Динаміка змін роздрібних цін та маси грошей (М3) в Україні в

1991-2009 рр. (очікування)

Рік
															2009 (очіку-вання)
Темпи зростання роздрібних цін (за рік, %)
			139,7	110,1	119,2	125,8	106,1	99,4	108,2	112,3	110,3	111,6	116,6	122,3	111,3
Темпи зростання маси грошей (М3) (за рік, %)
													151,7	130,2	129,3
Співвідношення п.1 до п.2
162,5	71,6	132,4	103,5	82,2	84,5	86,16	74,72		73,61	85,08	71,62	92,23	76,86	93,93	86,08

За інфляції фінансові звіти можуть виявитися джерелом необ’єктивної інформації, тому що елементи балансу втрачають свою вартість із різною швидкістю. Якомога повно це виявляється у періоди галопуючої інфляції, гіперінфляції та суперінфляції. Наприклад, готівка і дебіторська заборгованість (вимоги про виплату фіксованої суми в майбутньому) втрачають свою вартість і призводять до збитків підприємства на суму зниження купівельної спроможності боргових грошей. І навпаки, підприємства, які збільшують свою кредиторську заборгованість (затримуючі оплату рахунків постачальників, виплату зарплати, розрахунки з бюджетом тощо) мають з цього вигоду, тому що розрахуються грошима зі зниженою купівельною вартістю.

Основні засоби і виробничі запаси нагромаджувалися в попередні періоди, коли купівельна спроможність грошей була вищою. Амортизація і поточні витрати на виробництво запізнюються в часі й тому занижені у вартості. Чим більшим є період операційного циклу, тим «меншим» буде джерело нагромаджень за рахунок амортизації. Водночас поточні витрати й амортизація основних засобів, обчислених в оцінці за вищою купівельною спроможністю віднімаються з виторгу, оцінюваному за нижчою купівельною спроможністю грошей. Як наслідок збільшуються фінансові результати, оподатковуваний прибуток, сплачувані податки і зменшуються джерела фінансування розвитку виробництва.

У світовій практиці є два підходи до усунення впливу інфляції на дані бухгалтерської звітності:

1) оцінка об’єктів бухгалтерського обліку в грошових одиницях однакової купівельної спроможності;

2) переоцінка об’єктів бухгалтерського обліку в поточну вартість.

Для зниження впливу інфляції на фінансові результати необхідно вчасно контролювати рівень рентабельності, закладеної в розрахункову ціну виробу.

Загальна формула рентабельності продажів розраховується як

R = P/S · 100%,

(3.7)

де R– рентабельність продажів, ум. од.;

Р – прибуток від реалізації продукції, грн;

S – витрати на виробництво реалізованої продукції, грн.

Формула калькуляції ціни виробництва (N), до якої включається сума прибутку (Р) така:

N = S + P,

(3.8)

або N = М + U + А + P,

(3.9)

де М – витрати на сировину, матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, грн;

U – витрати на оплату праці з нарахуваннями на соціальні потреби, грн;

А – амортизація основних засобів, грн;

P – прибуток від реалізації, грн.

Чистий виторг від реалізації, облікований за касовим методом (N¹) розраховують за формулою

N¹= М + (1 – ПДВ)(U + А) + (1 – ПДВ – ПП)P – Ш,

(3.10)

де ПП – ставка податку на прибуток,%;

Ш – штрафи з прибутку, грн.

Матеріальні витрати і витрати на оплату праці підвищуються у рівній пропорції з коефіцієнтом К^Z і розраховуються за формулою

К^Z= (1 + І)^t,

(3.11)

де І – інфляція за місяць,%;

t – число місяців, од.

Мінімальний прибуток із врахування темпу інфляції, який необхідно закласти для простого відтворення, визначається за формулами

N¹= (1 + І)^t(M + U);

(3.12)

Р = [(1 + і)^t(M + U) – М – (1 – ПДВ)(U + А) + Ш]/[1 – ПДВ – ПП] = = [(1 + і)^t(M + U) + ПДВ + (U + А + Ш – А)].

(3.13)

Кожне підприємство формує на основі постійних і змінних витрат та встановленої норми прибутку ціну виробництва товару. Відповідно до правил реалізації (непрямого оподаткування та ринкових механізмів, зокрема, торговельна націнка) підприємство формує ціну реалізації. Зі збільшенням кількості посередників між виробником та кінцевим споживачем ціна реалізації збільшується на суму таких же елементів. Споживач за наявності кількох посередників оплачує витрати всіх підприємств-учасників та суму непрямого податку та(або) збору. Продавець вміщує максимальну кількість витратних статтей до собівартості та валових витрат виробництва і реалізації з метою повернення вкладених у бізнес грошей та за умов забезпечення додаткового продукту.

Методи розрахунку ціни

Метод ціноутворення – метод розрахунків ціни товару з урахуванням витрат виробництва, середнього прибутку, а також з урахуванням попиту й пропозиції.

Всі методи ціноутворення можна поділити на три основні групи залежно від того, на що переважно орієнтується підприємство-виробник або продавець при виборі того чи іншого методу:

· витрати виробництва – витратні методи;

· кон’юнктуру ринку – ринкові методи;

· нормативи витрат на техніко-економічний параметр продукції – параметричні методи;

· стан впливу органів державної влади й управління.

Повсюдно поширеними методами ціноутворення є витратні методи ціноутворення (рис. 3.7), які передбачають розрахунок ціни продажів продукції шляхом додавання до витрат виробництва деякої величини прибутку.

Методи ціноутворення