Типова кореспонденція рахунків
ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ
З КОНВЕРСІЇ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ
Дебет | Кредит | Сума |
1003 «Банкноти та монети в обмінних пунктах банку» | 3578 «Інші нараховані доходи» (субрахунок «Нараховані доходи від операцій з конверсії») | На суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті, яка надана для конверсії |
3578 «Інші нараховані доходи» (субрахунок «Нараховані доходи від операцій з конверсії») | 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» | На суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті, яка надана для конверсії |
3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів» | 6399 «Інші банківські операційні доходи» (субрахунок за доходами за операціями з конверсії) | На суму гривневого еквівалента комісійної винагороди банку за курсом НБУ на дату здійснення проводки |
Решта валюти, що залишилася після стягнення комісійної винагороди банку, конвертується в іншу іноземну валюту за крос-курсом, розрахованим на підставі офіційного курсу НБУ. При цьому здійснюються проводки (табл. 30).
Таблиця ЗО
ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ
ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ВИКОРИСТАННЯ
КРОС-КУРСІВ
Дебет | Кредит | Сума |
1003 «Банкноти та монети в обмінних пунктах банку» | 3640 «Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти за рахунок банку» | На суму отриманої ВКВ для конверсії, за винятком винагороди банку |
Закінчення табл. ЗО
Дебет | Кредит | Сума |
3540 «Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюти за рахунок банку» (субрахунок за операціями з продажу іноземної валюти) | 1003 «Банкноти та монети в обмінних пунктах банку» | На суму проконвер-тованої ВКВ |
3540 «Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюти за рахунок банку» (субрахунок за операціями з продажу національної валюти по коду ВКВ, отриманої для конверсії) | 3640 «Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валют за рахунок банку» (субрахунок за операціями з купівлі національної валюти по коду ВКВ, що видана) | На суму гривневого еквівалента прокон-вертованої ВКВ за курсом НБУ на дату здійснення проводки |
Нерозмінний залишок проконвертованої валюти купується за курсом купівлі уповноваженого банку і відображається в реєстр купленої валюти.
4. Облік безготівкових міжнародних розрахунків
Запровадження кореспондентських відносин.Організація міжнародних розрахунків допускає вибір видів і способів платежу, валютної ціни, валюти платежу і форми розрахунків. У міжнародних торгових розрахунках переважно використовується валюта країни партнера—резидента України або вільно конвертована валюта.
Операції комерційного банку з іноземною валютою можна розподілити на три групи:
1. Операції, що здійснюються за ініціативою банків-кореспон-дентів («зовнішні» операції).
2. Операції, що здійснюються з ініціативи клієнта (клієнтські операції).
3. Операції, що здійснюються з ініціативи банку (внутрішньо-банківські операції).
До першої групи належать:
а) операції, що відображають зміну стану коррахунків банку;
б) операції, пов'язані з надходженням коштів (у тому числі ва
лютної виручки) на рахунки клієнтів банку через коррахунки в ін
ших банках.
До другої групи належить велика кількість операцій, що ініціюються клієнтами. Найпоширеніші з них є:
а) відкриття і закриття валютних рахунків клієнтів;
б) переказ валюти в інші фінансові установи (банк);
в) переказ валюти клієнту того самого банку;
г) видача готівкової валюти клієнту;
д) прийом готівкової валюти від клієнта;
є) купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта. До третьої групи належать такі операції:
а) операції, пов'язані з одержанням і видачею міжбанківських
кредитів;
б) купівля та продаж банком валюти на біржі;
в) безумовна конвертація фіксованої частини валютної ви
ручки клієнта після закінчення строку переказу клієнтом цих
грошей;
г) нарахування і відрахування відсотків за розрахунками, позич
ковими і депозитними рахунками клієнтів у іноземній валюті;
ґ) відкриття та закриття внутрішньобанківських (внутрішніх) особових рахунків для обліку операцій в іноземній валюті (рахунки конверсії, комісії, доходів і видатків банку і т. ін.);
д) внутрішньобанківський переказ валюти (з одного внутріш
нього рахунка на інший);
є) переоцінювання залишку на валютних рахунках.
Особлива увага приділяється безготівковим міжнародним розрахункам як торговим операціям банку.
