Бухгалтерський облік господарської діяльності

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ТА ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Бухгалтерський облік господарської діяльності

Для будь-якого харчового підприємства вкрай необхідно мати вірогідну та об'єктивну інформацію про його майновий, грошовий та фінансовий стан, резуль­тати роботи (прибутки, доходи чи збитки). Таку інформацію надає тільки бухгалтерський облік.

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачами для прийняття рішень [Закон].

Бухгалтерський облік вимірює господарсь­кі факти, які являють собою або дійсні явища (споруда, сировина, готова продукція тощо), або дійсний процес госпо­дарювання (купівля, виготовлення продукту, виконання роботи, надання послуги тощо).

Об'єктом бухгалтерського обліку є тільки такий господарський факт, явище або процес господарювання який:

· здійснився на ринку як реальний факт;

· одержав вартісну (грошову) оцінку

· змістовна характеристика якого задовольняє або продуктивному ресурсному, або право­вому аспекту господарювання, або одночасно обом.

Тому якщо який-небудь господарський факт, явище або процес не може бути розглянутий одночасно в усіх трьох наведених вище ознаках, то він не є об'єктом бухгалтерського обліку. Наприклад, укладання трудового контракту. Факт господарський, вимірюється грішми, але якщо він не здійснився, то він не є об'єктом і в системі бухгалтерського обліку не буде зафіксований.

Як інформаційна система бухгалтерський облік поділяється на дві частини: відкриту, що публікується, та закриту, яка становить комерційну таємницю підприємства. Перша формує по­няття "фінансовий облік", друга — управлінський (внутрішньогосподарський, виробничий) облік.

Фінансовийоблік визначається як комплексний системний облік усіх за­собів та процесів господарської діяльності, відповідно до вимог чинного законодавства. У фінан­совий облік входять: суцільна реєстрація господарських фактів за хронологічними та системними ознаками відповідно до принципів побудови бухгалтерського обліку, а також аналітичний облік:

• наявності та руху всіх майнових об' єктів, ресурсів, які формують активи підприємства;

• усіх суб'єктів, фізичних та юридичних осіб, які мають правові відносини з підприємством;

• розрахунків з покупцями по вимогах;

• розрахунків з постачальниками по зобов'язаннях;

• розрахунків з кредиторами;

• розрахунків з дебіторами;

• фінансових операцій: акцій, облігацій, дивідендів, векселів, кредитів, процентів, інвес­тицій тощо.

За даними фінансового обліку виявляють прибуток або збиток підприємства та складають фінансову звітність, яка містить інформацію про результати господарської діяльності підприєм­ства і потрібна акціонерам, інвесторам, банкам, державним фінансовим органам, подат­ковим службам тощо.

Відповідно до Стандартів бухгалтерського обліку фінансова звітність складається з: балансу; звіту про фінансові результати; звіту про рух грошових коштів; звіту про власний капітал.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на визначений термін його активи, зобов’язання та власний капітал.

Звіт про фінансові результати – звіт про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства.

Звіт про власний капітал – звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства за звітний період.

Звіт про рух грошових коштів– звіт, який відображає надходження та витрати грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Управлінський (внутрішньогосподарський) обліквизначається як облік для задоволення інформаційних потреб керівництва даного підприємства та його підрозділів. Найістотні­шим при цьому є своєчасне одержання детальної та вірогідної інформації про доходи й витрати як у цілому по підприємству, так і в розрізі його окремих ділянок: цехів, бригад, дільниць тощо.

Однією з вимог, що ставляться до бухгалтерського обліку, є методологічна єдність показ­ників поточного плану та обліку. Ця єдність досягається додержанням єдиного принципу формуван­ня планових та облікових показників, виходячи із спільності їх економічного змісту і цільо­вого призначення. Склад планових показників впливає на формування облікових показників. Оскільки планування передує облікові, то система скла­дових показників плану є важливим фактором побудови бухгалтерського обліку, яка має бути такою, щоб без додаткових виборок можна було в будь-який час одержати дані про формування показ­ників, потрібних для прийняття управлінського рішення та складання бухгалтерської звітності.

Управлінський облік забезпечує інформацією, яка використову­ється всередині підприємства, фінансовий облік створює звітну інформацію для користувача поза підприємством.

Бухгалтерський облік будується на підставі наступних принципів: двоїстості; вартісного вимірювання; автономності; доказовості; індивідуалізації та персоніфікації; безперервності; періодичності; стабільності.

