Лекція1. Становлення та функціонування ринкової економіки. Поняття про регіональний господарський комплекс ( РГК).

1. Співвідношення понять «ринок» та «ринкова економіка»

2. Ринкові структури, їх суть та значення.

3. Фундаментальні проблеми та функції ринку.

4. Трансформаційні процеси в ринковій економіці.

5. Поняття про РГК.

Ринок— саморегулююча система організації економіки, заснована на зустрічному інтересі покупця і продавця, їхній схильності до обміну, прагненні до особистої вигоди, а також на механізмі цінових сигналів.
Основними умовами функціонування ринку є:
• приватна власність;
• свобода вибору й підприємництва;
• особистий інтерес;
• конкуренція;
• вільне ціноутворення;
• обмежена роль уряду.
Сучасний ринок — регульована система економічних (техніко-економічних, організаційно-економічних та економічної власності) відносин між суб'єктами різних типів і форм власності і господарювання, в межах окремих країн I світового господарства з приводу купівлі товарів І послуг згідно з законами товарного виробництва.

Ринкова економіка — це економіка, організована на основі ринкової саморегуляції, при якій координація дій учасників здійснюється державою, а саме законодавчої та судової владою безпосередньо, а виконавчої тільки опосередковано, шляхом запровадження різних податків, зборів, пільг тощо. Це економіка, в якій тільки рішення самих покупців, постачальників товарів і послуг визначають структуру розподілу.

Отже, Ри́нкова еконо́міка — це вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ринкова економіка заснована, на принципах:

підприємництва; різноманіття форм власності на засоби виробництва; ринкове ціноутворення; договірних відносин між господарюючими суб'єктами (людьми, підприємствами і т. д.); обмеженого втручання держави в господарську діяльність. присвоєння додаткової вартості.

Для того щоб виконувати свою конструктивну роль, ринок повинен відповідати основним критеріям, тобто бути:

1) ринком цивілізованих покупців ("покупець завжди має рацію"). Тоді пропозиція дещо перевищує попит, завдяки чому продавці, намагаючись продати товар (послугу), поліпшують якість його і обслуговування, удосконалюючи виробництво;

2) всебічно вивченим через досконалу маркетингову діяльність торговельних підприємств, що функціонують у сфері обігу, підприємств-товаровиробників, з урахуванням державних прогнозів та поточних і перспективних планів;

3) немонополізованим або маломонополізованим;

4) раціонально і оптимально регульованим.

Ринкові структури. Залежно від умов перебігу конкурентної взаємодії виникають досить стабільні утворення, що відрізняються одне від одного кількістю і розмірами учасників, характером продукції, що випускається, умовами виходу на ринок. Ці утворення називаються ринковими структурами» Найтиповіші та розповсюдженіші серед них: досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція.

Досконала конкуренція — ринок, на якому численні виробники, що вільно входять до ринку й залишають його, пропонують численним покупцям будь-який стандартний продукт. Кожний виробник, будучи дуже малою часткою в загальному випуску, не має можливості впливати на ціну, а лише пристосовується до ціни, встановленої ринком.

Монополія — ринок, на якому один виробник протистоїть численним покупцям. Монопольний виробник перешкоджає появі на ринку нових конкурентів і здійснює значний контроль над цінами.

Олігополія— характеризується невеликою кількістю великих фірм, що продають однорідну продукцію численним покупцям. Такі фірми мають можливість погоджувати виробничу та комерційну політику, контролювати ринок і перешкоджати проникненню на нього нових фірм.

Монополістична конкуренція — припускає велику кількість продавців, що пропонують численним покупцям різнорідну продукцію. Вхід на такий ринок є відносно нескладним, але кожна фірма має знайти свою «нішу», закріпити за собою групу покупців методами нецінової конкуренції (реклама, імідж фірми, торгова марка і т.ін.

2. Ринок, як і будь-яка інша економічна система, вирішує три основні, або фундаментальні, проблеми: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?
Що виробляти? — на це питання можуть відповісти тільки споживачі фактом сплати власними грошима за створені товари. Сплативши ціну товарів, споживачі відшкодовують тим самим витрати ресурсів і підтверджують доцільність технологічного вибору.

Як виробляти?— питання вирішується шляхом ризику й підприємницького вибору. Конкуренція серед виробників вимагає забезпечення:
• масового випуску продукції;
• зниження витрат на одиницю продукції;
• ефективності технологій;
• удосконалювання споживчих властивостей виробів.
Для кого виробляти?— відповідь на це питання залежить від бажань і можливостей споживачів купити товари — для тих, хто здатен заплатити сталу ціну.
До найважливішихфункцій ринку належать:
1) функціясаморегулювання товарного виробництва: ефективний механізм попитута пропозиції, витрат і вигод вирішує проблему обмеженості ресурсів, відповідаючи на питання: що, як і для кого виробляти;
2) посередницькафункція: саме через ринок здійснюється зв’язок між споживачами і виробниками;
3) ціноутворюючафункція: ринок порівнює витрати і результати, здійснює суспільне визнання витрат;
4) інформаційнафункція: через ціни, відсоткові ставки на кредит подається інформація про кількість, якість, асортимент товарів і послуг;
5) функціясанації: ринок стимулює підприємництво, ефективність, прогрес, але «вимиває» неконкурентоспроможні підприємства, «згортає» застаріле виробництво.

