Організаційна структура організації

До керівних органів ЮНЕСКО належать: Генеральна конференція, Виконавча рада і Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка скликається з представників держав-членів на чергові сесії раз на два роки. Генеральна конференція визначає напрями і стратегічну лінію діяльності, затверджує середньострокову стратегію та її програму, бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій і рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає інші важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

Генеральним директором ЮНЕСКО був у 1946-1948 - Джуліан Хакслі (Велика Британія); у 1948-1952 - Хайме Торрес Бодет (Мексика); у 1952-1953 - обов'язки виконував Джон В. Тейлор (США); у 1953-1958 - Лютер Еванс (США); у 1958-1961 - Вітторіно Ве-ронезе (Італія), у 1962-1974 - (тимчасово виконуючий обв'язки з 1959 по 1962) Рене Майо (Франція), у 1974-1987 - Амаду-Махтар М'Боу (Сенегал); у 1987-1999 - Федерико Майор (Іспанія); у 1999 - до теперешнього часу - Коітіро Мацуура, (Японія).

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членів ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генеральної конференції. На засіданнях Виконавчої ради, які відбуваються двічі на рік, розглядаються і подаються Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності, визначаються заходи ефективної реалізації затверджених програм і бюджетів, готується порядок денний Генеральної конференції, подаються рекомендації щодо прийому до Організації нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган, очолюваний Генеральним директором, призначеним Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається з представників різних країн, обраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, з урахуванням професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад 2 тис. фахівців зі 130 країн.

Згідно зі Статутом, головним завданням ЮНЕСКО є сприяння зміцненню миру і безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури, а також зміцненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир і стабільність суспільства повинні ґрунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Так, місія ЮНЕСКО полягає в забезпеченні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а отже, - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Штаб-квартира організації розташована в Парижі (Франція).

Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочі мови Секретаріату - англійська та французька.

Крім центрального апарату, ЮНЕСКО має дуже розвинуту мережу організаційних утворень, які безпосередньо підпорядковуються їй, як, наприклад, регіональні відділення, або співпрацюють на договірних чи інших засадах як система асоційованих з нею установ. Існують регіональні бюро ЮНЕСКО з питань освіти для Африки (ПРЕДА, штаб квартира в Дакарі), арабських держав (ЮМЕДБАО, штаб квартира в Бейруті), Азії та Тихого океану (РОЕПАН, штаб-квартира в Бангкоку), Латинської Америки та Карибського басейну (ОРЕАЛК, штаб-квартира в Сантьяго, Чилі), а також Регіональні центри з питань вищої освіти в Бухаресті та Каракасі. Всесвітня система асоційованих шкіл ЮНЕСКО, утворена в 1953 році з метою інформаційного обміну між навчальними закладами, сьогодні включає понад 2 тис. шкіл у 90-ти країнах.

У безпосередньому контакті із Секретаріатом ЮНЕСКО працюють Міжнародний інститут планування освіти (МІПО), який у Парижі готує спеціалістів-планувальників та адміністраторів у галузі освіти для багатьох країн світу, а також Міжнародне бюро освіти (МБО) в Женеві. МБО координує діяльність Міжнародної мережі інформації в галузі освіти (ІНЕД), розповсюдженої у всіх головних регіонах світу.

Крім цього, існують Регіональні бюро з питань науки та технології, Регіональне бюро з питань культури для Латинської Америки в Гавані й Регіональне бюро з питань розвитку друкарства в країнах Азії та Тихого океану в Карачі. Діють також 20 регіональних і субрегіональних радників.

Майже кожен зі структурних відділів ЮНЕСКО має свій інформаційний документаційний центр. Найбільшими такими центрами є: 1. Документаційний центр Бюро зовнішніх зв'язків. 2. Документаційний центр Відділу публічної інформації. 3. Документаційний і довідковий центр Відділу термінології, документації і довідкової інформації. 4. Документаційний статистичний центр. 5. Документаційний центр Відділу у справах молоді. 6. Комунікаційний документаційний центр Відділу комунікації, інформації та інформатики. 7. Документаційний культурний центр. 8. Документаційний та інформаційний центр Відділу освіти. 9. Документаційний центр Міжнародного інституту освітнього планування. 10. Інформаційний центр вищої освіти Міжнародної асоціації університетів. 11. Документаційний центр Міжнародної гідрологічної програми. 12. Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук.

Кожен із цих центрів має складну структурну побудову та широке коло компетенції.

У 1972 році ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (вступила в силу в 1975). Ратифікували Конвенцію на початок 1992 року 123 країни-члени ООН, у тому числі СРСР.

До Світової спадщини ЮНЕСКО (World Heritage) належать видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання всього людства. Вони перелічені в Списку ЮНЕСКО.