Принцип двоїстості, тобто подвійного представлення та зміни стану господарських фактів.

Цей принцип витікає із сутності ринкових відносин, в основі яких лежить товарний обмін. Останній сприяє виникненню та реа­лізації відносин двоїстого характеру. З одного боку – це обмін товаруна товар (продукт праці на продукт праці), а з іншого – це зміна власника товару,тобто перехід права влас­ності від одного власника (продавця) до іншого (покупця). З цих причин кожна величина в бухгалтерському обліку одночасно виражається у двох значеннях: як вартість і як власність.

Опис стану і змін стану господарських фактів на основі теорії двоїстості на практиці отри­мав назву балансового методу і сформувався як двоїста система обліку — рахівництва, тобто бухгалтерського обліку. В цій системі обліку стан будь-якого господарського формування на ринку подається за натурально-речовою характеристикою та вартістю і має назву "Актив", а також за характеристикою права власності на "Актив" і має назву "Пасив". Цей принцип двої­стості й подання господарства як сукупності має в усьому світі єдине тлумачення: визначення майна (ресурсів), що може бути запропоновано на обмін, тобто "Активу" у різних формах — засобах праці, предметах праці й грошах (або цінних паперах) — з одного боку, та як визначення права власності на це майно різних осіб, тобто "Пасиву", — з другого.

Подвійна характеристика господарських фактів, явищ і процесів, яка в бухгалтерському об­ліку називається "двоїсте відображення" є вихідним принципом методу бухгалтерського обліку.

Метод двоїстості дає можливість:

а) отримати узагальнений стан господарських фактів будь-якого господарства на кожний даний момент за ознаками активу та пасиву;

б) оцінити результати роботи господарства—прибуткові чи збиткові на підставі зіставлен­ня доходу виручки (виторгу) та затрат;

в) забезпечити постійне порівняння розміру та характеру господарських активів та їх дже­рел — пасивів.

Принцип вартісного вимірювання (грошової оцінки) полягає у тому, що бухгалтерський облік оперує тільки з даними, які мають грошовий вираз.

Грошова оцінка визначає, що гроші є загальним вимірювачем, за допомогою якого здійснюєть­ся господарська діяльність, і що грошова одиниця є базою для оцінки й аналізу в бухгалтерському обліку. Гроші служать наскрізним вимірювачем, засобом аналізу всього комплексу операцій все­редині підприємства та поміж окремими підприємствами.

Принцип автономності є принципом відокремлення власника від підприємства. За цим принципом господарська одиниця ідентифікується в звіті, відокремлюється від його власника або інших одиниць. У зв’язку з цим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відбиватися у фінансовій звітності підприємства.

Принцип доказовості. За цим принципом кожний господарський факт, явище чи процес, які представлено індивідуально та персоніфіковано, мають бути юридично доказані, тобто задо­кументовані та зареєстровані у відповідності до діючого законодавства. Такий документ повинен мати юри­дичну силу або службовий характер.

Сьогодні принцип доказовості за діючими в Україні законами реалізується у трьох формах на трьох етапах облікового процесу.

Перший етап — доказ господарського факту, явища чи про­цесу у формі первинного документа, який має відповідати чинному законодавству, тобто має бути оформлений за відповідним законом.

Другий етап — докази стану та змін стану кожного господарського факту, явища чи процесу в часі та просторі (хронологічно та системно), кожний об'єкт індивідуально та кожний суб'єкт права власності персонально. Здійснюється такий доказ у формі облікового реєстру (реєстрів).

Третій етап—доказ нового стану господарства та фінансових його результатів за певний час (рік господарський тощо). Здійснюється такий доказ у формі бухгалтерського фінансового балансу на основі фінансової звітності.

Принцип індивідуалізації та персоніфікації господарських фактів. За цим принципом кож­ний господарський факт, явище або процес мають бути представлені індивідуально та персонально в часі й просторі у формі рахунку.

Принцип безперервності бухгалтерського обліку означає, що оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися. Отже господарські фак­ти, які мали місце в діяльності підприємства, повинні реєструватися як в часі, так і в просторі безперервно, тобто без пропуску будь-якого з них.

Принцип періодичностіозначає, що період господарської діяльності підприємства штучно може бути поділений на звітні періоди. Принцип періодичності використо­вується для регулярного складання бухгалтерської інформації за відповідні звітні періоди, щоб виз­начати, як відноситься до визначеного періоду кожна ділова операція або подія.

