-економічний принцип, згідно з яким структуру світо­вого господарства досліджують за рівнем цивілізаційного розвитку, виокремлюючи такі елементи:країни наукової епохи, в яких постійно впроваджуються досяг­нення НТР;країни технологічної епохи, в яких періодично впроваджуються у виробництво досягнення НТР;раїни виробничої епохи, в яких використовуються традиційні технології виробництва.

5. Принцип структуризації світової економіки за рівнем доходу на душу населення:

• країни, де на душу населення припадає понад 12 тис. дол. на рік. Це Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Австрія, Швейцарія, Бру­ней, Кувейт, ОАЕ та ін.;

• країни, де цей показник становить 10-12 тис. дол. на рік, до них належать більшість економічно розвинених держав;

• країни, де на душу населення припадає менше 7 тис. дол. на рік, зокрема, нові індустріальні держави;

• країни, де на душу населення припадає 2 тис. дол. на рік, до них належать окремі країни, що розвиваються;

• країни, де зазначений показник становить до 700 дол. на рік, до цієї групи держав належать більшість країн з перехідною еконо­ мікою та слаборозвинені країни світу.

6. Регіональний принцип. Згідно з цим принципом структура світово­го господарства розглядається за ознакою територіального розміщен­ня груп країн світу, насамперед їх розташування за континентами:країни Європи;країни Азії;країни Північної Америки;країни Південної Америки;

країни Африки;Австралія, Нова Зеландія.

7. Регіонально-економічний принцип, згідно з яким світове госпо­дарство поділяється на групи країн, що мають спільні кордони і по­дібні ознаки економічного розвитку. Зокрема, до них належать За­хідна, Південна, Східна, Центральна Європа, країни Близького Схо­ду, Далекого Сходу та ін.

Отже, структура світового господарства досить розгалужена і ба­зується на конкретних підходах до його систематизації.

До основних особливостей розвитку світового господарства нале­жать такі:

• цілісність формування світового господарства в сучасних умовах. Це означає, що в наш час світове господарство розвивається і мо­же функціонувати як цілісний соціально-економічний організм;

• системність світового господарства, тобто світове господарство розвивається як система, що має ядро та органічно пов'язані з ним структурні елементи. В сучасному світі ядром світового господарс­тва можна вважати Організацію Об'єднаних Націй, зокрема її еко­номічні органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо;

• діалектичність світового господарства. Розвиток світового гос­подарства відбувається за рахунок розв'язання притаманних йо­му внутрішніх діалектичних протиріч, які існують у середині ядра системи світового господарства, в його структурних елементах та у взаємодії між ними;

• суперечливість світового господарства. Ця особливість фіксує конкретний стан розвитку відносин між найрозвиненішими структурними елементами світового господарства, які претенду­ють на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться про супереч­ності насамперед між основними центрами світового господарс­тва, такими як США, країни Західної Європи, Японія;

• інтегративність світового господарства. У процесі розвитку сві­тового господарства з'являються загальні закономірності, влас­тиві його структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

Чинники витку світового господарства

Розглянуті особливості світового господарства можна вважати загальними тенденціями його розвитку в сучасних умовах. Втім, важливими передумовами функціонування світового господарства за такими напрямами є наявність певних чинників розвитку країн світу, серед яких необхідно виокремити такі:

1. Науково-технічна революція. Вона об'єднує зусилля країн сві­ту з метою використання сукупного науково-технічного потенціалу, в тому числі і в межах окремих країн.

2. Інтернаціоналізація господарського життя. Цей чинник перед­бачає всебічний розвиток господарських зв'язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об'єктивному процесі розвитку продук­тивних сил та економічних відносин у країнах світу.

3. Глобальні проблеми розвитку світового господарства.

Загальні закономірності розвитку світового господарства

Основні закономірності розвитку світового господарства такі:

• підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах світового господарства. Це виявляється у створенні великих господарських одиниць, наприклад, транснаціональних компаній;

• залучення національних економік у світогосподарські зв'язки. Це передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різ­ними галузями виробництва країн світу;

• зближення національних господарств, що потребує адаптації, взаємопроникнення їх економічних потенціалів;

• вирівнювання рівнів економічного розвитку національних госпо­дарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кіль­кісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу, зокрема виробництво продукції на душу населення, обсяг експорту, імпорту тощо.

Наши рекомендации