РОЗДІЛ 1. Суть та функції податкової системи

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА «КРОК»

Департамент заочного навчання

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

на тему:

“Особливості податкових систем різних країн”

Студентки 2 курсу, групи ЕП-14з

Князева Вероніка Русланівна

Керівник доцент кафедри

Гарін Борис Борисович

м. Київ – 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. Суть та функції податкової системи. 4

РОЗДІЛ 2. Порівняльний аналіз податкових систем України та країн Європейського союзу. 13

РОЗДІЛ 3. Світова практика застосування податкових пільг (цілі та наслідки) 19

ВИСНОВОК.. 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 27

ВСТУП

Актуальність теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України. Система оподаткування в Україні є досить ліберальною відносно платників податків, чим значно відрізняється від податкових систем розвинутих держав світу. Однак сама по собі ця ліберальність не гарантує ефективності податкової системи. З перших кроків становлення податкової системи України в підході до її формування проявився не індивідуалізм, який передбачає врахування історичних особливостей економічного розвитку країни, а копіювання чужих податкових систем, причому, як правило, сьогоднішніх, відпрацьованих протягом тривалого часу.

Мета роботи : 1) розглянути структуру, функції, принципи та механізми роботи

податкових органів зарубіжних країн, способи їх взаємодiї мiж собою i з платниками податкiв, 2) розглянути етапи становлення структури податкової системи зарубiжних країн; 3) розглянути найбiльш важливi проблеми, якi виникають у результатi дiяльностi податкової системи, це мiнiмiзацiї та ухиляння вiд оподаткування платниками податкiв, невiдповiдностi доходiв фiзичних осiб та їх витрат та iн.

Аналiз податкових систем зарубiжних країн, проблем, що виникають у результаті їх дiяльностi, способiв її вирiшення, i можливостi застосування накопиченого досвiду зарубiжних країн у модернiзацiї податкової системи України.

Об’єктом дослідження : процес функціонування податкової системи України та країн світу.

Предмет дослідження складають теоретичні й практичні проблеми реформування податкових відносин.

РОЗДІЛ 1. Суть та функції податкової системи

Податки зявилися одночасно с державами і являється його невідємним елементом, забеспечуючи фінансову основу діяльності органів влади за рахунок перерозподілу частини національно го доходу . У демократичному суспільстві їх головне призначення полягає у фінансуванні витрат уряду , яке , Вира жая суверенну волю громадян , перерозподіляє ресурси і органі- зует надання необхідних їм суспільних товарів і послуг .Складний процес еволюції суспільних відносин супроводжуються послідовним розвитком інститутів політичної системи, які організовують управління суспільством. В результаті совре- менное держава виконує широкий спектр дуже важливих і раз- нообразних функцій, які спрямовані на забезпечення устойчи- вого соціально-економічного розвитку: встановлює за- тільні рамки діяльності фізичних та юридичних осіб, формує інфраструктуру, фінансує освіту, охорону здоров'я, науку і культуру, забезпечує національну безпеку і оборону, ліквідує наслідки стихійних лих, а також виконує багато інших значущі завдання.Оподаткування є невід'ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки - це обов'язкові платежі державі юридичними і фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням грошових вих доходів держави. Тому податок як економічна категорія перш за все втілює в собі систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими господарюючими суб'єктами.Податкові відносини потребують надійної нормативної бази регулювання. Вони здійснюються за допомогою податкового права. Ця галузь включає сукупність юридичних норм , що визначають виникнення , зміни , при іпінення податкових відносин , види податків , порядок їх справляння , об'єкти , суб'єкти і ставки оподаткування , відповідальність платників тощо . Ці категорії розглядаються в певних законах України і її нормативних актатах .

Система податків та зборів України — це сукупність пе­редбачених податковим законодавством України загальнодержавних та місцевих податків і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати. Система податків та зборів в Україні встановлюється виключно за­конами України.

У законодавстві України не чітко розмежовуються категорії "податок" і "збір". Однак за своєю економічною суттю вони суттєво відрізняються.

Податок — це обов'язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому податковим законодавством України.

Збір — обов'язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які ма­ють юридичне значення, за надання певних прав, видачу до­зволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування системи державного соціального страхування і державного соціального забезпечення.

