Облік службових відряджень після прийняття податкового кодексу україни

У процесі господарської діяльності підприємства виникають розрахункові відносини з підзвітними особами. Розрахунки з підзвітними особами – це широке коло операцій з готівковими коштами, розрахунками, придбанням матеріальних цінностей, оподаткуванням тощо. В основному на підприємствах підзвітні суми видаються на службові відрядження у межах України та за кордон. Тому для підприємств досить важливим є правильне відображення витрат, які працівник здійснює перебуваючи у відряджені.

Облік розрахункових операцій досліджується широким колом науковців та практиків, серед яких: М. Білик, М. Огійчук, М. Беленкова, Л. Панченко, Л. Сколотій, П. Сук, В. Уланчук, Г. Аніщенко, С. Хома та інші. Проте майже всі вони розглядають проблеми розрахункового характеру загалом або зупиняють увагу лише на розрахунках з дебіторами. Тому питання обліку розрахунків з підзвітними особами є ще не до кінця розкритими.

Розрахунки з підзвітними особами здійснюються в межах правового поля, регламентованого Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями від 24.04.2012 р.) (пп. 1401.1.7, п. 140.1 ст. 140 розділ ІІІ) [2], Інструкцією «Про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 [1].

Відповідно до Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордоном», службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів , на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства) [1].

Направлення працівників підприємства у відрядження здійснюється керівником підприємства з оформленням наказу. Наказ про направлення працівника у відрядження був підставою для видачі йому відповідного посвідчення про відрядження.

На виконання вимог (норм) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наказом ДПА України від 28.07.1997 р. № 260 «Про затвердження форми посвідчення про відрядження» було затверджено форму посвідчення про відрядження, на підставі відміток в якому виплачувалися добові. Однак, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» з 01.04.2011 р. втратив чинність.

З метою взаємоузгодження актів законодавства з вимогами Податкового кодексу України наказом Міністерства фінансів від 21.06.2011 р. № 738 скасовано вищезгадану форму посвідчення про відрядження. У цьому є свої позитивні і негативні сторони.

Нормами Податкового кодексу передбачено, що в разі відрядження у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

Посвідчення про відрядження дозволяло контролювати фактичний термін відрядження працівника підприємства. За датами вибуття та прибуття у підприємство працівникові нараховувалися та виплачувалися суми добових. Без посвідчення про відрядження не можна перевірити чи дійсно працівник був у відряджені ту кількість днів, яка зазначена у наказі на відрядження. Але у відмінені дії посвідчення про відрядження є також і позитивна сторона. Можна сказати, що облік службових витрат дещо спростився, зменшилася кількість документів, які потрібно було оформляти при перебуванні у відряджені.

Понесені працівником витрати відшкодовуються лише за наявності документів, що підтверджують їх здійснення, але окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати.

Згідно Податкового кодексу України (абз. 4 пп. 140.1.7) з 01.04.2011 року добові виплати під час відрядження в межах України складають 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01 звітного (податкового) року в розрахунку за кожний календарний день, за кордон – 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01 звітного (податкового) року в розрахунку за кожний календарний день[2].

Отже, можна сказати, що після прийняття Податкового кодексу України кількість документів, які оформлялися при вибутті працівника у відрядження зменшилася. Також, були законодавчо встановлені норми добових витрат, які відшкодовуються працівникам підприємства, що перебувають у відряджені.

1. Інструкція «Про службові відрядження в межах України та за кордоном», затверджена наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р.

2. Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4661 –VI від 24.04.2012.

УДК 657

Капасюк Л., ст. гр. ОАз-52

Науковий керівник: Зеленко С.В., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет