Тема 7. Державний кредит і державний борг

План

1. Відмінність державного кредиту від банківського.

2. Міжгалузеві позики і міжбанківські кредити, їх зна­чення у фінансовій підтримці України.

3. Резервні та страхові фонди.

Питання 1. Відмінність державного кредиту від бан­ківського

Державний кредит - одна із важливих форм державних фінансів. Із допомогою державного кредиту залучаються фінан­сові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюд­жету та платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи тощо.

Державний кредит - це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави суб’єктами державного кредиту виступає Уряд, а також цент­ральний банк. Державний кредит має місце і за умови залучення грошових коштів Урядом АРКрим та місцевими органами виконавчої влади.

До джерел фінансування кредиту відносяться: грошові кошти фізичних та юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій. Фінан­сові ресурси, залучені шляхом використання державного кре­диту, спрямовуються до відповідного державного бюджету, центрального банку або до відповідного Фонду для фінансуван­ня визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо).

Банківський кредит- основна форма кредиту, наданого комерційними банками в грошовій формі підприємствам і насе­ленню у тимчасове користування, за плату на умовах зворотності та цільового використання.

Основною формою видачі банківських позичок є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків по­зичок безпосередньо суб’єктам господарювання у порядку опла­ти розрахунково-платіжних документів за купівлю товарно-матеріальних цінностей, устаткування, конструкції, отримані пос­луги та на інші цілі, передбачені договором.

Таким чином, основне призначення державного креди­ту - задоволення потреб державних органів влади та управ­ління, покриття дефіциту бюджету, а банківського кредиту - задоволення виробничих, потреб суб’єктів господарювання та населення.

Відмінності державного кредиту від банківськогопо­лягають у нижчезазначеному,

· По-перше, погашення позик за банківського кредиту­вання здійснюють за рахунок продуктивного використання позичених коштів. При цьому погашення процентів ведеться за рахунок додаткового прибутку від прокредитованого заходу.

За кредитування держави утворюється дещо інша кар­тина. Мета позики коштів державою (в особі державних органів управління) - залучити додаткові фінансові джерела для по­криття дефіциту, спричиненого, ж правило, великими витра­тами державного бюджету. Здебільшого, це непродуктивні витрати, спрямовані на соціальні, військові та подібні цілі, а також на фінансування діяльності адміністративної надбудови у сус­пільстві. При цьому погашення та виплата процентів по позиках буде вестись із наступного бюджету. Фактично це перекладає вирішення низки економіко-політичних проблем на наступне покоління. У зв’язку з цим борг держави розглядають як анти­ципацію податків, тобто податок випереджений: через деякий час урядові країни доведеться все одно підвищити податки, щоб сплатити проценти по позиках й саму позику.

· По-друге, істотною відмінною ознакою державного кредиту від банківського є принцип забезпеченості позик.

Якщо для банківського кредиту передбачено цілу систе­му матеріального забезпечення (у вигляді застави, страхування, гарантій тощо), то для державних позик безпосереднього забез­печення немає. У даному випадку головним стає його бажання позичати кошти урядові. Непопулярний уряд має набагато мен­ші шанси залучити кошти населення та підприємців. У цивілі­зованих країнах такий стан об’єктивно підштовхує уряд вносити зміни щодо сутності економічних програм, щоб зробити їх більш привабливими для населення.

· По-третє, потреба підприємств та організацій у кредиті виникає у зв’язку з нерівномірним рухом вартості у виробництві та обміні. Потреба у державному кредиті виникає через фінансові труднощі країни, диспропорції між рухом грошей в обігу і товарними ресурсами на їх покриття.

· По-четверте, за банківського кредиту економічні інтереси позичальника та кредитора збігаються, не змінюється форма власності на кошти, надані у кредит. За державного кредиту економічні інтереси учасників є відносно відокремлені. Для того, щоб виникли кредитні відносини, потрібно створити економічну зацікавленість підприємств, банків, населення у добровільному наданні коштів для тимчасового користування державі. Із цією метою держава гарантує не лише повернення позичених коштів, а й сплату кредиторові певної суми доходу, наприклад, відсотка за позику. Отже, банківський відсоток за кредит слугує засобом економічного впливу на комерційну діяльність позичальника, а за державного кредиту відсоток за позику стимулює кредитора передати власні гроші у розпо­рядження держави.

