Графік 7. Положення рівноваги фірми — чистої монополії в довгостроковому періоді
Положення довгострокової рівноваги при максимальному економічному прибутку для чистого монополіста відбиває крапка М на кривій попиту DD, що знаходиться вище за крапку перетину кривих MR (граничний доход) і MC (граничні витрати) довгострокового періоду і на однієї вертикалі з нею: правило МR = МС. Оптимальна ціна Pm перевищує середні загальні витрати (крива АС), тому монополіст постійно отримує економічний прибуток, що відбиває площа прямокутника, яка дорівнює добутку КМ х PmМ, де відрізок КМ – економічний прибуток з одиниці продукції, що визначається різницею між Pm і середніми загальними витратами АС для цієї крапки кривої витрат, а відрізок PmМ = Qm – кількості продукції, що забезпечує максимум економічного прибутку з усього випуску.
Треба звернути увагу на те, що монополіст прагне отримати максимум економічного прибутку з усього випуску продукції, а не максимум економічного прибутку з одиниці продукції, що залежить не тільки від ціни і витрат на одиницю продукції, але й від кількості продукції, яка була реалізована. Таким чином, монополіст ніколи не назначить найвищу ціну з можливих цін тому, що він зможе продати мало товарів і отримає маленький економічний прибуток з усього випуску.
На монополізованих ринках ціна перевищує граничні витрати, що свідчить про неефективне використання ресурсів з точки зору суспільства — воно хотіло б отримати більше продукції, а монополіст з метою отримати економічний прибуток обмежує обсяг виробництва. Державне регулювання цін може встановити суспільно оптимальну ціну Pr, що дорівнює граничним витратам (як при досконалій конкуренції), і споживачі зможуть отримати більше цієї продукції. Але фірма буде мати збитки і їй треба давати державну дотацію. Тому частіше регульована ціна встановлюється на рівні Pf, що відповідає крапці F, де перетинаються крива попиту DD і крива середніх загальних витрат AC. У цьому випадку фірма отримує нормальний прибуток, а суспільство одержує більше продукції при меншій ціні, ніж запропонував би чистий монополіст.
Економічні наслідки чистої монополії:
· більш високі ціни, ніж на конкурентному ринку (на конкурентному ринку ціна товару дорівнює граничним витратам, а на монопольному вона перевищує ці витрати);
· недостатній розподіл ресурсів для наданого продукту — менший обсяг виробництва, ніж той, що потрібен суспільству;
· можливість виробництва з більшими витратами, ніж ті, що були б при конкурентному ринку;
· можливість відмови від удосконалення техніки, технології, продукції з метою повного використання вже придбаного обладнання;
· збільшення нерівності доходів населення.
Слід звернути увагу на важливість і основні заходи державної політики стосовно монополій, яка реалізується за допомогою антимонопольного законодавства. Держава може: 1) сприяти підвищенню конкуренції в окремих галузях — суд має можливість прийняти рішення про розподіл великої фірми на декілька менших фірм; 2) регулювати діяльність природних монополій, визначаючи територію їх діяльності, якість товарів і послуг, рівень цін на їх продукцію (регульована державою ціна, як правило, компенсує середні загальні витрати і скорочує або навіть ліквідує економічний прибуток, забезпечує збільшення обсягів виробництва); 3) введення державної власності на підприємства — природні монополії (водо-, електро-, газопостачальні компанії, залізничний транспорт).
Галузевий ринок, на якому діє багато фірм і проникнення на нього нових фірм не обмежене, а товар або послуга диференційовані по якості, оформленню, називають ринком монополістичної конкуренції (виробництво одягу, взуття, зубної пасти, роздрібна торгівля, ресторани). На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма пропонує невелику частину товарів певного виду, тому може контролювати ринкову ціну тільки в тій мірі, в якій споживачі надають перевагу їх продукції. Якщо споживачі вирішать, що різниця в цінах на аналогічну продукцію не відповідає різниці в якості, то вони можуть легко змінити свої переваги і купляти продукцію конкурентів колись улюбленої фірми.
Диференціація продукту фірми — монополістичного конкурента дозволяє їй впливати на ціну, а тому крива попиту на її продукцію має від’ємний нахил, як у монополії (згадайте, що у фірми — досконалого конкурента — горизонтальна крива попиту). Монополістичний конкурент для максимізації прибутку обирає ціну і відповідний обсяг виробництва, при яких граничний доход дорівнює граничним витратам.