Не є податком або збором платежі, що не встановлені податковим законодавством України, а також платежі у вигляді штрафів та інших майнових стягнень за порушення податкового законодавства.

Обов'язок щодо сплати податку (збору) — це обов'язок платника податку сплатити належну суму податку у порядку та у термін, встановлені податковим законодавством України. Податок сплачується тільки грошовими коштами, причому допускається проведення взаємозаліку сум податку, що підлягають сплаті за наявності заборгованості бюджету перед таким платником.

Соціально-економічна сутність податків виявляється в їх функціях. Як вважає більшість економістів, податки виконують такі основні функції:

- фіскальну;

- розподільчу;

- регулюючу.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Тобто за допомогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки, власне, держава регулює процеси виробництва та споживання в суспільстві.

За формою взаємовідносин між платником і державою по­датки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки — це податки, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави. Обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки — це податки, які справляються до бюджету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюють у цінах товарів, робіт та послуг, а їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки — це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки — це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов'язковим лише на певній території.

Ставки податків та зборів не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Однак на практиці в умовах активного реформування податкової системи цього правила не завжди дотримуються.

В Україні існує дворівнева система оподаткування підприємств, організацій та фізичних осіб: перший рівень, загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), другий, місце­ві податки і збори (обов'язкові платежі). До основних загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України, належать:

-податок на додану вартість (ПДВ) (20 %);

-акцизний збір;

-податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами (25 %);

-податок із доходів фізичних осіб ( з 1 січня 2016 р. - 18%);

-військовий збір (з 2014 р. - 1,5 %)

-мито;

-державне мито;

-податок на нерухоме майно (нерухомість);

-плата (податок) за землю;

-рентні платежі;

-податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

-податок на промисел;

-збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

-збір за спеціальне використання природних ресурсів;

-збір за забруднення навколишнього природного середовища;

-збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

-плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

-фіксований сільськогосподарський податок;

-збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

-єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

-збір за використання радіочастотного ресурсу України;

-збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний). З наведених загальнодержавних податків та зборів найбільше фіскальне значення мають ПДВ, податок на прибуток підприємств, податок із доходів фізичних осіб, акцизний збір. Частка їх у структурі податкових надходжень зведеного бюджету України впродовж 2000—2006 pp. становила близько 80 %.

До місцевих податків належать:

-податок з реклами;

-комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

-збір за паркування автотранспорту;

-ринковий збір;

-збір за видачу ордера на квартиру;

-курортний збір;

-збір за участь у бігах на іподромі;

-збір за виграш у бігах на іподромі;

-збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

-збір за право використання місцевої символіки;

-збір за право проведення кіно і телезйомок;

-збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

-збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

Механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів встановлюються сільськими, селищними та міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних ставок, визначених законами України. Найбільші надходження забезпечують два податки, з реклами і комунальний, а також ринковий збір. Решта 10 зборів забезпечують незначні надходження до місцевих бюджетів.

Ставки податків, податкові пільги та механізм стягнення кожного з податків і зборів, визначаються спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів). У цілому перелік податків та зборів, визначених законами України, відповідає світовим стандартам, але їх адміністрування вимагає реформування.

Обов'язковість сплати податків — це справжня проблема для нашої економіки, більше 50 % якої перебувають у тіні, що не сприяє розвитку фінансової системи України.

Обов'язковість сплати податків тісно пов'язана з організацією реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. У Верховній Раді нині розглядається низка відповідних законопроектів, з цього питання є укази президента і розпорядження прем'єр-міністра, певні зусилля робить Державний комітет підприємництва та регуляторної політики (Держкомпідприємництво), який несе безпосередню відповідальність за вирішення цього завдання.

Головне для ДПАУ одержати від Держкомпідприємництва повну інформацію про нового суб'єкта господарської діяльності (цією інформацією користуються всі органи державної влади та управління, багато суб'єктів господарської діяльності й громадяни України) та місце його фактичного перебування (аби мати можливість перевірити правильність і повноту сплати податків). Проте деякі законопроекти цього зовсім не передбачають, а існуюча практика реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності поки далека від оптимальної, хоча з 1 липня 2004 р. таку реєстрацію здійснюють державні реєстратори.