· По-п’яте, банківський кредит пов’язаний з тією час­тиною грошового обігу, де гроші виконують функцію засобу платежу, тобто із допомогою кредиту здійснюється більша частина товарних платежів. За державного кредиту гроші вико­ристовуються не лише у функції платіжного засобу, а й засобу обігу (наприклад, за готівку населення вільно купує та продає державні цінні папери).

· По-шосте, банківський кредит має суворо цільове призначення. Його застосовують для своєчасного грошового обігу. Державний кредит використовують, як правило, гло­бально, він опосередковує платежі як товарного, так і нето­варного призначення. Поряд із бюджетними коштами держав­ний кредит застосовують для фінансування капіталовкладень та витрат, пов’язаних із вирішенням соціальних проблем.

· По-сьоме, за банківського кредитування строки повер­нення коштів суворо регламентовано. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції (підвищує процентні ставки, достроково вилучає заборгованість по позиках, припиняє видавати нові кредити тощо). У державному кредитуванні взаємовідносини між кредитором та позичаль­ником складаються, як правило, на добровільних засадах. До позичальника не передбачено і не застосовують економічних санкцій. При цьому власник цінних паперів (наприклад, облі­гацій) має право реалізувати їх за готівку будь-якій особі, пере­дати у спадщину та подарувати державі. Готівку має бути повер­нено позичальником кредитору після закінчення строку дії позики.

· По-восьме, банківський кредит є пов’язаний, як прави­ло, із безготівковим грошовим обігом: залучення та надання коштів здійснюють перерахуванням їх із одного рахунка на інший. Із розширенням виробництва товарів та послуг платіж­ний обіг збільшується, зростає потреба у банківському кредиті. Державний кредит розповсюджений більшою мірою у сфері готівкового обігу. Саме з даною сферою пов’язана не лише мож­ливість, а й економічна доцільність використання державного кредиту. Це дієвий важіль державного управління готівково-грошовим обігом у країні. Акумулювання тимчасово вільних коштів сприяє збалансуванню платоспроможного попиту насе­лення та підприємств із поточною пропозицією товарів та платних послуг, тобто запобігає інфляції.

· По-дев’яте, за банківського коротко і довгостроко­вого кредитування підприємств та організацій утворюються джерела коштів не лише для безготівкового платіжного обігу, а й для готівкових платежів. Зарахування кредиту на розрахун­ковий рахунок підприємства створює можливість отримати го­тівку для сплати заробітної плати, премій, на відрядження та інших витрат. Наприклад, за кредитування капіталовкладень частина коштів спрямовується на поточну виплату заробітної плати. Іноді платіжні кошти готівкою отримують за рахунок цільових банківських кредитів. Так, підприємства сезонних галузей виробництва отримують у банках кредити на заробітну плату. Отже, банківський кредит стає, певним чином, джерелом зростання готівкових грошей в обігу. На противагу цьому, дер­жавний кредит сприяє скороченню готівкових грошей в обігу, зниженню додаткового випуску грошей і цим самим - економії витрат на управління грошовим господарством.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке державний кредит?

2. Що таке банківський кредит?

3. У чому полягає відмінність державного кредиту від банківського?

Питання 2. Міжгалузеві позики і міжбанківські кре­дити, їх значення у фінансовій підтримці України

Міжгалузеві позики в системі споживчої кооперації на­даються споживчим товариствам, споживспілкам та їх статут­ ним підприємствам за рахунок резервного фонду, який утво­рюється в обласних споживспілках, крім споживспілки, Укооп­спілки та на їх спільних підприємствах.