Для розрахунків між банками в іноземній валюті доцільно мати прямі кореспондентські відносини з банками-нерезидентами або (якщо нормативи не дозволяють чи немає іншої потреби) відкрити кореспондентський рахунок у іноземній валюті в уповноваженому українському банку.
Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками, мета яких — здійснювати платежі і розрахунки за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.
Міжбанківські кореспондентські відносини включають у себе сукупність усіх можливих форм співробітництва між двома банками; банки по-різному взаємодіють між собою; вони можуть бути конкурентами, змагаючись у зацікавленості клієнтів, або діловими партнерами, надаючи кредити один одному.
Нарешті, банки можуть бути кореспондентами, водночас міняючись ролями — почергово виступати в якості клієнтів один одного. Кореспондентські відносини між двома банками розвиваються в
часі від порівняно простої вихідної бази до комплексного співробітництва.
Необхідність у кореспондентських відносинах виникає в тих випадках, коли банк не може надати будь-які послуги своїм клієнтам або коли інший банк зробить це краще, швидше і дешевше. З урахуванням цього і потрібно серйозно підходити до вибору ба-нків-кореспондентів, щоб за характером діяльності вони доповнювали операції один одного, що виконуються банками для своїх клієнтів.
На початковому етапі комерційні банки запроваджують кореспондентські відносини з іноземними банками, виходячи з інтересів своєї клієнтури. Комерційні банки шукають контакти з банками тих країн де знаходяться партнери їх власних клієнтів, яким необхідно виконати розрахунки згідно з зовнішньоторговельними угодами.
Крім угоди, банки обмінюються стандартними документами, що свідчить про їхній юридичний статус, фінансовий стан на час укладання угоди та про осіб, уповноважених підтверджувати фінансові документи. Отже, такий комплект документів містить:
1) заяву про відкриття коррахунка (форма № 0401025);
2) дві картки зі зразками підписів і відбитком печатки (форма №0401026);
3) копію Статуту банку;
4) копію засновницької угоди;
5) копію Генеральної ліцензії (свідоцтва про право відкриття
коррахунків в Україні, розширеної ліцензії);
6) річний звіт банку;
7) баланс на останню звітну дату;
8) список банків-кореспондентів;
9) заключения аудиторської перевірки.
Питання про запровадження кореспондентських відносин з банками-партнерами виникає тоді, коли діяльність банку набуває перехідної національної межі, що залежить передусім від клієнтів або від географічної орієнтації їхнього бізнесу. Виходячи з цього, слід визначати види операцій, а також відповідні географічні регіони. Тому, звичайно, банки мають один, максимум два накопичуваних рахунки за кожним видом валюти, де концентруються основні валютні кошти.
У випадку неконкурентоспроможності умов, запропонованих банком-партнером, існує можливість співпраці без відкриття коррахунка, задовольняючи, таким чином, інтереси своїх клієнтів щодо проведення ділових операцій у певному регіоні, але не зазнаючи збитків від необхідності сплачувати значні комісійні за підтримання і ведення рахунків.
Кореспондентські відносини без рахунка— це відносини між кредитними установами за рахунками певної кредитної установи та її кореспондента в третій кредитній установі.
Зараз гривневі та валютні прямі коррахунки банків в Україні здійснюються так (зазначені номери відповідних балансових рахунків):
— реально використовуються для розрахунків у іноземній валюті рахунки № 1500А як через уповноважені банки України, так і через іноземні банки;
— прямі гривневі рахунки між банками-резидентами відкриваються тільки з дозволу НБУ при достатньому обгрунтуванні потреб у прямих кореспондентських відносинах, оскільки всі гривневі платежі повинні проходити через систему електронних платежів;
— за відсутності рахунків можна проводити документальні операції, в тому числі акредитивні, операції інкасо і форексні операції. При укладанні угоди щодо кореспондентських відносин банки беруть до уваги низку факторів, що свідчать про надійність (кредито-і платоспроможність) майбутнього банку-партнера.
