Межі втручання держави в економіку

Розглянемо границі необхідного втручання держави в економіку. Насамперед це області, де перестає ефективно діяти механізм ринкової саморегуляції і потрібне термінове втручання держави.

По-перше, це правильна організація грошового обігу.

В других, надання державою суспільних товарів. Механізм вільного ринку дозволяє задовольняти потреби, що виражаються в грошовій формі, через попит. Однак існують такі потреби, що неможливо вимірити в грошах і перетворити в попит. Мова йде про послуги колективного користування : національна оборона, державне керування, єдина енергетична система, національні мережі комунікацій, охорона суспільного порядку, вакцинація, хлорування питної води і т.д. Тут не обійтися без утручання держави в економіку.

По-третє, усунення державою наслідків зовнішніх ефектів. У процесах ринкового виробництва і споживання можуть виникати своєрідні дефекти, що не мають грошового вираження і не фиксируемые ринком. Ці зовнішні ефекти порушують ринкова рівновага й обумовлюють неоптимальний розподіл ресурсів, що робить необхідним утручання держави в економіку.

Функції, виконувані державою по організації грошового обігу, наданню суспільних товарів і усуненню наслідків зовнішніх ефектів, складають максимальні границі його втручання в економіку вільного ринку. Разом з тим ці функції утворять мінімально необхідні границі регулювання реального ринку. Як видно, нерегульованого ринку взагалі не буває, тому що у визначеному впливі з боку держави бідує навіть ідеальний вільний ринок.

Якщо звернутися до реального конкурентного ринку, то виявляться нові області економічного життя, де виявляється обмеженість механізму ринку, що робить необхідним більш широку участь держави в господарських процесах. Сукупність таких областей визначає максимально припустимі границі втручання в економіку. Коротко позначимо ці сфери.

1. Перерозподіл доходів.

Ринок визнає справедливими доходи, отримані в результаті вільної конкуренції на ринках факторів виробництва, розміри доходів залежать від ефективності вкладення факторів. У суспільстві ж є люди, що не володіють ні землею, ні капіталом, ні працею (непрацездатні, незаможні). Вони не беруть участь у конкуренції, не одержують ніяких доходів. Існують і люди, що не мають роботу, але працездатні, вони не можуть знайти ринкове застосування своїй праці. Ринковий розподіл доходів незастосовний до тих, хто зайнятий виробництвом суспільних товарів, їхній зміст стає задачею держави, а не ринку.

В усіх перерахованих вище випадках держава вправі втрутитися в перерозподіл доходів, тому що те, що справедливо з позиції ринкового механізму , несправедливо з загальнолюдських норм моралі, порушує право людини на гідне існування в суспільстві.

Держава бере на себе задачу забезпечення правової бази і деяких найважливіших послуг, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правова база припускає такі міри, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів. Уряд установлює також законні "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. На основі законодавства держава виконує функції арбітра в області економічних зв'язків. Основні послуги, забезпечувані державою, включають застосування міліцейських сил для підтримки суспільного порядку, уведення стандартів виміру ваги і якості продуктів, створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг.

2. Конкуренція служить основним регулюючим механізмом в економіці. При конкуренції індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажань покупців, що ринкова система реєструє і доводить до відома продавців. Конкуруючих виробників, що підкоряються волі ринкової системи, чекають прибуток і зміцнення їхніх позицій; долею же тих, хто порушує закони ринку, є збитки й у кінцевому рахунку банкрутство.

Ріст монополій різко змінює цю ситуацію. Держава намагається регулювати ситуацію двома способами. Воно утворює державні комісії для регулювання цін і встановлює стандарти на надані послуги. Федеральний уряд також використовує антимонопольні закони.

Механізм ринку не реалізує автоматично право на працю для тих, хто може і хоче працювати. Помітимо, що забезпечення зазначеного права не аналогічно наділенню всіх працездатних членів суспільства гарантованими робітниками місцями. Для ефективної роботи ринку потрібен оптимальний резерв робочої сили, з ряду причин у ринковій системі неминуча безробіття, що ставить перед державою чимало складних проблем. Його обов'язком стає регулювання ринку робочої сили з метою підтримки визначеного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, що втратила робочі місця.

3. Монополізм і інфляція - це дві важкі "хронічні хвороби" ринкової економіки, що має потребу в проведенні антимонопольної й антиінфляційної профілактики.

Суть державної антициклічної політики, або регулювання господарської кон'юнктури, полягає в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталові надаються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. В умовах тривалого і бурхливого підйому в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища розкрадання товарних запасів, ріст імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу над пропозицією і звідси необґрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача державного регулювання економіки пригальмувати ріст попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості скоротити надвиробництво товарів і перенагромадження капіталів і, таким чином, зменшити глибину і тривалість можливого спаду виробництва, інвестицій і зайнятості в майбутньому.

4. Розвиток фундаментальних наукових досліджень із тривалими строками окупності, високим ступенем ризику і невизначеністю у відношенні прибутку практично не під силу ринковому механізмові. Тут держава стимулює структурну політику і науково-технічний прогрес. Та й ринок більш ефективно працює при комерційному освоєнні перспективних видів нової техніки і технології.

Держава проводить регіональну політику, вирішуючи питання, що виникають при впливі на ринкову економіку історичних, національних, демографічних і інших неринкових факторів. Регіональна політика здійснюється за допомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, що забезпечують привілегіювання положення окремим галузям і регіонам. В одних випадках підтримка виявляється галузям і територіальним одиницям, що знаходяться в стані затяжної кризи ; в інші - заохочується розвиток нових галузей і видів виробництв - носіїв науково - технічного прогресу, покликаних привести до прогресивних структурних змін усередині галузей, між галузями і у всьому народному господарстві в цілому, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності. У той же час можуть прийматися заходу для пригальмування надмірної концентрації виробництва.

5. Реалізація національних інтересів у світовій економіці (регулювання зовнішньоекономічних зв'язків) припускає проведення державою відповідної зовнішньоторговельної політики, контроль над міжнародною міграцією капіталів і робочої сили, вплив на валютні курси, керування платіжними балансами і багато чого іншого.