Кошти резервного фонду утворюються за рахунок щоріч­них відрахувань від чистого прибутку, що спрямовується на виробничий розвиток. Мінімальний розмір резервного фонду - не менше 25 % статутного капіталу.

Кошти резервного фонду використовуються для надання позики на поповнення власних оборотних коштів та надання тимчасової фінансової допомоги споживспілкам, організаціям і статутним підприємствам споживчої кооперації. Спільні підпри­ємства використовують свій резервний фонд на погашення збитків від господарської діяльності та на поповнення статутного фонду.

Для отримання позики на поповнення власних оборотних коштів або для надання тимчасової фінансової допомоги органі­зації та підприємства повинні подати обгрунтоване письмове клопотання із переліком заходів, які забезпечують усунення причин, що спричинили недостатність власних оборотних коштів або фінансові труднощі. Кошти з резервного фонду видаються на підставі рішення правління споживспілки, у якому визначається спрямування наданих коштів та строк їх повернення.

Позика на поповнення власних оборотних коштів вида­ється на строк до п’яти років, а тимчасова фінансова допомога - на шість місяців.

Строк повернення позики на поповнення власних оборот­них коштів може бути продовжено за рішенням правління споживспілки, що видала її, за наявності економічно обґрунто­ваних причин.

За користування позиками на поповнення власних обо­ротних коштів та для надання фінансової допомоги стягується плата, розмір якої передбачається кредитним договором. Із про­строченої та пролонгованої заборгованості за користування пози­ками стягуються відсотки за подвоєними ставками.

Надання позики на поповнення власних оборотних коштів і надання тимчасової фінансової допомоги оформлюється стро­ковими зобов’язаннями.

Перерахування коштів із резервного фонду здійснюється через установи банків за платіжним дорученням споживспілки.

Сума нарахованих відсотків за користування позиками на поповнення власних оборотних коштів та надання тимчасової фінансової допомоги відноситься на збільшення резервного фонду та зменшує розподілюваний прибуток організації чи підприємства-позичальника.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для отримання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори отримують можливість установлення ділових парт­нерських стосунків.

У принципі, банкам вигідно розміщувати кредитні ре­сурси в інших банках, порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки перші вирізняються, як правило, більш високою надійністю.

Строки міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох - шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за креди­тами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою Національного банку України (НБУ).

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, у зв’язку з упровадженням електронних розрахунків, міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих кон­тактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Креди­тування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений строк. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У договорі на міжбанківське кредитування, крім строку, обумовлюються сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Зазвичай, при порушенні строку погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на беззаперечне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, а й їх відділення та філії. Проте це право реалізується тільки в системі одного банку, що має філійну мережу.

Запитання для самоперевірки

1. Що є джерелом надання міжгалузевих позик у системі споживчої кооперації?

2. Що є джерелом утворення резервного фонду?

3. У чому полягає значення міжгалузевих позик?

4. На який строк надається тимчасова фінансова до­помога?

5. У чому полягає необхідність укладення договору на міжбанківський кредит?

6. Який порядок отримання міжбанківського кредиту?

7. Який строк дії міжбанківських кредитів?

Питання 3. Резервні та страхові фонди

У сучасних умовах, у зв’язку із наявністю великої кіль­кості випадковостей щодо процесу загального виробництва, збільшення вартості матеріальних цінностей, які піддаються впливу негативних подій, суспільство змушене для подолання наслідків ризиків створювати страховий фонд.

Страховий фонд є обов’язковим елементом суспільного відтворення; адже він створюється для покриття надзвичайного збитку, що спричиняється суспільству стихійними лихами, тех­ногенними аваріями та різного характеру випадковостями.

Суспільна практика виробила три основні форми органі­зації страхового фонду, в яких суб’єктами власності його ресурсів виступають:

· держава;

· окремий товаровиробник;

· страховик.

У зв’язку з цим виділяють такі фонди:

· централізований страховий (резервний) фонд;

· фонди самострахування;

· страховий фонд страховика.

Слід розглянути кожний із вищезазначених фондів де­тальніше.

