Розділ 4 Інструменти участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах
Адміністративно-господарські відносини передбачають наявність певних передумов, зокрема: існування відповідних правових актів, які визначають межі та спосіб діяльності учасників таких відносин; обов’язкової участі у названих відносинах суб’єкта публічної адміністрації; існування юридичних фактів, здатних викликати виникнення, зміну або припинення адміністративно-господарських відносин.
Відповідне поєднання таких передумов, власне, і дозволяє суб’єктам публічної адміністрації здійснювати вплив на сферу господарювання. Однак, щоб такі заходи не порушували чи не обмежували права, свободи та законні інтереси суб’єктів господарювання, вони мають відбуватися у чітко визначених правових формах. Під правовою формою у даному разі ми розуміємо інструмент, за допомогою якого суб’єкт публічної адміністрації здійснює вплив на суб’єкта господарювання, що, як наслідок, тягне за собою виникнення, зміну або припинення адміністративно-господарських відносин. Разом з цим, термін «правова форма» означає також і те, що інструменти діяльності суб’єктів публічної адміністрації мають бути заснованими на праві, що передбачає неухильне дотримання останніми принципу верховенства права [1].
Аналіз чинних нормативних актів, які регулюють засади, умови та порядок взаємодії суб’єктів публічної адміністрації із суб’єктами господарювання, а також наукових джерел, дозволяє стверджувати, що інструменти діяльності представників публічної влади у даній сфері надзвичайно розгалужені. І це є цілком зрозумілим як з огляду на обсяги даної сфери, так і на різноманітність тих завдань, які покладаються на державу в особі її представників. Необхідність установлення стабільних та зрозумілих (передбачуваних) відносин між публічною владою та суб’єктами господарювання вимагає проведення групування інструментів діяльності публічної адміністрації. Потреба у такому кроці пояснюється часто принциповими відмінностями однієї форми діяльності публічної адміністрації від іншої, спричиненими різним рівнем їх примусового впливу на суб’єктів господарюванням, а також різними наслідками застосування до останніх. Слід зазначити, що наразі нерідко автори, які цікавляться питаннями публічного впливу на сферу господарювання, аналізують заходи (механізми), за рахунок яких здійснюється такий вплив, так би мовити, в одну лінію, тобто незалежно від особливостей того або іншого з них [84]. Безумовно, такий підхід можливий, проте наскільки він доцільний? Адже відсутність чіткого групування інструментів публічного впливу на сферу господарювання негативно позначається на рівні їх доктринального вивчення, та, як наслідок, подальшого нормативного регулювання. У результаті ми не маємо належної кількості фахівців ані серед представників влади, ані серед приватних суб’єктів, які б глибоко розумілися у питаннях застосування не усіх загалом, а конкретних засобів (механізмів) публічного впливу на суб’єктів господарювання.
У літературі час від часу з’являються наукові концепції, автори яких пропонують різні підходи до класифікації згаданих інструментів. Так, наприклад, О. В. Прудивус виокремлював три прийнятні для класифікації видів державного регулювання економікою підходи, а саме:
- об’єктивний: діяльність щодо державного регулювання економікою може бути класифікована залежно від того, на чию користь вона здійснюється. Так, деякі види регулювання спрямовані на захист груп підприємців (наприклад, заборона дискримінації серед конкуруючих суб’єктів підприємництва, захист малого та середнього підприємництва), інші – на захист споживачів (безпека товарів, добросовісність реклами), чи можуть здійснюватися в інтересах усього суспільства (наприклад, захист навколишнього середовища);
- галузевий підхід: класифікація регулювання можлива також залежно від того, впливає вона на окрему галузь чи на економіку у цілому, тобто має вузькогалузеву спрямованість чи загальноекономічну. Деякі види впливу можуть здійснюватися по відношенню до окремих галузей, у той час як більшість типів регулювання впливає на економіку в цілому;
- конкурентний підхід: державне регулювання економікою також можна розділити на два типи залежно від того, спрямоване воно на заміну конкуренції чи є доповненням до ринкових механізмів та призначене для досягнення інших специфічних цілей [351].
Аналіз наведеної точки зору показує, що запропоновані автором підходи до класифікації засобів державного впливу на економіку у переважній своїй більшості не витримують жодної критики, оскільки насправді не дозволяють проводити їх чітке розмежування. Так, наприклад, О. В. Прудивус пропонує поділяти усі заходи державного впливу на економіку залежно від того, на чию користь вони здійснюються. З цього приводу відзначимо, що, по-перше, автор державне регулювання економікою зводить лише до захисту певних суб’єктів. По-друге, доволі складно провести розмежування між заходами, які, з одного боку, захищають споживача, а з іншого, – усе суспільство. Один і той же захід, наприклад, сертифікація продукції, буде одночасно виконувати обидва завдання. Подібні зауваження можна зробити також і щодо інших критеріїв класифікації, запропонованих О. В. Прудивусом.
Доволі часто у літературі висловлюється пропозиція поділяти засоби державного регулювання економікою на прямі (адміністративні) та непрямі (економічні). Автори цієї концепції стверджують, що пряме державне регулювання будь-якої сфери господарських відносин, наприклад, якості продукції, здійснюється за допомогою таких засобів, як технічне регулювання, нагляд (контроль) за виконанням вимог безпеки продукції та відповідальності за їх порушення тощо. Непряме державне регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою економічних засобів, коли держава впливає на економіку, суб’єктів господарювання, необхідний суспільству результат шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як шляхом матеріального заохочення, так і з допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності) [436, с. 36; 149].
Даний підхід до класифікації засобів державного регулювання економіки, на наш погляд, також не можна визнати досконалим, позаяк його застосування не дає відповіді, наприклад, на те, до якої групи названих заходів необхідно віднести державне замовлення. До того ж, використання зазначеної підстави для класифікації викликає необхідність об’єднання у межах однієї групи таких заходів як державний нагляд за суб’єктами господарювання та їх реєстрацію, між якими є доволі принципові відмінності, пов’язані з різним рівнем їх примусового (адміністративного) впливу на господарюючих суб’єктів.
З огляду на викладене, а також враховуючи ступінь та особливості того або іншого заходу (механізму) публічного впливу на суб’єктів господарювання, останні можуть бути поділені на: прямі (адміністративні), організаційні, фінансові та опосередковані, вивченню змісту та особливостей застосування яких і присвячено цей розділ дисертації.