В окремих країнах цей принцип називають принципом облікового періоду. Тривалість діяль­ності підприємства не обмежена, але його власників, керівництво, органи оподаткування цікав­лять результати роботи. Тому для аналізу необхідно встановити обліковий період, тобто проміжок часу, за який вимірюється та аналізується майно та діяльність підприємства. Частіше за все обліковий пе­ріод збігається з календарним роком та називається фінансовим роком. За фінансовий рік кожне підприємство зобов'язане представити його власникам та державній податковій інспекції досто­вірний річний звіт, підготовкою до здачі якого служать щоквартальні (проміжні) звіти. У більшості країн ці звіти надаються наростаючим підсумком, тобто за перший квартал, півріччя, 9 місяців, рік.

Принцип стабільності (сталості). Власник обирає облікову політику у відповідності до чин­ного законодавства та незмінно керується нею протягом облікового періоду. Про це до початку періоду має бути видано наказ.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів та процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. У відповідності до пункту 5 статті 8 Закону “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” підприємство самостійно визначає облікову політику. Зміст облікової політики затверджується наказом керівника підприємства.

При побудові бухгалтерського обліку слід виходити перш за все із тих функцій, які виконує бухгалтерський облік в управлінні господарством. Найважливішими з них вважаються: інформа­ційна, контрольна, оцінювальна та аналітична.

Інформаційна функція – це забезпечення користувачів даними бухгалтерського обліку, які їм потрібні для прийняття рішень. Це відповідні дані й показники, що характеризують стан, або зміни стану активів та пасивів господарства, дають можливість робити узагальнення та висновки.

Контрольна функція – це можливість виконувати за даними бухгалтерського обліку пере­вірку прийнятих управлінських рішень господарського характеру, їх виконання.

Оцінювальна функція – це можливість за даними бухгалтерського обліку дати оцінку роботі виконавців, визначити фінансовий стан підприємства, оцінити доходність, рентабельність тощо.

Аналітична функція – це можливість за даними бухгалтерського обліку провести аналіз з виявлення відхилень та їх причин.

В основу побудови бухгалтерського обліку треба покласти вимоги, які ставляться різними ко­ристувачами бухгалтерської інформації. До таких вимог належать:

· порівнянність показників обліку з поточним планом,

· своєчасність,

· точність,

· об'єктивність,

· ясність,

· доступність,

· економічність.

Порівнянність показників обліку з показниками поточного плану є однією з найважливіших ви­мог бухгалтерського обліку. Виконання її сприяє ефективному використанню обліку для контролю за виконанням плану і передбачає здійснення поточного обліку господарської діяльності в розрізі системи основних показників, передбачених планом. Важливою передумовою вико­нання цієї вимоги є наявність єдиної методології обліку господарської діяльності в розрізі показ­ників плану і методології планування. Це забезпечує порівнюваність показників об­ліку з показниками плану і здійснення контролю за ходом виконання намічених завдань.

Своєчасність обліку передбачає таку його організацію, яка забезпечувала б повсякденний облік наявності й руху ресурсів господарства і процесів господарської діяльності. Обліковані ре­сурси і процеси слід своєчасно узагальнювати і у встановлені строки (щоденно, наприкінці міся­ця, за минулий місяць тощо) подавати відповідні зведення керівництву господарства, іншим спо­живачам інформації. Своєчасність одержання показників набуває особливої актуальності, оскіль­ки вони дають необхідну інформацію для управління господарством, виявлення ступеня вико­нання плану кожною ділянкою господарства, для охорони власності, а також для розроб­ки заходів щодо удосконалення роботи підприємства. Дані обліку, подані пізніше встановленого строку, не можна ефективно використати для оперативного керівництва.

Своєчасність обліку забезпечується раціональною організацією облікового процесу і мак­симальною автоматизацією облікових робіт.

Точність і об'єктивність. Облік повинен правильно, правдиво відображати процеси діяльності господарства. Всі господарські явища та процеси мають обчислюватись точно, без помилок, згідно з прийнятою методологією. Ця вимога особливо важлива, оскільки показники обліку використовуються для прий­няття рішень щодо розвитку та управління господарством. Неправильні й неточні показники можуть зав­дати великої шкоди, тому працівники обліку несуть відповідальність за їх точність і об'єктивність.