Вимоги до фінансових документів і рейтингової інформації банку передбачають наявність такої інформації:
1) річний звіт банку (англійський варіант для зарубіжних бан-ків-кореспондентів);
2) заключения міжнародних аудиторів (найбільш відомі аудиторські фірми: Coopers & Lybrand, Deloitte Touche, Arthur Andersen, Ernst & Young, Price Waterhouse, KPMGPeatMarwickH та ін.);
3) різноманітна рейтингова інформація. Вимоги до сучасних засобів телекомунікації передбачають наявність:
— SWIFT;
— телекса;
— модема;
— інформаційно-дилінгових систем:
а) Reuter Dealing System 2000 — укладання угод у режимі реа
льного часу;
б) інформаційної і консультаційної підтримки через системи
RELCOM, CC: Mail, SPRINT, REMART, MFD.
При всій різноманітності існуючих рахунків банки, встановлюючи один з одним кореспондентські відносини, використовують три термінологічні одиниці.
1. «Лоро»— рахунок, що відкривається банком своїм банкам-кореспондентам, на який вносяться всі суми, що одержані або видані за їхнім дорученням. За рахунком «лоро» звичайно нараховуються відсотки за кредитним залишком та комісійна винагорода з
виконання доручень. По відношенню до балансу банку цей рахунок пасивний.
Активно використовуються гривневі рахунки «лоро» іноземних банків у банках України (рахунок № 1600П). Хоча вони відкриваються в національній валюті, але щоб мати право на відкриття, банк повинен отримати валютну ліцензію.
Використання рахунків «лоро» визначено в «Порядку бухгалтерського обліку та розрахунків за рахунками «лоро» банків-нерезидентів у валюті України», який запроваджений 23.05.1997 p., де йдеться про такі напрями платежів з «лоро» рахунків:
— на гривневий депозит в уповноважених банках України;
— на рахунки «лоро» інших банків-нерезидентів;
— на користь резидентів України на рахунки у вітчизняних банках (при цьому повинен бути експортний контракт, за яким вітчизняний резидент отримує гроші від нерезидента); — до фонду резервування валюти в ОПЕРУ НБУ;
— на купівлю іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі (на суму, яку отримує нерезидент від вітчизняного резидента згідно з імпортним контрактом, або на суму відсотків, отриманих за депозитом).
Інший рух за рахунком № 1600П забороняється.
2. «Ностро» — це рахунок певної кредитної установи у банках-кореспондентах, на якому відображаються взаємні платежі.
3. «Востро» — рахунок, що ведеться банком за кордоном у місцевій валюті. Банк, що розміщує на цей рахунок кошти, буде посилатися на нього, як на рахунок «ностро».
Умови ведення рахунків регламентуються під час запровадження кореспондентських відносин між двома кредитними установами. При цьому передбачається, в якій валюті буде вестись рахунок, чи повинні платежі проводитися в межах на рахунка сум, що обліковуються на них, або в порядку овердрафта. При цьому, як правило, обумовлюється ліміт овердрафта, що надається, з урахуванням ка-тегорійності банку. Врешті, сума ліміту овердрафта може варіювати залежно від обігів за цим рахунком, рівня інфляції та підвищення нормативів надійності.
5. Облік експортно-імпортних операцій клієнтів
Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принципів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.
Порядок проведення та обліку платежів за експортно-імпортними контрактами викладено в інструкції НБУ № 139 від 16.06.1994 р. «По-
рядок проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями за умови відстрочки платежів, або постачань». У безготівкових розрахунках гроші виконують функцію засобу платежу. Це означає, що їхній рух має відповідно самостійний характер, розрахунок може відбуватися раніше чи пізніше від руху коштів у розрахунках, максимально достовірно відображаючи господарські процеси.
Наступний принцип організації безготівкових розрахунків свідчить про те, що платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, виконання робіт чи послуг. Отже, це не виключає авансових платежів та передплати, які допускаються за згодою платника та отримання коштів.
Платежі здійснюються за наявності коштів на рахунка платника чи його права на кредит. За відсутності власних коштів та права на кредит розрахункові документи розміщують у спеціальну картотеку та сплачують у міру надходження коштів на рахунок у календарній черговості платежів. Така черговість визнає однакову важливість розрахунків за всіма зобов'язаннями, однак вона є примусовою, тобто відбувається під банківським контролем.