Вітчизняна податкова система вважається нестабільною та надмірно складною. Це стримує розвиток підприємництва і пригнічує економічні процеси в державі.

У процесі проведення податкової реформи в Україні необхідно зробити акцент на уніфікацію методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків, спрощення правової бази оподаткування, забезпечення дохідливості положень основних законодавчих актів з оподаткування.

У процесі реформування важливо забезпечити поетапне зниження рівня податкового навантаження на доходи суб'єктів господарювання та громадян, зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків

Важливою проблемою в Україні вважається розподіл податкових надходжень між центром і регіонами, тому потрібна потужна регіональна соціально-економічна політика.

У ситуації, яка склалася нині, нагальною потребує не просто реформування податкової політики в цілому, а розробка заходів щодо вдосконалення податкового регулювання економічних процесів на регіональному рівні, посилення стимулюючого характеру податків із метою стимулювання розвитку міжрегіональних господарських зв'язків, трансрегіональних корпорацій та підрозділів, структурної перебудови, широкого розвитку дрібнотоварного виробництва.

Фіскальну політику на регіональному рівні слід розглядати як об'єднання елементів, напрямів і важелів формування та розподілу фінансових ресурсів місцевого самоврядування через механізм реалізації бюджетно-податкового регулювання. Тому в регіональній фіскальній політиці держави треба враховувати специфічні особливості розвитку кожного регіону, історичних та інших умов їхнього формування, сприяти сталості розвитку адміністративно-територіальних одиниць, основними завданнями якого є забезпечення економічної незалежності територій, спроможності регіональної економіки до саморозвитку.

Розвиток фіскальних відносин на регіональному рівні повинен мати таке спрямування, за якого б створювалися необхідні умови і ресурси як для соціально-економічної стабільності й розвитку суспільства в цілому, так і конкретного регіону, за збереження цілісності, єдності та об'єктивності фінансової системи, включаючи валютну, бюджетну, грошову, кредитну, податкову та фіскальну системи.

Фіскальний механізм на центральному та місцевому рівнях необхідно реформувати шляхом установлення стабільних ставок податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів, слід ураховувати пропозиції щодо розширення прав органів місцевого самоврядування, вдосконалити систему формування доходів місцевих бюджетів. Із цією метою необхідно: запровадити майнове оподаткування, віднести плату за землю та податок із власників транспортних засобів до місцевих податків і зборів.

Показником рівня податкового навантаження є податковий коефіцієнт, який, згідно з правилами міжнародної статистики, розраховується як відношення суми сплачених податків та обов'язкових відрахувань у державні соціальні фонди до ВВП у ринкових цінах. Сума сплачених податків — це не загальна сума доходів зведеного бюджету, як здебільшого вважають українські фінансисти, а сума надходжень до зведеного бюджету всіх податків та інших обов'язкових платежів, які, згідно зі ст. 14 За­кону України "Про систему оподаткування", включено до складу податкової системи України, а також зборів до державних цільових фондів.

За розрахунками відомого спеціаліста з податків доктора економічних наук, професора A.M. Соколовської податкове навантаження в Україні зменшилося з 38 % у 1993 - 1994 pp. до 31,6 % у 2004 p., тобто до рівня, нижчого не лише порівняно з розвинутими європейськими країнами (у середньому 41,1 % у 2002 p.), а й з новими країнами членами ЄС (34,5 %), у тому числі такими як Польща (39,1 %), Угорщина (38,8 %), Чехія (35,4 %), Естонія (35,2 %). До оцінки рівня податкового коефіцієнта у 2000—2004 pp. в Україні можна додати ще один важливий штрих, а саме те, що він не перешкоджав економічному зростанню в країні.

У 2005 р. частка ВВП, що перерозподілялася через податкову систему держави, за підсумками 9 міс. зросла до безпрецедентного рівня — 39,2 % ВВП, наблизившись до середнього показника по 15 країнах членах ЄС і перевищивши середній показник по нових членах ЄС.