Централізований страховий (резервний) фонд форму­ється за рахунок загальнодержавних ресурсів як у натуральній, так і в грошовій формах, його призначенням є: відшкодування збитків та усунення наслідків стихійних лих і великих аварій, що призвели до значних руйнувань і великих людських жертв. Розпоряджається даним фондом Уряд.

У різних країнах, з урахуванням рівня розвитку еконо­міки, співвідношення між формами власності, існуючих тра­дицій, міжнародних відносин, мають місце інші види фондів цільового призначення.

Фонди самострахування формуються шляхом щорічних відрахувань до досягнення фондом розміру, зазначеного у ста­тутних документах суб’єкта господарювання, а порядок вико­ристання коштів передбачається самими учасниками, які фор­мують дані фонди.

В умовах ринкових відносин підприємства функціонують у такому економічному середовищі, що постійно змінюється: зростають ціни на продукцію, що виготовляється, матеріальні ресурси, які придбаваються; переглядаються умови отримання банківських позик; коливається співвідношення попиту та про­позиції; мають місце інші фактори господарської діяльності. Разом із тим підприємства прагнуть забезпечити собі стабільний

стан, можливість працювати без фінансових і виробничих коли­вань. Досягненню таких цілей і сприяє страховий фонд.

Слід особливо підкреслити, що з допомогою самостраху­вання досягається оперативне переборення тимчасових усклад­нень у процесі виробництва.

При переході до ринкової економіки значно розширю­ються межі самострахування. Його нова модель трансформу­ється у фонд ризику, що створюється підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами для забезпечення їх діяльності за несприятливої економічної кон’юнктури, затримки замовниками платежів за поставлену продукцію, за нестачі коштів для погашення отриманої позики.

Однак самострахування вимагає відволікання до резервів значних ресурсів, до того ж вони перебувають у господарському обігу, оскільки не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Отож, у момент настання ризику, а тим більш значного, у під­приємства, наприклад, може не бути фінансових можливостей на покриття збитків. Таким чином, це джерело фінансування ризику не може відіграти суттєву роль у забезпеченні страхово­го захисту.

Страховий фонд страховика має грошову форму й ство­рюється за рахунок внесків великої кількості страхувальників. Деякою мірою джерелом формування страхового фонду є дохо­ди від інвестиційної діяльності страховика, в оперативному управлінні якого знаходяться фінансові ресурси, передані стра­хувальниками.

В організації страхового фонду страховик враховує взає­мозв’язок і взаємозалежність між випадковістю та необхідністю. Із метою дослідження випадкових подій використовуються статистичні дані, що ґрунтуються на дії закону великих чисел (загальний принцип, у силу якого кількісні закономірності, притаманні масовим суспільним явищам, виразно виявляються лише у досить великій кількості спостережень) і на систему актуальних розрахунків.

Потрібно зазначити, що організаційно-технічний аспект функціонування страхового фонду на всіх етапах історичного розвитку виступав і продовжує виступати у вигляді перероз­поділу його ресурсів між учасниками, спричиненого необхід­ністю задоволення суспільних потреб у покритті збитку, що виникає.

Напрями використання даного фонду мають цільовий ха­рактер: на відшкодування збитків і виплату страхових сум або страхових відшкодувань відповідно до встановлених правил та умов страхування. Збитки у межах страхового фонду розподі­ляються на всіх страхувальників, виникає значний перерозподіл коштів, що в результаті спричиняє значне маневрування та прискорення обігу коштів. Завдання страховика полягає у тому, щоб бути готовим протягом усього періоду дії договору стра­хування надати кошти зі створеного страхового фонду для від­шкодування збитку у разі настання страхового випадку.

Соціальна природа страхового фонду страховика висвіт­лює його реальне матеріальне наповнення. У страховому фонді страховика реалізуються колективні та особисті інтереси його учасників, відображаються взаємозв’язки між соціальними позиціями учасників економічної діяльності.

Практичний аспект функціонування страхового фонду страховика позначається на страхових правовідносинах, що складаються між страховиками та страхувальниками.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягає необхідність створення страхового фонду?

