Концепції і теорії територіальної організації економіки
Регіональна економіка має відповідну концептуальну і теоретичну базу, яка охоплює її концепції і теорії:
Теорія центральних місць. В 30-50 роках поточного століття була запропонована теорія, згідно з якою у формуванні регіональної економікою переважну роль відіграють центри зосередження економічної діяльності. Автори теорії центральних місць німецькі вчені В. Кристалллер (1933) і А. Льош (1944) запропонували розглядати відповідну територію як певну організовану мережу ринкових зон, в центрі яких повинно знаходитись місто. Згідно з цією теорією пропозиція і попит товарів і послуг на ринку змінюються в залежності від віддалі до міста – центру. Але в реальній дійсності такі кола навколо центрів економічної діяльності майже не спостерігаються і тому цю теорію можна розглядати як ідеальну. В 1956 році В. Їзард встановив, що на формування ринкових зон великий вплив має густота населення, яке проживає в ринковій зоні, рівень розвитку приміського транспорту, платоспроможне забезпечення населення, а тому запропоновані Льошем і Крісталлером ідеальні схеми територіальної організації ринкових зон формуються під впливом вищезазначених факторів і ніколи не мають форми кола.
Теорія економічних центрів була запропонована нідерландськими вченими Я. Тінбергеном (1961) і X. Босом (1976) і є розвитком теорії центральних місць. Зміст її полягає в тому, що економічні центри формуються і розвиваються під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів і поєднуються з широким використанням методів оптимального розвитку торгових зон, центром яких є економічні центри.
Теорія економічної взаємодії територіальних формувань вперше була запропонована американськими вченими Д. Рейлі (1929), У. Іклі (1954). Взаємодія економічних потенціалів виражається такою формулою:
(10.1)
де Ріj – рівень взаємодії економічного потенціалу і-ої і j-ої територій;
ЕiЕj – економічний потенціал відповідно і-ої і j-ої територій;
Rij – відcтань між і-ою і j-ою територіями;
а, К – постійні коефіцієнти, які визначаються емпіричними розрахунками.
Ця формула є аналогом відомого у фізиці закону тяжіння двох мас. Відповідно до цієї схеми, яка названа теорією дифузій, передбачається взаємодія економічних потенціалів, відповідних територій шляхом взаємопроникнення економічних об'єктів цих територій.
Теорія «витрати-випуск», запропонована вченим В. Лєонтьевим (1924). Теорія передбачає економічну взаємодію регіонів як набір певних галузей економіки, що характеризуються обсягами випуску цієї продукції галузями економіки інших територій. Основою цього балансу є визначення коефіцієнтів взаємодій або коефіцієнтів витрат.
(10.2)
де – коефіцієнт впливу r-ої галузі економіки і-ої на е-ту галузь економіки j-ої території;
– обсяг продукції, відправленої із і-го регіону r-ою галуззю в j-ий регіон в e-ту галузь;
– загальний обсяг випуску продукту е-ою галуззю j-го регіону.
Концепція і теорія комплексного економічного розвитку регіонів – комплексний економічний розвиток територій з урахуванням наявного ресурсного потенціалу регіону. Основними принципами комплексного економічного розвитку є:
- збалансованість виробничих потужностей з ресурсним забезпеченням регіону;
- пропорційність економічного рослу структур них елементів регіон;
- забезпечення ефективності виробничого комплексу регіон), і зокрема, оптимізація сукупних витрат;
- комплексна переробка місцевих ресурсів;
- поглиблення економічних зв'язків між суб'єктами господарювання даної території.
Виходячи з означених вище принципів комплексного розвитку економіки регіонів, передбачається пропорційний розвиток взаємозв'язаних галузей або видів діяльності па даній території.