Найбільшу роль у стрімкому зростанні податкового коефіцієнта у 2005 р. в Україні відіграли два податки, податок на прибуток підприємств, фіскальна ефективність якого за 9 міс. зросла з 5,4 до 7% ВВП, і ПДВ, фіскальна ефективність якого зросла з 4,9 до 8,5% ВВП.

Щодо першого, то в Україні, на думку A.M. Соколовської, має місце один із найвищих рівнів оподаткування прибутку підприємств (його фіскальна ефективність у середньому по країнах ЄС - становить 3,4 %, 2,6 % ВВП, причому не за рахунок податкової ставки (вона є нижчою, ніж у більшості розвинутих країн — членів ЄС: у середньому 31,4 %), а за рахунок ширшої податкової бази, що є наслідком жорсткіших обмежень стосовно віднесення витрат на валові витрати та практично відсутності інвестиційних податкових пільг.

Водночас в Україні застосовується один із найнижчих загальних рівнів оподаткування доходів фізичних осіб як наслідок запровадження пропорційного податку, що справляється за ставкою 13% (із 1 січня 2016 р. - 18 %). У деяких країнах ЄС також здійснено перехід до пропорційного оподаткування доходів громадян, однак за значно вищою ставкою, зокрема в Естонії - 26 %, Латвії – 25%, Словаччині - 19 %.

Різке зростання фіскальної ефективності ПДВ стало наслідком:

- розширення податкової бази внаслідок скасування деяких галузевих пільг, а також пільг, що надавалися суб'єктам спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку;

- випереджальних темпів зростання імпорту (126,4 % за січень - вересень 2005 р. порівняно з січнем - вереснем 2004 p.), який оподатковується ПДВ за стандартною ставкою, над експор­том (106,8 %), що оподатковується за нульовою ставкою;

- посилення контролю за сплатою податків під час перетину митного кордону України (підтвердженням цього є зростання частки ПДВ із ввезених на територію України товарів у ВВП від 3,5% у 2003 - 2004 рр. до5,6% за підсумками 9 міс. 2005 р. Фактично надходження ПДВ із цієї групи товарів за названий період становили 135,9 % відповідної суми надходжень за весь 2004 р., тоді як обсяг імпорту лише 73,6 % його обсягу у 2004 р.);

- удосконалення адміністрування податку;

- бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ. Стрибкоподібного зростання податкового коефіцієнта у 2005 р. можна було б уникнути, якби заходи щодо розширення податкової бази, у тому числі за рахунок скасування пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти в СЕЗ і ТПР, були доповнені альтернативними заходами, спрямованими на зниження податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інновації та інвестиції через запровадження (замість часткових загальних податкових пільг) інвестиційної податкової знижки або прискореної амортизації для капітальних активів, що використовуються в інноваційних, енергозберігаючих, екологічно захисних проектах.

Щодо податкової стратегії, то вона, на думку A.M. Соколовської, не може ґрунтуватися на масштабному зниженні ставок за всіма бюджетоутворюючими податками, а отже, й податкового коефіцієнта, оскільки Україна, проголосивши про свій намір вступити до ЄС, не може не ставити за мету поступове наближення до європейського рівня стандартів, задоволення потреб своїх громадян у суспільних благах, які фінансуються за рахунок податків. Це передбачає й курс на побудову соціальної ринкової економіки, проголошений Президентом і урядом України.

За оцінкою працівника ДПАУ, кандидата економічних наук В. Ревуна, податки, що мобілізуються до державного і місцевого бюджетів, це досить складна система, в якій налічується 225 різноманітних податків і зборів. За 114 із них громадяни та суб'єкти господарської діяльності зобов'язані періодично звітувати. Окремі податки й збори, створюючи безліч проблем для платників і збільшуючи обсяг роботи податковим інспекторам, не відіграють жодної ролі у формуванні бюджетних доходів. Найменшу частку надходжень до місцевих бюджетів мають збір за використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду (0,03 %), збір за спеціальне водокористування (0,02 %), платежі за користування надрами (0,25 %). Зазначені податки надзвичайно дорогі в адмініструванні, отже, фіскально навіть збиткові. Та ними наведений перелік, на жаль, не вичерпується.