2. Перелічіть види страхових фондів.

3. За рахунок чого формується резервний (централізова­ний) страховий фонд?

4. Хто розпоряджається централізованим страховим фондом?

5. Що є джерелом формування фондів самострахування?

6. За рахунок чого створюється страховий фонд стра­ховика?

7. Із якою метою використовується страховий фонд стра­ховика?

Індивідуальні завдання

1. Банківський кредит.

2. Резервні та страхові фонди.

Тема 8. Місцеві фінанси

План

1. Фінансові методи регулювання розвитку комунальної власності.

2. Фінансові аспекти житлово-комунального господар­ства.

Питання 1. Фінансові методи регулювання розвитку комунальної власності

Невід’ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна форма власності, суб’єктом права якої є низовий територіальний колектив. У зарубіжних країнах її названо муніципальною формою власності.

Комунальна власність- це самостійна форма власності, яка, за Конституцією України, є власністю територіальної гро­мади.

Муніципальна власність- одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів самоврядування.

Суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об’єктами права комунальної власності є:

· майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

· кошти місцевих бюджетів;

· державний житловий фонд;

· об’єкти житлово-комунального господарства;

· майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування;

· майно комунальних підприємств;

· місцеві енергетичні системи;

· транспорт;

· системи зв’язку й інформації;

· інше майно, необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено; цей процес характеризується такими особливостями:

Ø По-перше, на відміну від практики більшості зару­біжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної влас­ності сформовано шляхом його безоплатної передачі із за­гальнодержавної до комунальної власності. У зарубіжних краї­нах майно муніципальної (комунальної) власності сформовано, як правило, шляхом викупу об’єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

Ø По-друге, у зарубіжних країнах, включаючи і Росій­ську Федерацію, на відміну від України до 1996 року майно ко­мунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності - влас­ністю територіальних колективів.

Ø По-третє, у зарубіжних країнах суб’єктом права ко­мунальної (муніципальної) власності є не адміністративно-тери­торіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місце­вого самоврядування, і, відповідно, там немає різновидів кому­нальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, у зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (низової).

Запитання для самоперевірки

1. Що таке комунальна власність?

2. Хто є суб’єктами права комунальної власності?

3. Що є об’єктами права комунальної власності?

Питання 2. Фінансові аспекти житлово-комунального господарства

Інститут фінансів комунальних підприємств відіграє важ­ливу роль у забезпеченні стабільного функціонування комуналь­ного сектора економіки, наданні цим сектором громадських послуг.

Становлення інституту фінансів комунальних підпри­ємств в Україні розпочалося із запровадженням у 1990 році комунальної форми власності.

Особливості функціонування фінансів комунальних під­приємств в Україні такі:

1. Частина комунальних закладів не має самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, наприклад, школи, дитячі садки тощо. Ще частина комунальних установ і закладів має змішану систему фінансування - як кошторисну, так і госп­розрахункову.

2. Фінанси підприємств комунальної власності функціо­нують на основі законодавства, що регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці України,

3. Використання фінансових ресурсів підприємств кому­нальної власності має свої особливості, їх прибуток розподі­ляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами, згідно із статутами даних підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать зазначені підприємства.

4. Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню; 100 % податку на прибуток комунальних під­приємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать дані підприємства.

5. Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми власності в тій частині, у якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

6. Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси, їхні рахунки не об’єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування.

7. Більшість установ ізакладів, що перебувають у кому­нальній власності, є самостійними юридичними особами та фі­нансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

8. Фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів державного сектора економіки.

Комунальні платежі- це платежі, що стягуються міс­цевими органами влади як плата за надані послуги фізичним та юридичним особам.

В Україні система комунальних платежів є одержавленою. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах, визначених законодав­ством, тарифів з оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягають особливості функціонування фінан­сів комунальних підприємств?

2. Який порядок оподаткування прибутку підприємств комунальної власності?

3. Що таке комунальні платежі?