В умовах монополістичної конкуренції фірма протягом короткого періоду може отримувати економічний прибуток або мати збитки. Виробляючи таку кількість продукції, при якій MR = MC, вона або максимізує прибуток, якщо ціна перевищує середні загальні витрати, або мінімізує збитки у короткостроковому періоді , коли ціна нижче цього рівня.
В довгостроковому періоді фірми, що функціонують в умовах монополістичної конкуренції, мають тенденцію до отримання нормального прибутку (беззбиткові). Це пов’язано з тим, що у галузь з монополістичною конкуренцією легко можуть увійти багато нових конкурентів, яких приваблює економічний прибуток. Крива попиту типової фірми зрушиться ліворуч і стане більш еластичною тому, що у фірми буде більше конкурентів, причому вони будуть пропонувати споживачам повноцінні замінники продукту наданої фірми. Це сприяє зникненню економічного прибутку.
Фірми зі збитками у короткостроковому періоді покинуть цю галузь у довгостроковому періоді.
В умовах монополістичної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, що означає недостатній розподіл економічних ресурсів для виробництва певного товару, а ціна перевищує мінімальні середні загальні витрати, що означає покупку споживачами продукту не по самій низькій ціні, що можлива при наданих витратах.
За рахунок диференціації продукції і видатків на рекламу фірма може збільшити попит на свій продукт у більшому ступені, ніж зростуть її витрати, і отримати невеликий економічний прибуток. В цих окремих випадках для деяких фірм не буде реалізована загальна тенденція до нульового економічного прибутку в довгостроковому періоді для галузі з монополістичною конкуренцією.
Оцінка з боку суспільства ринку монополістичної конкуренції, у порівнянні з ринком досконалої конкуренції, враховує такі обставини:
1) при досконалій конкуренції фірма досягає ефективного масштабу виробництва, коли середні сукупні витрати є мінімальними, а фірма — монополістичний конкурент виробляє продукції менше, у порівнянні з ефективним масштабом виробництва;
2) при досконалій конкуренції ціна товару дорівнює граничним витратам, а при монополістичній конкуренції вона вища за граничні витрати;
3) монополістична конкуренція сприяє диференціації продукції та більш повному задоволенню постійно зростаючих суспільних потреб, а при досконалій конкуренції продукція стандартна, однорідна;
4) реклама сприяє зростанню конкуренції, забезпечує споживачів інформацією, що підвищує ефективність розподілу економічних ресурсів, у той же час є багато прикладів, коли реклама маніпулює смаками людей, нав’язує те, що не потрібне людині, або спонукає переплачувати за товар, який має повноцінні замінники, це заважає ефективній дії ринкових механізмів розподілу ресурсів.
Хоча з точки зору ефективності ринки монополістичної конкуренції поступаються ринкам з досконалою конкуренцією, однак майже неможливо засобами економічної політики держави підвищити ступінь ефективності таких ринків. Роль цієї політики зводиться до захисту прав споживачів, покарання недобросовісної конкуренції, яка вводить споживачів в оману стосовно реальних властивостей товарів чи протизаконними засобами підриває довіру споживачів до продукції конкурентів фірми.
Олігополія представляє собою такий галузевий ринок, на якому декілька крупних фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою, головним чином, нецінову конкуренцію. Фірми в умовах олігополії можуть виробляти як стандартну продукцію (сталь, алюміній), так і диференційовану продукцію (автомобілі, побутова техніка). Виробники можуть співпрацювати або агресивно конкурувати.
Які ж причини існування олігополістичного ринку? По-перше, це дія ефекту масштабу. Як відомо, виробництво певних видів продукції може здійснюватись з низькими середніми витратами лише при значних розмірах випуску. Новим фірмам дуже важко ввійти на ринок такого продукту, якщо вони не мають великих фінансових ресурсів для придбання дорогого основного капіталу, ефективність використання якого досягається лише при значних масштабах виробництва. Іншим бар'єром щодо збільшення кількості фірм в олігополістичній галузі є наявність патентів у вже функціонуючих виробників, їх контроль над джерелами сировини та кредитів. Однією з причин існування олігополії є високі витрати на рекламу продукту (автомобілів, сигарет, побутової техніки, миючих засобів тощо), які під силу лише крупним виробникам. Однією з причин функціонування лише декількох фірм на олігополістичному ринку є привабливість і вірогідність їх злиття, що дозволяє одержувати ще більші вигоди в результаті дії ефекту масштабу, збільшувати частку ринку, а отже, і посилювати свою владу на ньому, контролювати ціну продукту, добиватись нижчих цін на економічні ресурси, являючись основним їх покупцем.
