Основні підходи до формування членської бази торгової палати
Правовою основою створення та функціонування торгових палат є спеціальне або загальне законодавство країни, а у ряді випадків – власний статут палати.
Існує два підходи до формування членської бази торгової палати:
– обов’язкове членство для визначених спеціальним законом учасників господарської діяльності;
– добровільне членство.
Критерій характеру членства є досить вагомим аргументом, що впливає практично на всі сторони діяльності торгової палати.
Спеціальні закони «Про палати» деяких країн (Австрія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Німеччина, Франція) містять положення, які визначають:
– порядок створення торгових палат;
– їх правочинність;
– основні напрями та сфери діяльності;
– порядок управління;
– структуру виконавчих органів;
– відносини з державними установами.
У цих країнах законом передбачено обов’язкове членство, яке може встановлюватися державою тільки на підставі закону. Позитивним у такого підходу є те, що до сфери відповідальності палати включаються всі без винятку сектори економіки (промисловість, торгівля, банки, страхування, транспорт, послуги та ін.). Таким чином, палата представляє все ділове співтовариство країни або регіону. Це приводить до того, що думки та пропозиції торгової палати мають важливе значення, оскільки виражають збалансовані, узгоджені інтереси всіх секторів економіки. Крім того, обов’язкове членство гарантує тісні контакти у повсякденній роботі з усіма підприємствами регіону.
Такі торгові палати часто називають самокерованими структурами, в яких підприємці вирішують свої проблеми у межах закону самостійно та незалежно від впливу держави. Органи влади (міністри економіки) можуть втручатися у діяльність ТПП тільки у випадках, коли палата допускає порушення чинного законодавства. Незалежність торгових палат від держави закріплена в законі.
Таким чином, діяльність ТПП забезпечується повною фінансовою самостійністю у формуванні та виконання своїх бюджетів, а також свободою прийняття рішень у загальних інтересах незалежно від окремих або групових поглядів. Контроль з боку держави зазвичай здійснюється міністерством економіки або промисловості і стосується, як правило, розслідування скарг на діяльність торгових палат (наприклад, стосовно відмови палати видати сертифікат походження або законності проведених виборів до керівних органів палати), а також правильності створення бюджету за реальності витрат. Разом з тим слід зазначити, що палата у цьому випадку є своєрідною частиною державної ієрархії і підпорядковується урядовим органам, хоча лише у так званій «дорученій сфері діяльності».
У країнах, де не існує законодавства «Про палати», їх організація та діяльність здійснюється на основі загального цивільного законодавства. Торгові палати створюються як компанії з обмеженою відповідальністю під гарантію членів (члени палати відповідають за її обов’язки у межах сплаченого членського внеску). Специфічні положення, які відрізняють палату від комерційної фірми (асоціації промисловців), фіксуються у статуті, у тому числі і принцип безприбутковості, порядок формування членства, принципи управління.
Палати з добровільним членством діють у Великобританії, США, Канаді, Швеції, Бельгії, Норвегії та Швейцарії. Вони створюються на основі цивільного законодавства і реєструються у відповідних реєстрах. Для збільшення членства вони вимушені постійно доводити свою необхідність діловим колам регіонів країни.
Торгові палати мають досить широке коло функцій, які визначаються в основному двома критеріями: по-перше, характером членства в палаті (обов’язкове або добровільне), по-друге, положенням торгової палати в економіці регіону, в якому вона функціонує (центральне або локальне). Як приклад розглянемо коло функцій двох європейських торгових палат з добровільним і обов’язковим членством.
Окрім виконання своєї традиційної представницької функції, що полягає у передачі на розгляд органів державної влади пропозицій ділових кіл, торгові палати у процесі історичного розвитку почали вирішувати й нові завдання, сприяючи розвитку як самого підприємництва, так і економіки своїх регіонів у цілому. Вони почали включати до сфери своєї діяльності послуги з інформаційного забезпечення, участь в управлінні об’єктами інфраструктури, підвищення кваліфікації кадрів, арбітражну практику і сприяння у врегулюванні спорів, сприяння прикордонному співробітництву тощо. ТПП розвинутих країн є інструментом ринкової економіки.