Оформлення списку використаної літератури та джерел
Список використаної літератури та джерел є необхідним елементом курсової роботи і відображає ступінь ознайомлення студента з наявною літературою з теми курсової роботи.
До списку включаються лише ті джерела, які дійсно використовувалися студентом при написанні курсової роботи.
Список використаних джерел формується одним із таких способів:
Ø у порядку появи посилань у тексті;
Ø в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;
Ø у хронологічному порядку.
Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи, міжнародних і державного стандартів з обов’язковим наведенням назв праць.
Рекомендується у роботі посилатись на джерела іноземними мовами та наукові видання з Інтернет-ресурсів. Відповідно, ці джерела повинні бути і у списку використаних джерел теж іноземною мовою.
Слід звертати увагу на те, що серед Інтернет-джерел допускається згадування та опрацювання тільки наукових видань, а не будь-яких Інтернет-ресурсів типу сторінок Вікіпедії, форумів тощо.
Найбільш часто у наукових роботах використовується алфавітне групування – тобто коли бібліографічні записи розташовуються за алфавітом авторів та назв робіт (якщо автора не вказано, або авторів більше трьох):
• розміщення бібліографічних записів при збігу першого слова назви – за алфавітом другого слова і т. д.;
• розміщення праць одного автора – за алфавітом першого слова назви окремих творів;
• розміщення праць авторів з однаковими прізвищами – за алфавітом ініціалів авторів;
• при збігу прізвищ та ініціалів авторів – за алфавітом праць;
• розміщення бібліографічних записів різними мовами:
– спочатку за зведеним українсько-російським алфавітом чи мовами з кириличним алфавітом;
– потім література іноземними мовами в порядку латинського алфавіту.
Систематичне розташування відомостей про документи застосовується для великих списків по комплексним темам. Документи розташовуються у відповідності з главами або розділами роботи. Всередині розділу записи подаються в алфавітному або хронологічному порядку. Відомості про документи загального характеру (покажчики, довідники або матеріали, що відносяться до теми в цілому) для запобігання повторення доцільно виділити в окремий розділ.
Хронологічне розташування відомостей про документи застосовується в основному у дослідженнях історичного спрямування, присвячених розвитку науки, діяльності певної особи. Відомості розташовуються за роками публікацій, а у межах року – за алфавітом прізвищ авторів та назв книг. Відомості про джерела нумеруються арабськими цифрами. Номер ставиться перед бібліографічним записом і відокремлюється від нього крапкою.
Зв’язок бібліографічного списку з текстом роботи здійснюється за номерами записів у списку літератури. Форма зв’язку записів з основним текстом – за номерами записів у списку. Такі номери розміщують у квадратних дужках. Цифри у них показують, під яким номером належить шукати у списку літератури потрібне джерело.
Бібліографічні списки містять описи використаних джерел і розміщуються в кінці роботи. Сторінки списку, як і інші сторінки тексту, нумеруються. Нумерація наскрізна, продовжує нумерацію сторінок тексту.
Методичні рекомендації із застосування ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 дивіться на сайті Книжкової палати України
Введення в дію нового стандарту з бібліографічного опису ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Основні відмінності від ГОСТ 7.1.–84. – Режим доступу: http://www.ukrbook.net/DSTU_pabl.htm. Приклади бібліографічних записів. – Режим доступу: http://www.ukrbook.net/prykl_bib_zap.pdf, а також, приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у дисертації, і списку опублікованих робіт, який наводять в авторефераті // Бюлетень ВАК України. – 2009. – № 5. – С. 26–30. – Режим доступу до електронної версії друкованої публікації: http://ite.ksu.ks.ua/system/files/bjuleten_vak_ukrajini__no_5__2009.pdf.