Ясність і доступність. Ці вимоги до обліку передбачають широке використання показ­ників обліку власником, партнером та іншими учасниками господарського процесу. Важлива роль належить такій передумові обліку, як майнова самостійність підприємства. Підприємство повин­но мати власне майно, власний баланс. Будь-яка фірма має право купівлі, продажу, використан­ня власного майна. Підприємство не відповідає своїм майном за борги власника, а власник не відповідає за борги підприємства особистим майном.

Економічність обліку. Облік, відповідаючи всім вимогам, разом з тим має здійснюватися з мінімальними затратами засобів праці. Особливої актуальності ця вимога набуває в сучасних умо­вах, коли швидко зростає виробництво і різко збільшується обсяг облікової інформації. Досягається економічність обліку централізацією, розробкою і впровадженням раціональних і простих форм та методів обліку, широким використанням засобів обчислювальної техніки. Однак така вимога ні в яко­му разі не повинна знижувати якості обліку. Навпаки, підвищення якості обліку має супроводжуватись зменшенням чисельності осіб, зайнятих обліковою працею, заміною ручної праці машинною.

Виходячи з принципу двоїстості у загальному вигляді діяльність будь-якого підприємства можна описати за допомогою бухгалтерського рівняння:

Активи = Власний капітал + Зобов’язання

На цьому рівнянні ґрунтується балансовий звіт підприємства.

Активи – це майно (ресурс), якому притаманна вартість і яким володіє підприємство (юри­дична особа) або громадянин (фізична особа). До активів підприємства належать контрольовані ним матеріальні або нематеріальні ресурси, які набуто в результаті попередніх операцій і які по­винні принести у майбутньому дохід чи іншу вигоду.

Пасиви – це капітал (власність), зобов'язання підприємства різним фізичним та юри­дичним особам, засновникам або іншим кредиторам (незасновникам) банкам, визначений у грошовій формі (вартості). Це джерело утворення активів (майна) підприємства, яке воно має у своєму розпорядженні. Пасиви, таким чином, — це вираз права власності на активи (майно) підприємства відповідних кредиторів — юридичних або фізичних осіб. Пасиви ма­ють назву "капітал".

Таким чином, вихідним елементом побудови бухгалтерського обліку є економіко-правова структура фінансів господарства за ознаками "актив" та "пасив", яка показує, звідки надійшли капітали (пасив) та куди вони вкладені (актив) (рис. Б.1.1).

Активи та пасиви у балансі показуються завжди в розрізі певних економічних груп – ста­тей. Статті активу та пасиву балансу групують у розділи.

Активи підприємства – це майнові об'єкти – матеріальні або нематеріальні носії вар­тості, які отримані в результаті попередніх господарських процесів та мають властивість прино­сити у майбутньому вигоду — доходи підприємству.

В Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку П(С)БО (п. 4.) активи виз­начаються як ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Вищенаведене вимагає розуміння того, що, по-перше, активи з'явилися внаслідок минулих подій, по-друге, підприємство (власник) здійснює контроль над об'єктом, що належить до ак­тивів та управляє ним, і, нарешті, підприємство розраховує у майбутньому на надходження гро­шових коштів (або їх еквівалентів) від цих активів.

Разом з тим ресурс не визнається активом, якщо були здійснені такі затрати, за якими над­ходження майбутніх економічних вигод на підприємство після завершення поточного облікового періоду вважається малоймовірним.

Таким чином, у балансі актив відображається тільки за умови, якщо:

· оцінка його може бути достовірно визначена;

· очікується отримання в майбутньому економічних вигод від його використання.

Витрати на придбання та створення активу, які не відповідають цим умовам і включаються до складу витрат поточного (звітного) періоду (у звіті про фінансові результати), не можуть бути відображені в балансі.

Актив як економічний потенціал може існувати у формі:

· грошових коштів;

· еквівалентів грошових коштів;

· фінансових інвестицій;

· виробничих засобів, що використовуються у господарській діяльності підприємства (ос­новних засобів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо);

· незавершеного виробництва;

· запасів готової продукції;

· дебіторської заборгованості юридичних або фізичних осіб.