Надання статусу об'єкта Світової спадщини передбачає:

- додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів;

- підвищує престиж територій і керуючих ними установ;

- сприяє популяризації включених до Списку об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (насамперед екологічного туризму);

- забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, перш за все з Фонду Світової спадщини;

- сприяє організації моніторингу та контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на 2007 рік у Списку Світової спадщини містилося 830 об'єктів (зокрема 644 культурних, 162 природних і 24 змішаних) зі 138 країн, серед них такі архітектурні споруди і ансамблі, як Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави, Московський Кремль і Червона площа, Венеція разом з лагуною та ін.; археологічні заповідники - Дельфи та ін.; національні парки - Морський парк Великого Бар'єрного Рифу, Єллоустон-ський та ін. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їх збереження.

Україна та ЮНЕСКО

Україна є членом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури з 12 травня 1954 року. У 2004 році відзначено 50-річчя членства України в ЮНЕСКО (Національною комісією України у справах ЮНЕСКО виготовлень пам'ятні монета та поштова марка).

Одним з важливих аспектів, який визначає активність України та її роль у діяльності ЮНЕСКО, є участь у керівних та програмних органах ЮНЕСКО. Починаючи з грудня 1962 року, у Парижі функціонує Постійне представництво України при ЮНЕСКО. Членство України в ЮНЕСКО стратегічно орієнтоване на сприяння розширенню міжнародного співробітництва наукових, освітніх і культурних інституцій шляхом забезпечення їх участі у програмній діяльності Організації. Метою такого співробітництва є зміцнення інтелектуального потенціалу країни та залучення його до загальносвітових процесів у гуманітарній сфері, а також використання в національних інтересах можливостей ЮНЕСКО та міжнародного досвіду в галузях її компетенції.

Протягом останніх років українські установи та фахівці залучені в межах ЮНЕСКО до глобальних проектів у таких сферах, як розвиток інформаційного суспільства, збереження світової інформаційно-цифрової спадщини, демократизація кіберпростору, забезпечення сталого розвитку, етика науки, біоетика, формування нової глобальної екологічної етики, збереження матеріальної та нематеріальної культурної спадщини в умовах глобалізації. Під час 29-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1997) Україна подала пропозицію щодо зміцнення міжнародних механізмів захисту й збереження культурного надбання та ініціювала звернення до ООН з метою проголошення Міжнародного року захисту, збереження та відродження культурної спадщини. На 56-й сесії Генеральної асамблеї ООН ця ініціатива отримала втілення - 2002 рік проголошено Міжнародним роком захисту світової культурної спадщини.

За період членства в ЮНЕСКО Україну тричі обирали до керівного органу Організації - Виконавчої ради: 1981-1985 роки, 1995-1999 роки та 2001-2005 роки. Україну обирали також до таких програмних органів, як Міжнародна координаційна рада програми "Людина і біосфера", Міжурядова рада Загальної програми з інформації, Міжурядовий комітет Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядовий комітет сприяння поверненню культурних цінностей країнам походження, Міжурядовий комітет Міжурядової програми з інформатики, Міжурядова рада Міжнародної гідрологічної програми.

На сьогодні Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії (у 2003 році обрана восьмий раз підряд, починаючи з 1989 року) та Міжурядового комітету з авторського права. Під час 32-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (жовтень 2003) Україну обрано до Ради Міжнародного бюро з питань освіти, Міжурядової ради Міжнародної програми розвитку комунікації, Комітету зі штаб-квартири, а також до робочих органів - Спецкомітету та Групи експертів з фінансових і адміністративних питань Виконавчої ради.

У межах співробітництва України та ЮНЕСКО в Києві діє Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем, який проводить координацію регіонального співробітництва у сфері освіти й науки. На базі Національної академії наук України діє Міжнародна асоціація академій наук, яку у квітні 2003 було включено до категорії міжнародних неурядових організацій, зі статусом офіційних партнерських стосунків з ЮНЕСКО. Важливим етапом взаємодії з ЮНЕСКО стало підписання 9 листопада 2006 року в Парижі Угоди між Урядом України та ЮНЕСКО щодо надання Міжнародному дитячому центру "Артек" статусу "Під егідою ЮНЕСКО". Відповідне рішення було ухвалене в рамках проголошеного ООН Міжнародного десятиріччя культури миру та ненасильства в інтересах дітей планети (2001-2010).

Участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО, крім використання інтелектуального потенціалу Організації та запозичення корисного міжнародного досвіду, створює можливості для отримання певних фінансових ресурсів для проведення в Україні міжнародних заходів по лінії ЮНЕСКО та виконання українськими фахівцями різноманітних проектів у сфері її компетенції, а також отримання стипендій, грантів, обладнання, науково-технічної інформації, консультативної допомоги та забезпечення участі в міжнародних заходах.

Відносини співробітництва між Україною та ЮНЕСКО розвиваються у конструктивному руслі, спрямованому, зокрема, на розширення міжнародного співробітництва українських установ і закладів у гуманітарній сфері, а також на підвищення економізації участі в програмній діяльності Організації.

Тема 7.

Наши рекомендации