Для визначення структури кожного галузевого ринку необхідно врахувати не тільки обсяг національного виробництва і продажів, але й обсяг продажів імпортних товарів даного виду. В окремих галузях їх частка може бути надто істотною. Це властиво як високотехнологічним, так і трудомістким галузям. Постачання імпортних товарів спроможне значно загострити конкуренцію і збільшити кількість її учасників.
Економісти використовують таке поняття як “ринкова влада” (ринкова сила), що характеризує ступінь впливу однієї чи декількох фірм на ціну і обсяг пропозиції в певній галузі. Для вимірювання ступеню ринкової влади використовують коефіцієнт концентрації. Цей коефіцієнт можна підрахувати для одної, двох та ще більшої кількості фірм. Коефіцієнт концентрації для певної кількості фірм галузі – це їх доля в галузевому обсязі виробництва, що приходиться на ці найкрупніші фірми. В умовах чистої монополії коефіцієнт концентрації дорівнює 100%, а в умовах досконалої конкуренції він буде близьким до нуля. Слід прийняти до уваги, що традиційні показники концентрації того чи іншого галузевого ринку не завжди точно відображають реальну ситуацію з конкуренцією в певній галузі бо не враховують дуже сильну в умовах відкритої економіки конкуренцію з боку іноземних виробників аналогічної продукції. Ці показники також не враховують зростання конкуренції з боку інших галузей виробництва (наприклад, звичайний телефонний зв’язок має могутнього конкурента – сотову телефонну мережу).
З точки зору економічної теорії, ступінь концентрації ринку визначається трьома факторами: 1) технологією і витратами виробництва; 2) бар’єрами до вступу в галузь; 3) стратегічною взаємодією найкрупніших фірм певної галузі. Галузі з високою концентрацією найбільш яскраво демонструють недоліки недосконалої конкуренції. Концентрація ринку, панування лише декількох фірм зумовлені тим, що в ряді галузей економічно ефективним є тільки великомасштабне виробництво.
Конкуренція на олігополістичному ринку має два аспекти: 1) конкуренція діючих тут фірм з фірмами, що бажають пробитися на даний ринок; 2) конкуренція фірм, що діють на олігополістичному ринку, між собою. В умовах олігополії фірми ведуть, головним чином, нецінову конкуренцію.
У ціновій політиціфірми з олігополістичного ринку стають взаємозалежними – оскільки тут невелика кількість фірм, остільки їм доводиться при формуванні своєї цінової політики брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Якщо якась фірма, бажаючи збільшити свою частку на ринку зменшить ціну товару, то інші фірми можуть теж так зробити. В результаті частки, які фірми займають на ринку залишаться колишніми, а прибутки значно скоротяться, бо утрати торкнуться великих обсягів виробництва цих фірм. Звісно, фірми іноді ведуть “цінові війни”, намагаючись більш низькими цінами потіснити конкурентів з ринку, але існує висока ймовірність того, що програють всі конкуренти. Тому частіше на олігополістичному ринку практикують “лідерство в цінах” (найбільш ефективна в наданій галузі фірма першою змінює ціни, а інші наслідують її приклад) або фірми змовляються про ціну.
Узгоджену цінову політику учасники олігополістичного ринку здійснюють і тоді, коли утворюють картель. Картель — згода між фірмами стосовно збуту продукції: де продати, скільки (квота), по якій ціні. Але такі офіційні згоди в багатьох країнах переслідує антимонопольне законодавство, тому згоди можуть бути таємними.
Наступний графік показує довгострокову рівновагу фірми в умовах олігополістичного ринку, коли фірмам вдалось заключити угоду про ринкову ціну. Це найвигідніша для них ситуація, бо немає втрат, пов’язаних з ціновою конкуренцією. Положення фірм майже таке, як в умовах чистої монополії.
P
D
Pm M
K
AC
MC
MR D
Qm Q