Зовнішні способи мінімізації ризику
Страхування ризику
Страхування - один із найчастіше використовуваних методів зниження ризику. В умовах ринку особливу актуальність має страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків. Страхування стає не тільки методом захисту господарювання від стихійних лих, але і захистом від несприятливих змін економічної кон'юнктури. Воно допомагає впорядкуванню фінансових і юридичних взаємозв'язків між різними учасниками ринкових відносин.
Загалом страхування- це угода, згідно з якою страховик (страхова компанія) за певну обговорену винагороду (страхову премію) зобов'язується повністю або частково відшкодувати страхувальнику (наприклад, господареві об'єкта) збитки (страхову суму), яких він (застраховане ним майно) зазнав унаслідок настання передбачених страховим договором небезпечних подій і випадковостей (страховий випадок).
Страхування ризику - це по суті передача певних ризиків страховій компанії. Однак цей метод має два обмеження:
• інколи страхова премія значно перевищує ту ціну, яку страхувальник вважає розумною за трансфер цього ризику;
• деякі види ризиків неможливо застрахувати, оскільки вони не приймаються до страхування, особливо у тому випадку, коли ймовірність того, що ризикова подія настане, є дуже великою.
Для страхування втрат від ризику страхувальник і страховик укладають договір страхування. У практиці страхування ризиків найпоширенішими є майнове страхування та страхування відповідальності.
Майнове страхування - це сфера страхування, в якій об'єктом страхових відносин виступає майно в різних видах (основні та оборотні фонди) та фінансові ризики. Майно найчастіше страхується на випадок знищення або пошкодження в результаті стихійного лиха, пожеж, аварій, крадіжок зі зламом тощо.
Страхування фінансових ризиків у структурі галузевого ринку посідає поки що незначну частку. У портфелях навіть дуже великих страховиків воно становить не більше 12 %. Страховики неохоче беруться за цей вид страхування, оскільки витрати на всебічний аналіз платоспроможності партнерів є не тільки дорогими, але й трудомісткими. І все таки страховика можна знайти.
За договором страхування фінансових ризиків застрахувати можна угоди: купівлі-продажу, обміну, поставки, перевезення, лізингу, комісії, підряду, товарного кредиту, надання послуг, виконання робіт тощо. Об'єктом страхування може бути ризик невиконання зобов'язань за договором унаслідок виникнення форс-мажорних обставин, ризик невиконання фінансових зобов'язань самим страхувальником або його партнером.
Однією із специфічних форм страхування фінансових ризиків є хеджування, яке дає змогу виключити або обмежити ризики фінансових операцій через несприятливі зміни курсу валют, цін на товари, послуги, відсоткових ставок тощо у майбутньому.
Існує два класи операцій хеджування, які є основою формування стратегій поведінки інвесторів на фондовому ринку:
• хеджування на підвищення;
• хеджування на зниження.
Хеджування на підвищення або хеджування покупкою являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів. Цей вид хеджування застосовується тоді, коли необхідно застрахуватися від ймовірних підвищень цін на деякі активи у майбутньому. Воно дає змогу встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж буде куплено товар.
Хеджування на зниження або хеджування продажів - це біржова операція, пов'язана з продажем термінового контракту на будь-який актив (товар), із страхуванням від майбутнього падіння цін на нього.
Основними учасниками ринку термінових контрактів є хеджери, головна мета яких - страхування угод, та трейдери, які намагаються одержати прибуток в результаті здійснення угод на біржі (дешево купити і дорого продати).
За видами термінові контракти поділяють на:
1. Форвардний контракт,який являє собою договір на майбутню поставку (продаж) будь-якого активу у встановлений термін за узгодженими на момент підписання договору вимогами. Метою підписання форвардного контракту є дійсне придбання (продаж) цього виду активу. При цьому постачальник і покупець страхують угоду від несприятливих змін ринкової кон'юнктури в майбутньому, у момент реальної поставки активу. Однак укладений форвардний контракт не дає контрагентам можливості скористатися сприятливою зміною ціни.
Особливістю форвардного контракту є те, що реалізація взаєморозрахунків і списання прибутків і збитків здійснюються після закінчення термінів контракту (на відміну від ф'ючерсних контрактів і опціонів).
Як недоліки форвардних контрактів можна відзначити той факт, що вони нестандартні та низьколіквідні. Оскільки їх результатом повинна стати реальна поставка товару, контрагенти узгоджують зручні для них умови, тому такий контракт важко ліквідувати (перепродати).
2. Ф'ючерсний контракттакож являє собою договір на продаж (поставку) активу у майбутньому, але на відміну від форвардного контракту умови його стандартні в усьому, крім ціни. Обсяг, час, місце, спосіб поставки універсальні для будь-якого ф'ючерсного контракту. Відповідно вони високоліквідні і мають розширені можливості обертання на вторинному ринку. Висока їх ліквідність також пов'язана з можливістю будь-якого із контрактів ліквідувати свою позицію за допомогою офсетної угоди, яка є оберненою до угоди контрагента, зафіксованою у контракті.
Характерною особливістю ф'ючерсного контракту є те, що він фактично не є актом купівлі-продажу і направлений не на реалізацію, а на хеджування угоди. Укладаючи ф'ючерсний контракт на купівлю товару або послуги, підприємство, з одного боку, отримує деяку гарантію отримання товару або послуги в потрібний термін за обумовленою ціною, знижуючи тим самим ризик постачання та інфляційний ризик, з іншого, - підприємство має можливість відмовитися від контракту у тому випадку, якщо воно знайде альтернативні канали постачання і зможе укласти інший, вигідніший контракт.
3. Хеджуванняза допомогою опціонів передбачає право (але не обов'язок) страхувальника за певну плату (опціонну премію) купувати заздалегідь обумовлений обсяг валюти за фіксованим курсом у погоджений термін. Тут вартість опціону (опціонна премія) аналогічна до страхового внеску.
Опціон- це документ, в якому постачальник гарантує продаж товару за фіксованою ціною упродовж певного терміну. Опціон на придбання товарів у надійнішого постачальника може бути придбаний паралельно з укладанням вигідного, але ризикованого контракту з постачальником, щодо надійності якого існують сумніви.
Опціони, як і ф'ючерсні контракти, повністю стандартизовані за усіма параметрами, окрім ціни, що також підвищує їхню ліквідність. Ступінь ризику для контрагентів по опціонних контрактах є неоднаковою: для покупця опціону максимальний ризик дорівнює розміру виплаченої премії, а потенційний дохід необмежений; для продавця опціону - навпаки, ризик необмежений, а максимальний дохід дорівнює розміру премії.
Хеджування, на відміну від традиційних договорів страхування, не завжди передбачає виплату страхувальником страхових внесків (страхової премії). Наприклад, у випадку форвардних операцій, коли купівлю-продаж валюти здійснюють у заздалегідь погоджену дату (в майбутньому) за фіксованим сторонами курсом, страхувальник не несе жодних попередніх витрат. Тут страховиком виступає так званий спекулянт, який бере на себе ризик, сподіваючись отримати прибуток. Цю обставину важливо враховувати під час аналізу, оцінки економічної ефективності (доцільності) і вибору шляхів зниження ризику.
Останнім часом широкого застосування в підприємницькій діяльності набуває страхування відповідальності. Страхування відповідальності- це галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми юридичними або фізичними особами, котрі можуть зазнати збитків внаслідок будь-якої дії або бездіяльності страхувальника.
Договір страхування відповідальності, укладений страхувальником і страховою компанією, захищає насамперед інтереси страхувальника від фінансових витрат, які можуть бути покладені на нього законом або судом, у зв'язку із завданими ним збитками третій особі.
Відповідальність підприємства передбачає широкий спектр ситуацій від його відповідальності за непогашення кредитів до відповідальності за екологічне забруднення, спричинення збитку природі та мешканцям району через неправильну технологію своєї діяльності. У разі спричинення страхувальником шкоди здоров'ю або майну третіх осіб страховик згідно з законом або за рішенням суду здійснює відповідні виплати, що компенсують заподіяну шкоду.