3.На сьогоднішній день Україна виступає державою, яка динамічно розвивається і прагне більш активно включитися в суспільно-економічні процеси сучасного світу, інтегруватися в європейське співтовариство. Це вимагає пошуку, обґрунтування та застосування нових підходів до використання економічного, людського та природно - ресурсного потенціалу України та її регіонів для досягнення якісно нового рівня ефективності та конкурентоспроможності економіки та життя населення. Вирішення цих складних і актуальних завдань потребує глибокої аналітико-методичної роботи, аналізу і оцінки процесів трансформації національної економіки, розробки стратегічних напрямів і шляхів щодо їх удосконалення.

Поняття «структурна трансформація», «структурні перетворення», «реструктуризація» по сутності термінів означають зміни структури сфери діяльності, управління, власності тощо. Саме таким чином у загальному вигляді і трактує їх економічна наука. Зокрема, у Великій економічній енциклопедії зміст терміну «трансформація» визначено, як «взаємодію різних процесів та явищ у сфері економіки, політики та іншого, які в результаті забезпечують формування нової якості соціальної системи в цілому» Великий економічний словник під трансформацією пропонує розуміти «одну з операцій процесу організації, яка означає реформування головної цілі у ряд взаємозв’язаних локальних цілей та задач, що забезпечують досягнення корінних результатів»

Сьогодні абсолютно очевидно, що об’єктивною необхідністю трансформації економіки України є: перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних; забезпечення структурної перебудови економіки на базі новітніх технологій, розширення наукоємних виробництв; реалізація програм нарощування виробництва товарів споживчого ринку, збалансованих з динамікою платоспроможного попиту; пріоритетність малих форм господарювання; утримання інфляції, індексація всіх кількісних параметрів економічних показників; забезпечення ефективності соціальних реформ. Світовий досвід вказує на те, що більшість проблем соціально-економічної незбалансованості зароджуються і починають себе проявляти, в першу чергу, на рівні регіонів, і тільки значно пізніше вони виходять на національний рівень. Цим і обумовлюється ключова роль регіону як господарської одиниці в дослідженні та конструктивному вирішенні проблем трансформаційного розвитку держави. В умовах трансформації національної економіки порушилися засновані на принципах територіального поділу праці міжрегіональні зв’язки з поставок сировини для багатьох галузей, в результаті сформувався дефіцит товарів та послуг, які є необхідними для процесу виробництва на промислових підприємствах.

Висновки. Зважаючи на зазначене, головним завданням на перспективу є забезпечення керованого, активного, пропорційного та збалансованого розвитку господарського комплексу країни, як єдиної системи. Пожвавлення і активізація його розвитку має відбуватись з врахуванням таких концептуальних положень, які забезпечать оптимальну його трансформацію в умовах функціонування ринкового типу господарювання:

- підвищення дієвості формування ринкових відносин господарювання усіх форм власності та просторових систем різних ієрархічних рівнів з використанням і критичною оцінкою досвіду зарубіжних країн щодо трансформації їх економіки;

- прискорення реалізації державної регіональної політики з визначенням етапів, пріоритетів та обґрунтуванням механізму стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів як складових господарського комплексу країни;

- розширення повноважень органів місцевого самоврядування, регіональних і місцевих органів управління економічним розвитком територій, підвищення ролі територіальних громад у здійсненні і реалізації завдань економічного зростання регіонів;

- прискорення трансформаційних процесів в регіонах на основі активізації інвестиційно-інноваційної діяльності та підвищення дієвості транскордонного співробітництва;

- забезпечення вектора на пріоритетність соціального розвитку країни та її регіонів, стимулювання демографічного розвитку, підвищення ефективності функціонування регіональних ринків: праці, фінансів, продовольства і т.д.;

- сприяння комплексному та пропорційному розвитку територій регіональних господарських систем як складових єдиного господарського комплексу країни, вирівнюванню соціально-економічного розвитку регіонів за рахунок оптимізації структурних зрушень. Реалізація вказаних напрямів щодо раціоналізації трансформаційних процесів економіки країни та її регіонів забезпечить удосконалення територіальної організації економіки і суспільства, створення належних умов життєдіяльності населення, підвищення його добробуту, прискорення процесів європейської інтеграції та повноцінного входження України в інтеграційні структури світового співтовариства.

