Іі. країни, що розвиваються
За рядом показників країни, що розвиваються, лідирують: за територією, чисельністю населення, наявністю природних ресурсів, виробництвом сільськогосподарської продукції. Проте за економічними показниками вони значно відстають від розвинених. Наприклад, за рівнем ВНП на душу населення (країни, що розвиваються, – 900 дол., слаборозвинені країни – 300 дол.) або тривалості життя. Якщо середня тривалість життя у розвинених країнах – 75 років, у країнах, що розвиваються – 61 рік, у слаборозвинених – 50 років.
1. Країни, що розвиваються, із значним потенціалом (входять до першої десятки країн світу за чисельністю населення, територією, забезпеченістю природними ресурсами): Індія, Бразилія, Саудівська Аравія, Мексика. У них є передумови для переходу до вищої групи за умови структурної перебудови економіки і розвитку народного господарства.
Рис. 3.51. Групи країн у світовій економіці та міжнародному розподілі праці
2. Нові індустріальні країни (НІК): Тайвань, Гонконг (тепер частина Китаю на правах вільного підприємництва), Сінгапур і Республіка Корея відомі під назвою “четверо маленьких тигрів" (або драконів) Південно-Східної Азії. До них часто відносять Малайзію, країни “великого потенціалу" – Мексику, Бразилію і Аргентину. НІК відрізняються високими темпами розвитку. За виробництвом ряду видів промислової продукції, зокрема наукоємної, НІК посідають провідні позиції у світовій економіці. Широкого розвитку в НІК набуло верстатобудування, а також авіаційна і авіакосмічна промисловість. Гонконг посідає провідне місце в світі з виробництва одягу, радіоприймачів, телефонів; Тайвань – моніторів, швейних машин; Республіка Корея – телевізорів із чорно-білим зображенням, аудіо- і відеокасет; Сінгапур – магнітних дисководів для комп'ютерів. НІК є найбільшими виробниками суден (Південна Корея, Бразилія, Тайвань), морських нафтобурових установок (Сінгапур), легкових автомобілів (Республіка Корея, Бразилія, Мексика), відеомагнітофонів (Республіка Корея, Сінгапур). На першому етапі розвитку НІК вирішальну роль відіграли транснаціональні корпорації провідних капіталістичних країн.
3. Слаборозвинені країни – це велика частина країн Африки, Карибського басейну, островів Тихого океану. Вони є майже на всіх континентах; їх економіка характеризується монопродуктовістю. Це “бананові республіки" або сировинні придатки великих країн. Як правило, ці країни зберегли економічну або політичну залежність від колишніх метрополій, а їх економіка повністю контролюється ТНК. До бідних ООН відносить 46 країн: 10 – в Азії, 31 – в Африці, 5 – в Океанії і Латинській Америці. Наприклад, Афганістан, Бангладеш, Бутан, Гвінея, Лаос, Малі, Нігер, Чад, Непал, Сомалі, Ефіопія і т. д.
4. Країни-нафтоекспортери – перш за все, 12 країн ОПЕК: Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак тощо. Вони відрізняються переходом від монофункціональної економіки (нафто- і газодобуток) до поліфункціонального господарства (машинобудування, електроємні галузі металургії, хімічна промисловість і т. п.).
5. Малі країни – “квартироздавачі" – це:
- країни “зручного прапора" – Ліберія, Панама;
- "країни-готелі" – центри міжнародного туризму і рекреації – Канарські острови, Кіпр, Мальдіви, Сейшели тощо;
- "країни – банківські і страхові центри" – Бермудські і Багамські острови і т. п.
Вони розвивають одну або декілька схожих функцій і одержують від них чималий прибуток, забезпечуючи цим собі досить високий рівень життя.