Надходженню економічних вигод на підприємство активи сприяють по-різному:

· придбані за гроші для господарської діяльності активи забезпечать у майбутньому додат­кове надходження додаткових коштів на підприємство;

· фінансові інвестиції в акції, облігації, депозити тощо забезпечать надходження грошових коштів на підприємство у вигляді відсотків, дивідендів тощо;

· дебіторська заборгованість – це теж пряме надходження грошових коштів у майбутньо­му в результаті її погашення дебіторами або одержання грошей на банківський рахунок від здійснен­ня факторингової операції;

· непряме надходження грошових коштів – може відбутися шляхом отримання активів, погашенням зобов'язань, здійсненням негрошових, наприклад, бартерних операцій, сплатою дивідендів акціями, погашенням зобов'язань матеріальними активами тощо.

Для задоволення інформаційних потреб користувачів бухгалтерський баланс відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну інформацію як елемент фінансової звітності про його діяльність та ліквідність. Для сприйняття і розуміння даних активу балансу в складі фінансо­вої звітності інформація структуризується так, щоб наочно відобразити платоспроможність підприємства, тобто ймовірність погашення зобов'язань у випадку його ліквідації.

Тому активи поділяються на поточні та непоточні. Іншими словами – оборотні та необо­ротні. Відповідно до Положень (стандарту) бухгалтерського обліку №2 "Баланс", поділ активів на оборотні та необоротні є обов'язковим.

П/С/БО 2 "Баланс" визначає, що оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або дванадцяти місяців з дати балансу.

Усі активи, що не є оборотними, класифікуються як необоротні.

Таке визначення вимагає перш за все тлумачення поняття – операційний цикл діяльності.

Операційний цикл діяльності, який визначає поділ активів – це проміжок часу між придбанням запасів для відповідної діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції, або наданих послуг. Це означає, що для харчових підприємств операційний цикл – це се­редній проміжок часу, який необхідний для перетворення грошових коштів у продукт підприєм­ства і далі продукції у гроші, тобто час, необхідний для здійснення загальновідомої формули:

Г – З – В – ГП – Г`,

де: Г– грошові кошти,

3 – запаси,

В – виробництво,

ГП – готова продукція,

Г`– грошові кошти з прибутком.

Пасиви – це капітал (власність), визначене у вартості (грошах) боргове зобов'язання підприємства (юридичної особи) або громадянина (фізичної особи) по відношенню до іншо­го підприємства (юридичної особи) або громадянина (фізичної особи). У будь-якому випадку пасиви показують джерело утворення активів – майна підприємства або громадянина, тоб­то показують, кому винне підприємство або громадянин за все майно, яке вони мають у своєму розпорядженні. Таким чином, пасиви – це вираз права власності на активи (майно) відповідних юридичних або фізичних осіб, які передали це майно у користування.

Окреме господарство (підприємство, організація, установа) отримує активи у постійне або тим­часове користування від їх власника, тобто усі активи підприємства як юридичної особи належать комусь на правах власності. Оскільки активи постійно змінюють свою форму, то у бухгалтерському обліку право власності визначається не по відношенню до окремого конкретного об'єкта, а в сумі (грошовій), визначеній в момент вкладення. Тому об'єктами бухгалтерського обліку є не тільки активи — (ресурси, майно), а й пасиви (капітал), право власності на майно згідно з чинним законодавством.

По відношенню до об'єктів обліку як носіїв права власності усі пасиви поділяються на дві групи:

· власність засновників підприємства (власний капітал);

· власність учасників підприємницької діяльності — позичений (залучений тимчасово) капітал, який підлягає поверненню при заздалегідь визначених умовах.

У бухгалтерському обліку мають чітко розмежовуватися поняття власного капіталу (власності засновників) та чужого (залученого) капіталу, тобто власності інших суб'єктів власності. За залуче­ний із зовні капітал потрібно платити проценти, незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство. За власний капітал засновники після сплати податків одержують доход (дивіденди, проценти тощо), а в разі збитковості їх капітал втрачає в ціні на суму збитків. Тому засновники, незалежно від розміру частки власних внесків, мають право участі в управлінні підприємством.

В першому розділі пасива балансу відображено власний капітал. Другий, третій, четвертий та п'ятий розділи – це зобов'язання (довгострокові – третій, короткострокові – четвертий) перед контрагентами (постачальниками, банками, бюджетом, стра­ховими компаніями тощо).

Власний капітал – це власні джерела підприємства, які без визначення строку проведення внесені засновниками або залишені ними на підприємстві з уже оподаткованого прибутку.

Показник "власний капітал" — один з найістотніших і найважливіших для підприємства показників, оскільки дає уявлення про такі характеристики:

· забезпеченість коштами для функціонування;

· кредитоспроможність;

· платоспроможність.