Подальше розширення самостійності підприємств щодо витрачання зароблених коштів сприятиме скасуванню будь-якої черговості платежів та вивільненню банків від контролю за ними. Усі розрахунки повинні здійснюватись згідно з розпорядженням підприємства—власника рахунка.
Одним з принципів безготівкових розрахунків є згода платника на списання коштів з його рахунка. Згода дається платником шляхом виписки платіжних документів, або акцепта документів, виписаних отримувачем коштів. В окремих випадках розрахункові документи за товари та послуги сплачуються без згоди (акцепта) платника, що врівноважує стосунки з отримувачем коштів. При цьому визнається необгрунтованою наявність визначеної сфери списання коштів у безакцептному порядку.
Інше положення стосується стягнення податків та інших обов'язкових платежів у бюджет. Державні податкові адміністрації подають до беззаперечного стягнення, забезпечуючи тим самим загально-державні інтереси. Беззаперечне списання коштів з розрахункових рахунків виконується також на підставі виконавчих документів, які видані судами.
Крім того, законодавством можуть бути передбачені випадки беззаперечного списання коштів з рахунків, наприклад, деяких штрафів за розпорядженням стягувачів.
Вимоги до безготівкових розрахунків.Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати певним вимогам, а саме: сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперебійну ре-
алізацію продукції. Це зумовлено тим, що завершальним етапом виробничо-збуткової діяльності підприємства, невід'ємною умовою здійснення повного господарського розрахунка та самофінансування є оплата споживачем продукції (робіт, послуг) згідно з вимогами угоди. У процесі безготівкових розрахунків відбувається визнання покупцем користі продукції, рівня затрат на її виробництво, додатковий продукт, перетворюючись на чистий прибуток.
Одна з умов, що висувається до безготівкових розрахунків, є їхня своєчасність. Підприємство-покупець повинно своєчасно сплатити поставлену йому, згідно з угодою, продукцію (роботи, послуги). Платоспроможність платника пов'язана з результатами його господарсько-фінансової діяльності, отриманням відповідного прибутку. Важливим засобом забезпечення своєчасності розрахунків є банківський кредит. Він дозволяє підприємствам подолати тимчасові фінансові труднощі. Своєчасність розрахунків запобігає відволіканню коштів підприємств у прострочену дебіторську заборгованість. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її сплати. Чим більший цей інтервал, тим довше покупець користується коштами, які йому не належать. Таким чином, у постачальника зростає потреба в кредиті.
Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у визначені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу у відсотках. У більшості випадків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менші витрати, вносячи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скрутному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплатежів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю є нелегальним комерційним кредитом.
Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумовлена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відповідності з угодою та відвантаженої продукції, для покупця — виконання постачальником умов угоди.
Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки — повернення кредитів. Банківські органи не мають права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріальну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк зарахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунка штраф
за кожен нросірочений день. Такий самий штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунка платника за його вказівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено неправильно.
Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товаромате-ріальних цінностей повідомляє вищестоящому органу господарського управління (при наявності такого) і виконавчому комітету Ради народних депутатів, де зареєстроване підприємство.
Розрахунок між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та іноземними суб'єктами господарської діяльності за експортно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іноземній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповноважені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).
Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:
1. Банківський переказ — це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:
— боргових зобов'язань за раніше одержаними кредитами, авансових платежах;
— рекламацій за поставку неякісної продукції;
— авансових платежів;
— розрахунків нетоварного характеру.
Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Платіжне доручення — це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувачеві), пред'явнику чека або інших платіжних документів. Платіжне доручення дасться банком на підставі вказівок відправника переказу — клієнта банку. Останній інструктує банк про умови виплати бенефіціару суми переказу. Існує певна, прийнята в міжнародній практиці, форма платіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити такі дані:
— найменування платника;
— найменування і номер рахунка бенефіціара (одержувача);
— банк бенефіціара;
— сума і валюта платежу;
— призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).
