Назвіть основні напрями розвитку і збереження трудового потенціалу України

Одним з найвагоміших критеріїв, які характеризують сукупний трудовий по-

тенціал країни, є рівень освіти та професійної підготовки економічно активного населення. Високий рівень освіти значної частини населення, як і достатній рівень професійної підготовки сукупної робочої сили, є важливим і активним чинником економічного зростання країни, одним з основних індикаторів рівня людського розвитку і соціалізації економіки. У країнах із соціально орієнтованою розвинутою ринковою економікою на кінець ХХ ст. середня підготовка найманих працівників досягла 14 років навчання. В Україні у 2002 р. середня кількість років навчання зайнятого населення становила 11,9 року, економічно активного населення — 11,8 року, а безробітного населення — 11,0 років. Відповідні показники у 2000 р. становили 11,8 та 11,7 та 10,9 року. І хоч ці показники поступово зростають, однак залишаються ще значно меншими проти розвинутих країн.

Крім цих кількісних показників прикро вражають і менш видимі, але не

менш серйозні проблеми використання освітнього потенціалу (значна частка

людей з високим рівнем освіти не може знайти відповідної роботи). Затребува-

на на ринку праці України кваліфікація в середньому ще менша, ніж кваліфіка-

ція економічно активного населення, тобто ринок праці (у середньому) не сти-

мулює населення до підвищення рівня освіти.

37. Чим, на вашу думку, викликаний розвиток теорії людського капіталу? Визначте це поняття.

Поняття людський капітал увійшло в науку на початку 1960-х років у західній

економічній літературі. Можна назвати дві основні причини виникнення інтересу доданого феномену. По-перше, це загальна закономірність прогресу сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або нагромаджене багатство. Сааме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є наріжним каменем конкурентоспроможності, кономічного зростання й ефективності.

Використовуючи теорію людського капіталу, можна логічно пояснити і глиб-

ше дослідити такі кардинальні проблеми, як людський розвиток, економічне

зростання, розподіл доходів, роль і значення освіти та професійної підготовки в

суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо. Зокрема,

ця теорія дозволяє встановити доцільність витрат, наприклад, на навчання або

на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і три-

валості періоду їх одержання, що має не тільки навчальне та виховне, але й мо-

тиваційне значення для економістів. Ця теорія стала ідеологією суттєвих інвес-

тицій в освіту та розвиток людей на всіх рівнях, оскільки вони розглядаються як

ефективне джерело економічного зростання.

Теорія людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, під-

приємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людей.

Принципові ідеї такої залежності були висловлені ще Адамом Смітом. Бурхливо-

го розвитку теорія людського капіталу набула в другій половині ХХ ст. завдяки

працям американських учених Гаррі Беккера, Якоба Мінсера, Теодора Шульца

та інших. Офіційною датою народження цієї теорії традиційно вважається жов-

тень 1962 р., коли була опублікована серія статей, присвячених суто проблемі

людського капіталу.

У наш час ця теорія посіла чільне місце в структурі економічних знань, їй при-

свячується багато науково-дослідних праць, вона є обов’язковим предметом ви-

вчення на економічних факультетах коледжів та університетів інших країн.

З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсум-

ком раніше прийнятих рішень. Тобто людина, приймаючи те чи інше рішення,

може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно

збільшити майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну під-

готовку, здоров’я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (особистий)

людський капітал.

Теорія людського капіталу виникла на основі всього попереднього розвитку

економічної науки. Передусім вона пов’язана з генезисом концепції капіталу.

Ще за часів зародження капіталістичних відносин у працях класиків політичної

економії у визначенні змісту поняття «капітал» зустрічаються спроби віднести

до нього саму людину або її здібності.

38. Дайте порівняльну характеристику фізичного і людського капіталу.

В Україні відома концепція людського капіталу, запропонована американсь-

ким економістом, викладачем Вашингтонського університету Джоном Кендри-

ком у його праці «Сукупний капітал США і його формування»5, перекладеній

на російську мову й опублікованій в СРСР у 1978 р. На думку Дж. Кендрика,

капітал — це «здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і

дохід, включаючи неринкові форми доходу»6. На підставі цього визначення ка-

піталу вчений поділяє його на два основні складники — речовий і неречовий

капітал, а кожна з цих частин, у свою чергу, поділяється на капітал втілений і не

втілений у людях. Людським капіталом у цій структурі буде втілений у людях

речовий і неречовий капітал.

Речовий капітал, утілений у людях, — це капітал, одержаний завдяки вкладен-

ням у формування та виховання людини. У традиційних поглядах на людський ка

пітал такі вкладення розглядаються виключно як споживання, і їх не вважають ін-

вестиціями. На думку Дж. Кендрика, «…непослідовно кваліфікувати витрати на

освіту людини як інвестиції, а витрати на формування людської істоти, чий розум і рефлекси одержують освіту і тренування, не вважати інвестиціями»1.

Неречовий капітал, утілений у людях, — це витрати на освіту та професійну

підготовку людини, її здоров’я, а також на мобільність трудових ресурсів. На

перший погляд це трактування неречового капіталу, утіленого в людях, іден-

тичне концепції людського капіталу Г. Беккера. Проте розуміння інвестицій

Дж. Кендриком має свої особливості, передусім у плані інвестицій у освіту та

професійну підготовку.

Дж. Кендрик відносить до втіленого в людях неречового капіталу так звані

загальноосвітні і практичні знання. Загальноосвітні знання, що становлять ос-

новну масу всіх наявних у природі знань, складаються зі знань інтелектуальних

і духовних. Різниця між ними полягає в тому, що інтелектуальні — це знання

про навколишній світ, людське суспільство і культуру, а духовні — це знання

про місце та призначення людини у світі та її головні життєві цінності. І інтеле-

ктуальні, і духовні знання людина здобуває за допомогою будь-якої гуманітар-

ної освіти, включаючи, наприклад, релігійну освіту. Однак, хоч гуманітарна

освіта, за визнанням самого Дж. Кендрика, здатна приносити «дохід лише в не-

грошових, психологічних формах», на його погляд, ця обставина «не позбавляє

нас підстав кваліфікувати створений нею [освітою] запас знань як капітал».

Практичні знання (ноу-хау) розраховані на те, щоб підготувати людей до конк-

ретних видів трудової діяльності. Людина здобуває такі знання частково завдя-

ки освіті, але переважно в результаті професійної підготовки. Саме практичні

знання, здобуті в процесі навчання і професійної підготовки, «спеціально спря-

мовані на збільшення здатності людини створювати дохід».

Наши рекомендации