Кожний страховик встановлює для себе певний розмір страхової суми, яку він може залишити на власному утриманні. Якщо передбачувана сума страхування перевищує цей максимум, страховик може прийняти на себе тільки частину цієї суми, надаючи страхувальнику право застрахуватися на суму, якої йому бракує в інших страховиків. Така форма страхування називається співстрахуванням. Однак у цьому випадку страхувальнику доводиться мати справу з різними страховиками, як правило, за різних умов і тарифів.
Недоліки співстрахування усуваються за допомогою перестрахування. Перестрахування- це страхування особливого виду. Зміст його полягає у передачі частини ризику (ризиків) на відповідальність іншому спеціалізованому страховику, тобто перестраховику. Страховика, котрий безпосередньо працює зі страхувальниками щодо взяття на себе їхніх ризиків, називають "прямим страховиком", або страховиком, що передає ризики.
До страхування звертаються у тому випадку, коли вичерпані усі можливості збереження ризиків в економічно розумних межах, адже страхування передбачає відмову частини своїх доходів на користь страховика.
Диверсифікація
Диверсифікація- це процес розподілу коштів, що інвестуються, між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде збитковим, інший вид усе ж приноситиме прибуток. Це врятує підприємство від банкрутства і дасть йому змогу продовжити функціонування.
Метод диверсифікації дає змогу знижувати виробничі, комерційні та інвестиційні ризики. Інвестиційні ризики знижуються створенням інвестиційного портфеля фірми, в який входять цінні папери багатьох видів та з різним ступенем ліквідності.
Проте не кожен ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації. Такі ризики, як ризик, пов'язаний з очікуваннями кризи або підйому економіки загалом; ризик, пов'язаний з рухом банківського відсотка; політичний ризик та інші, неможливо зменшити диверсифікацією.
Розрізняють такі варіанти диверсифікації:
• диверсифікація закупівель сировини і матеріалів;
• диверсифікація ринків збуту;
• диверсифікація діяльності.
Диверсифікація закупівель сировини і матеріалів передбачає взаємодію з багатьма постачальниками, дає змогу послабити залежність підприємства від "оточення", від ненадійності окремих постачальників сировини, матеріалів і комплектуючих; під час порушення контрагентами графіка поставок, через інші причини підприємство зможе безболісно переключитися на роботу з іншими постачальниками того самого або аналогічного субпродукту.
Диверсифікація ринків збуту полягає в роботі одночасно на кількох товарних ринках, коли невдача на одному з них може бути компенсована успіхами на інших; або в розподілі поставок між багатьма споживачами із намаганням до рівномірного розподілу часток кожного контрагента в цілому обсязі випуску, щоб відмова деяких з них не зірвала виробничо-збутову програму загалом
Диверсифікація діяльності підприємства може бути двох видів: виробнича та фінансова.
Виробнича диверсифікація може відбуватись за такими напрямами:
1. Однорідна диверсифікація - збільшення асортименту продукції за рахунок виробів, які є аналогічними до тих, які вже виготовляються на цьому підприємстві.
2. Порівняно однорідна диверсифікація - поповнення асортименту продукцією з яскраво вираженою однорідністю технічно-технологічних ознак виробництва та ідентичністю споживчої вартості.
3. Умовно різнорідна диверсифікація класифікується на вертикальну та горизонтальну.
Вертикальна диверсифікація характеризується єдністю виробничого процесу, тобто коли поряд з базовим видом продукції, що виготовляється, підприємство починає випуск підбазового виду (який в наступному базовому виді використовуватиметься як його компонент) або постбазового виду продукції (який використовує в своєму складі базовий вид продукції
Горизонтальна диверсифікація являє собою поповнення асортименту виробами, не подібними до товарів підприємства, але у них один кінцевий споживач, відносна ідентичність споживчої вартості, відносна ідентичність технологічного процесу.
4. Різнорідна диверсифікація може бути полярною та безпосередньо-різнорідною. Диверсифікація буде полярною, коли між базовим і новим видом продукції відсутні будь-які зв'язки; безпосередньо різнорідною - коли існує хоча б якийсь внутрішній нечіткий зв'язок.
Фінансова диверсифікація може відбуватися двома шляхами:
1. Купівля частки акцій або інших цінних паперів підприємств.
2. Купівля цінних паперів або частки в банках чи інших фінансових інститутах (пенсійних, інвестиційних фондах тощо), а також відкриття у них депозитних рахунків.
На практиці диверсифікація може не тільки зменшити, але й збільшити ризик. Збільшення ризику відбувається у разі, якщо підприємець вкладає кошти у сферу діяльності, в якій його знання і управлінські здібності обмежені.
Розподіл ризику
Розподіл ризикуозначає, що одна сторона (трансфер), яка наражається на ризик виникнення збитків, знаходить партнера (трансфері), котрий може прийняти на себе її ризик. Існує, як мінімум, три причини, через які розподіл ризику є вигідним як для сторони, яка його передає, так і для приймаючої сторони:
• втрати, які є великими для сторони, яка передає ризик, можуть бути незначними для сторони, яка приймає на себе ризик;
• приймаюча ризик сторона може знати кращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих втрат, ніж сторона, яка передає ризик;
• приймаюча ризик сторона може знаходитися у кращій позиції для скорочення втрат або контролю за господарським ризиком.
Розподіл ризику відбувається через укладання контракту. Залежно від того, які ризики страхуються, можуть укладатися контракти таких типів:
1. Будівельні контракти - усі ризики, пов'язані з будівництвом (збої в поставках матеріалів, погані погодці умови, страйки, крадіжки будівельних матеріалів тощо), бере на себе будівельна фірма, а також у контракті, як правило обговорюються штрафні санкції за несвоєчасне зведення об'єкта, визначається, хто несе ризик фізичних пошкоджень конструкцій в період будівництва.
2. Оренда - частина ризиків, пов'язаних з орендою, залишається на власникові (ризик фізичних пошкоджень власності, збільшення податків на майно), однак вагома частина ризиків може бути передана за допомогою спеціальних застережень в договорі оренди.
3. Контракти на зберігання і перевезення вантажів - підприємство передає транспортній компанії ризики, пов'язані із випадковою чи такою, що трапилась з вини транспортної компанії загибеллю або псуванням продукції, тоді як втрати, пов'язані з падінням ринкової ціни на продукцію, несе підприємство, навіть якщо подібне падіння викликане затримкою у доставці вантажу.
4. Контракти продажу, обслуговування і постачання включають такі типи угод:
• угода про надання гарантії усунення дефектів або заміни недоброякісного товару (послуги);
• угода про постачання товарів на умовах підтримання постійного залишку на складі;
• оренда обладнання з гарантією його технічного обслуговування і поточного ремонту;
• гарантія підтримання продуктивності (певних технічних характеристик), що використовується;
• договори на сервісне обслуговування техніки.
5. Контракт-поручительство передбачає тристоронній розподіл ризиків між поручителем, кредитором та принципалом. Поручитель дає гарантію кредитору у тому, що борг принципала буде повернений, незалежно від успіху або невдачі діяльності принципала. Принципал також зобов'язується повернути борг, але частка ризику, яку у разі невдачі принципал не зможе покрити власними коштами, переноситься на поручителя.
6. Договір факторингу (фінансування під уступку грошової вимоги) - за цим договором посередник купує у свого клієнта-постачальника вимоги до його покупців, фактично купує дебіторську заборгованість. Факторинг дає змогу підприємницькій фірмі, яка передає свої боргові зобов'язання посереднику, одержати гарантію на одержання усіх платежів, зменшуючи в такий спосіб кредитний ризик підприємства.
Розподіл ризику через контракти свідомо чи несвідомо використовувався завжди з часу виникнення товарних відносин, включаючи планову економіку, однак це не є безпечний та ефективний спосіб мінімізації ризику, оскільки трансфері може не мати достатньо коштів для покриття втрат трансфера.