Внаслідок трансформації економічної системи в Україні активно формуються ринкові відносини, а отже, сучасні ринкові механізми. На сучасному етапі можна виділити такі характерні особливості функціонування та розвитку національного ринку:

1) відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої економічної конкуренції і немонополістичного сектору вітчизняної економіки, що негативно впливає на розвиток малого і середнього підприємництва;

2) наявність монополістичних структур, незначна кількість малих підприємств, слабка конкуренція, неефективна система державного регулювання цін роблять внутрішній - ринок стихійно-монополізованим, звужують сферу ринкових відносин;

3) нерозвиненість сучасної ринкової інфраструктури, зокрема функціонуючих товарних, інвестиційних компаній, лізингу тощо;

4) слабка конкуренція на ринку залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, що звужує джерела кредитних ресурсів, дає можливість комерційним банкам підвищувати відсоткові ставки на кредити, що є руйнівними для суб'єктів підприємницької діяльності, особливо для початківців малого бізнесу;

5) неефективна податкова політика, яка перешкоджає створенню сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, а отже, звужує легальний, цивілізований ринок і формує нелегальний (тіньовий) ринок;

6) недостатньо розвинутий ринок робочої сили, свідченням чого є дуже низька ціна на неї (заробітна плата), особливо кваліфікованої робочої сили, що стимулює значний відтік її за межі національного ринку, а отже, негативно впливає на його формування та розвиток;

7) недоступність для більшості суб'єктів підприємницької діяльності джерел фінансування — низьких ставок за кредити комерційних банків. Це пояснюється тим, що у вітчизняній економіці фактично не діє механізм гарантування кредитів;

8) недосконалий інвестиційний клімат, який не сприяє розвитку ефективного ринку інвестицій. В Україну не надходять у достатніх кількостях іноземні інвестиції. Причиною цього є те, що відносини власності належно не захищені законодавством, що не відповідає орієнтації іноземного капіталу на приватний сектор економіки. На низьку якість ринку інвестицій також впливає надмірна заполітизованість вітчизняної економіки, конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади, бюрократичні завади, корумпованість, стрімкі зміни в оподаткуванні та регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;

9) колосальна залежність української економіки від економічного становища країн СНД, зокрема Росії. Так, здійснений у серпні 1998 року російським урядом дефолт (відмова виплачувати фінансові зобов'язання) призвів до того, що за короткий період національна банкнота - гривня знецінилася вдвоє. Відповідно піднялися ціни на товари народного споживання, що за стабільного рівня зарплат і соціальних виплат призвело до істотного падіння рівня життя в Україні;

10) низький рівень інтеграції вітчизняної економіки у світове господарство, міжнародний поділ праці.

4. Регіональний господарський комплекс являє собою сукупність видів діяльності, здійснюваних у межах регіону і об’єднаних тісними виробничими, комерційними та іншими зв’язками. Він об’єднує сферу виробництва, обслуговування та інфраструктурні галузі, взаємодія яких дає змогу досягти певного економічного ефекту на основі організації продуктивної економічної діяльності, розвитку зовнішньоекономічних відносин відповідно до геоекономічного положення регіону, його транспортних, інфраструктурних умов. При цьому важливе значення має формування його оптимальної структури, що забезпечує збалансований стійкий розвиток основних структурних елементів, а також трудових, природних, інноваційних ресурсів.

У регіональному господарському комплексі провідне місце займають галузі спеціалізації. Допоміжні галузі виступають фактором посилення комплексності, що підвищує ефективність цього сполучення й надає йому ознак цілісності і стійкості. Виокремлюють простий і складний комплекси.

Простий комплекс представлений сполученням переважно паралельних галузей спеціалізації, майже не пов'язаних між собою (наприклад, комплекс вугільної й харчової промисловості), і галузей, що його доповнюють. Ці галузі регіонального господарського комплексу використовують різні природні ресурси, проте мають спільну виробничу базу (енергетика, транспорт, трудові ресурси й т.д.).

Складний комплекс формується внаслідок більш складних економічних взаємозв’язків як по вертикалі, тобто від вихідної сировини до готової продукції (наприклад, видобуток вугілля - сільське господарство - харчова промисловість), так і по горизонталі між окремими галузями (видобуток вугілля - коксохімія - виробництво мінеральних добрив - сільське господарство).

Формування простого комплексу забезпечує економічний ефект завдяки розвитку ефективних виробництва на сприятливій ресурсній базі, а також розвитку виробничої й соціальної інфраструктури (будівельної бази, складського господарства, житлово-комунального господарства й ін.). При формуванні складного комплексу за рахунок комбінування виробництва й кооперування прилеглих виробництв скорочуються транспортні перевезення при послідовній переробці сировини й напівфабрикатів, комбінованому використанні електричної й теплової енергії, утилізації відходів і т.д. У межах регіону розвиваються окремі виробничі комплекси, які можуть бути внутрішньогалузевими (наприклад, металургійний комплекс) і міжгалузевими з різним характером сполучення виробництв (наприклад, паливно-металургійний).