Проблеми нерівномірності розвитку країн світу.

Нерівномірність економічного та соціального розвитку завжди була притаманна людському суспільству, але, якщо за часів К. Маркса вона зводилася до посилення суперечностей в отриманні прибутку та його розподілі та перерозподілі, то наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст. нерівномірність вже ідентифікувалася на декількох рівнях: локальному, регіональному, глобальному, міжкраїновому та міжцивілізаційному. Теорія конвергенції (зближення), яка виникала на початку 70-х років минулого століття декларувала початок зближення ідеологій соціалізму та капіталізму , проте реально цей процес не відбувся, у першу чергу через неспроможність соціалістичних країн здійснити ринкові перетворення, без руйнації основних постулатів панівної ідеології. Натомість у державах-лідерах активно проходив процес соціологізації суспільства, зменшувалися суперечності між державами за рахунок створення наднаціональних структур, мала місце координації зусиль урядів, суспільно-громадських та політичних рухів.Сильний поштовх посиленню диференціацій на локальному, регіональному та міжнародному рівнях наприкінці ХХ ст. дала глобалізація світового господарства. Чимало дослідників вважають, що саме вона є наслідком загострення нерівномірності світового розвитку, викликаною технологічним проривом країн-лідером. Вагомий вплив на незбалансований розвиток глобального господарства здійснюють, передусім, транснаціональні корпорації. ТНК стали все більше використовувати планову систему організації виробництва, маркетингу та менеджменту, а через це їх експансія почала давати значне нарощування капіталу. Закон нерівномірності економічного та соціального розвитку має свій відбиток не тільки на міжнародному рівні, а й на внутрішньорегіональному, який в умовах високої динаміки капіталу нерідко викликає певні суперечності.
Процес регіональної конвергенції в країнах світу іде з різною інтенсивністю та значною конфліктністю з боку федеральних урядів, місцевих органів влади та ТНК. Приміром у США можна говорити про регіональну дивергенцію (розбіжність), яка зумовлена різним характером концентрації капіталу в окремих штатах. Зовнішньоторговельним лідером у цій країні (1997) є штат Каліфорнія, який постачав продукцію за кордон на суму 99 млрд. дол. США (15% загального експорту). Далі йде штат Техас – 76 млрд. дол. та штат Нью-Йорк – 37,9 млрд. дол. Досить разючий контраст мають “аутсайдери” регіонів США. На 45-ому місці знаходиться штат Невада – 1 млрд. дол. США (0,1%), далі – Північна Дакота – 0,8 млрд. дол., Вайомінг – 0,6 млрд. дол. Монтана та Південна Дакота – 0,5 млрд. дол. і Гаваї – 0,3 млрд. дол. Доволі проблемним щодо традиційного уявлення про багатство виглядає штат Аляска. За рівнем федеральної допомоги (понад 1800 дол. США на душу населення) він не має собі рівних, а за обсягами Валового регіонального продукту (ВРП)– має один з найнижчих показників в країні.
Очевидно, що суперечності, які виникли в США у квітні 2000 року між “старими” та “новими” галузями призведуть у подальшому і до регіональних диспропорцій, розмах яких обіцяє бути вражаючим.
Інші підходи панують в Європейському Союзі, в якому долання суперечностей між регіонами та країнами визнається одним з основних завдань угруповання. Політика регіональної конвергенції між активними та депресивними регіонами досить вдало реалізується через наднаціональні структури, тобто завдяки фінансовому механізму структурних фондів та фонду Згуртування (статус депресивності регіону визначається раз на сім років за умови, якщо відповідна територія виробляє менш ніж 75% ВВП на душу населення від середнього по ЄС). На поч. ХХІ ст. (2001) найбільші контрасти мала Велика Британія 230% (Inner London) та 70% (Cornwall & Isles of Scilly), досить велика регіональна асиметрія притаманна ФРН (Східна та Західна Німеччина). Проте менш проблематичними щодо нерівномірності розвитку регіонів виглядають «малі» країни Європейського Союзу такі як Люксембург та Данія.
Зберігаються суперечності між західним та східним узбережжями Японії, Північною та Південною Італією, Іль-де-Франс (Центральний регіон) та більшість інших провінцій Франції, Північною та Південною Канадою тощо.
Таким чином, проблема нерівномірного економічного та соціального розвитку залишається актуальною для багатьох країн-лідерів, а її вирішення натикається на існування двох діалектичних суперечностей: стихійного нагромадження капіталу на окремих територіях та в деяких секторах національних економік, зумовлених глобалізацією світового господарства і наявністю локальних, державних та наднаціональних структур з їх фінансовим механізмом та відповідним інструментарієм, які намагаються пом’якшити процес диференціації територій.

	- нема голосів (459 відвідувань)
і