Відповідно з «Правилами здійснення операцій з іноземною валютою на території України», валютна виручка об'єктів господарської діяльності — резидентів, тобто сума валютних надходжень від продажу товару і послуг за іноземну валюту (у тому числі й валюту країн колишнього СРСР), незалежно від джерел їхнього утворення, підлягає обов'язковому і повному зарахуванню сум на спеціальні розподільчі рахунки (балансовий рахунок № 2603 «Розподільчий рахунок у ВКВ і НКВ резидента України»). Вони відкриваються і ведуться в розрізі клієнтів та за видами валют. Після зарахування суми валюти, що надійшла на спеціальний розподільчий рахунок, банк не пізніше наступного дня повідомляє про це власникові рахунка. Якщо клієнт протягом п'яти банківських днів з моменту зарахування суми валютних коштів на розподільчий рахунок не подав у банк доручення на їхнє перерахування на розрахунковий валютний рахунок, то на шостий день банк самостійно перераховує ці кошти на рахунок резидента.
Уповноважений банк самостійно протягом трьох банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, що, згідно з нормативними документами НБУ, підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:
— валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ згідно з «Тимчасовим порядком використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України» № 13—135/1556—5528 від 18.09.1996 р.;
— валюти, отриманої резидентом при здійсненні розрахунка з використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем;
— валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України для виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентом, у випадку їхнього повернення від нерезидента.
Гривні, отримані від продажу валюти, повинні буги зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування визначених сум на баланс банку.
Облік операцій при використанні документарного акредитива.Надійною формою платіжної гарантії для експортера є документарний акредитив. Більша частина зовнішньої торгівлі з року в рік здійснюється за допомогою цього випробуваного інструмента. Останнім часом значно зросла зацікавленість у акредитивах і в нашій країні.
Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом вигідніші для покупця, але вони не захищають інтересів експортера.
Недоліком банківського переказу (крім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.
Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент — одержувач валютних коштів — ліцензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України дозволяється тільки для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.
Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк контракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки законності операції (табл. 31).
Таблиця 31 ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ВИКОРИСТАННЯ КРОС-КУРСІВ
Дебет | Кредит | Зміст операції |
1500А «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ» | 2603П «Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності» | Зарахування суми валюти в банку клієнта-постачальника |
2600П «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності» | І500А «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ» | Зарахування суми валюти в банку клієнта-платника |
або | ||
2600П «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності» | 2909 «Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності» | Зарахування суми валюти в банку клієнта-постачальника |
2909 «Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності» | 1500 «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ» | Зарахування суми валюти в банку клієнта-платника |
2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності» | 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» | Сплата комісії (як у першому, так: другому випадках) |
2. Розрахунки за відкритим рахунком полягають у продажу то
варів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання
платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді,
коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і
виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональ
них корпорацій) і немає законодавчих обмежень.
Розрахунки за відкритим рахунком передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записус суму в дебет рахунка покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприсмством-постачаль-ником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд.
3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі оде
ржаних інструкцій з документами з метою:
— одержання акцепту, або платежу, залежно від угоди;
— видачі комерційних документів проти акцепту, або проти платежу;
— видачі документів на інших умовах.
Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими: фінансові — документи, за якими здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи); комерційні — документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).
Існує два види інкасо:
— чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);
— документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).
У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.
Існує три різновиди документарного інкасо: документи проти платежу (банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти платежу готівкою у зазначеній валюті), інкасо з акцептом (видача документів тільки проти платежу, банк, що інкасує, подає переказний вексель покупцю на акцепт) та документи проти акцепту (банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти акцепту переказного векселя).
Техніка розрахунків у різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.
У другому випадку продавець надає покупцеві певний термін для платежу, але повинен бути впевнений, що покупець зможе отримати документи тільки після того, як здійснить платіж. Якщо покупець відмовляється акцептувати переказний вексель, то продавець має завчасне попередження для себе, що його чекають неприємності після завершення угоди. Це дасть йому можливість вжити достатніх запобіжних заходів або, про всяк випадок, знайти іншого замовника для товару.
У третьому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризику неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходів щодо захисту своїх інтересів. Це робиться так: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.
Банки надають також спеціальні послуги, пов'язані з документарним інкасо (табл. 32).
1) відвантаження товарів на адресу банку, що інкасує;
2) моніторинг (контроль).
Таблиця 32