Власний капітал поділяється на дві частини: реєстрований і нереєстрований. Перша – це статутний або пайовий капітал, друга – додатковий, резервний, страховий капітали та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Але вклади виконують незрівнянно більше функцій і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема й таких, що залишилися в складі власного капіталу як нерозподілений прибуток.

Вклад – це частка засновника у статутному капіталі підприємства, яка виконує такі функції:

· інвестування у діяльність підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);

· регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо). Це особливо важливо у разі виходу учасника з підприємства або коли йдеться про правонаступництво тощо;

· управління підприємством (адже кількість голосів кожного учасника дорівнює його вкладу або пропорційна до нього).

Формування статутного капіталу за рахунок вкладів засновників – обов'язковий елемент установчих документів підприємства. Сума статутного (пайового) капіталу підлягає обов'язковій реєстрації в державному реєстрі господарських одиниць. Рішення про його збільшення (змен­шення) також обов'язково має реєструватися. Сума статутного капіталу за балансом підприєм­ства не може бути відмінною від тієї, що зареєстрована в державному реєстрі.

Вартісна оцінка вкладу визначає частку засновника у статутному капіталі, тоді як додаткові внески, крім випадків, щодо яких самі засновники зробили застереження, на її розмір не вплива­ють. Ця властивість додаткових внесків набуває особливого значення, наприклад, у разі банкрут­ства. Учасники товариства відповідають лише в межах своїх вкладів (часток). При цьому додат­кові внески учасників до інших видів власності до уваги не беруться.

Згідно із законодавством, внесення вкладу є обов'язковим для засновника. Воно неодмінно спричиняється до зміни статутного (пайового) капіталу, його перереєстрації. А ось додаткові вне­ски є добровільними. Відповідне рішення приймається простою більшістю голосів засновників. При цьому важливо, що робиться – вклади до статутного капіталу чи додаткові внески просто до власності (капіталу). Для побудови бухгалтерського обліку власності це має першорядне значення.

Вилучені з ринку акції зменшують участь акціонерного товариства на ринку і, відповідно, відбиваються в пасиві балансу.

Статутний капітал – це сума грошових вкладів (саме вкладів!), що їх власник надає в по­вне господарське відання (володіння, користування, розпорядження) підприємству, яке він ство­рює, або вартість відповідного майна.

Статутний капітал підприємства створюється за рахунок вкладів (внесків) засновників або учасників та засновників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, спо­руди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (зокрема на інтелектуальну власність). Вклад, оцінений у гривнях, становить частку зас­новника у статутному капіталі.

Акціонерне товариство має статутний капітал, поділений на певну кількість акцій різної номінальної вартості.

Облік даних та узагальнення інфор­мації про стан і рух статутного капіталу підприємства відбивається на спеціальному рахунку №40 "Статутний капітал". Сальдо цього рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксований в установчих документах підприємства та зареє­стрований у державному реєстрі. Записи за згаданим рахунком виконуються лише в разі збільшення або зменшення статутного капіталу, що відбувається в установленому чинним законодавством порядку, але тільки після внесення відповідних змін до установчих документів, тобто перереєст­рації статутного капіталу.

Аналітичний облік за рахунком "Статутний капітал" проводиться по засновниках підприємства. На підприємствах, створених у формі акціонерних товариств, до рахунку "Статутний капітал" можуть бути відкриті субрахунки:

• за видами акцій – прості, привілейовані;

• за ознаками внесків – оголошений капітал, підписний капітал, оплачений капітал, вилучений капітал.

У процесі діяльності підприємства використовують чужі кошти. Частина цих коштів залу­чається на добровільних засадах (контрактній основі). До таких коштів належать кредити банків, кошти, призначені для виплати боргових зобов'язань перед контрагентами (постачальниками, кредиторами тощо) за одержані товарно-матеріальні цінності до сплати зазначених зобов'язань, одержані аванси до виконання контракту і т. ін.

Різноманітність форм тимчасового залучення в обіг, а точніше використання чужого капіталу в підприємницькій діяльності, зумовлює існування бухгалтерських рахунків, а саме: кредити банків, кредитори, розрахунки з бюджетом, зі страхування, пенсійного забезпечення тощо.

Хоча зазначених рахунків і багато, усі вони мають єдину структуру і такий вигляд: