Перехід від массового до гнучкого виробництва

Масове виробництво, що викликало колосальний ріст продуктивності праці і обсягів продукції, залишається основною системою виробництва у багатьох галузях економіки у світі. В останні роки стала яскраво проявлятися концепція гнучкого виробництва. Ця концепція включає чотири взаємопов’язаних напрямки:

• гнучкість проектування - створення різноманіття конструкцій різного напрямку і різних споживчих властивостей на базі перспективної моделі;

• гнучкість технології - використання агрегатного устаткування і переналажіваемой технологічної оснастки для швидкого освоєння нових технологічних процесів;

• гнучкість психології - швидка перебудова мислення всіх учасників виробництва при переході на випуск нової продукції;

Масове виробництво	Гнучке виробництво
Зростання масштабів виробництва, рівня спеціалізації та стандарти - зації	Збільшення номенклатури виробів, зменшення партій випуску, підвищення рівня якості продукції та послуг
Складна схема організації	Проста схема організації
Авторитарний стиль управління	Участь працівників в управлінні
Циклічний характер виробництва	Гнучкість реагування на попит
Люди як засіб економії витрат	Люди як ресурси
Можливі великі запаси комплектуючих	Мінімальні запаси комплектуючих «на непередбачені випадок »
Люди як продовження машин	Люди і машини доповнюють один одного
Зовнішній контроль (контролери)	Внутрішній контроль (саморегулювання)
Прагнення уникнути ризику	Нововведення
Постачальники як партнери	Можливість частої зміни постачальників

• гнучкість виробничої логістики - створення «злагоджених» виробництв (англ. lean production, нім. Schlanke Unternehmen), т. е. виробництв без надмірностей [68].

Таким чином, в сфері гнучкого виробництва визначається майбутнє масового виробництва. Саме ця інформація з майбутнього є джерелом швидкої зміни ринку масового виробництва. Тому й капітал вимушений керуватись в своєму русі не кон'юнктурними та ситуативними змінами попиту і пропозиції, а напрямком структурних перетворень, який визначається сферою гнучкого виробництва. Самий час перестає бути одномірною сучасністю. Різноманітні альтернативи для вибору суб'єкта, діючого на світовому ринку, набувають якості приналежності різному часу, належності ринку майбутнього, сучасності чи невідворотнього минулого. Майбутнє належить вільній діяльності, необмеженої актуальною ринковою предметністю.

28.Міжнар орг-ції та ек розвиток

МО – це стабільне об’єднання не менше трьох держав, які мають цілі, компетенцію, постійні органи управління, а також політикоорганізаційні норми (установлення, серед яких статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень тощо). Цілі та діяльність МО повинні відповідати загальновизнаним принципам міжнародного права й принципам, закріпленим у статуті ООН. МО діляться на дві основні категорії – міжурядові (міждержавні) та неурядові, існують МО, які мають змішане членство: в них перебувають держави, громадські організації та інші МО, найчастіше регіональні. Класифікація міжнародних організацій: за компетенцією:а) загальна (ООН, ОАЕ, ОАД, ЛАД, ЮНКТАД);б) вузька (ОПЕК, УПЕБ, МОП, СОТ);за рівнем:а) урядові;б) неурядові;в) змішані ; за часом дії:а) постійні;б) тимчасові;за маштабом: а) всесвітні; б) регіональні; Головним завданням ек-х МО є сприяння ек співробітництву держав, регулювання МЕВ на інтернац рівні, а також виконання таких функцій, як координаційна, нормативно-регулювальна, контрольна, спостережна, орг-ційна. Основою ств МО є міжнар угоди держав, які, добровільно вступаючи в МО, мають право вийти з неї, або припини ти свою діяльність. Рішення МО носять рекомендаційний характер. Механізм управління МО вкл головні (сесії,конференції), виконавчі (деректорати), робочі (секретаріати), допоміжні (комітети, комісії), консультативні органи. Фінансові кошти МО складаються з обов’язкових внесків країнучасниць (за регулярним бюджетом), а також добровільних внесків, що об’єднуються у фонди. У світі нараховується більш ніж 100 МО з регулювання економічних проблем. Центральним форумом, на якому обговорюються міжнар ек та соц проблеми глобального і міжгалузевого хар-ру - членів ООН у цілому, є Ек-чна і соц рада ООН. Вона здійснює дослідження та готує доповіді з широкого спектра міжнародних економічних, культурних й інших питань, координує діяльність відповідних установ та інститутів ООН. В системі органів ЕКОСОР діє п’ять регіональних економічних комісій: Європейська економічна комісія (ЄЕК), Ек і Соц комісія для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО), Ек комісія для Африки (ЕКА), Ек комісія для Латинської Америки, (ЕКЛА), Еккомісія для Західної Азії (ЕКЗА).

29.Стійкий ек-чний розвиток. Індикатори стійкого ек-го розвитку

Стійкий розвиток розглядається як тривалий ек розвиток (як основа задоволення людських потреб), що грунтується на певних умовах і нормативах (індикаторах). У вужчому ек значенні стійкий розвиток означає ств-ня суспільних благ для багатьох поколінь та дотримання визначальних його передумов. Стійкий розвиток означає поряд з екологічними широке коло економічних та соціальних питань у їх взаємозв'язку та взаємодії. Дуже складним є питання про наявність реальних можливостей для здійснення стійкого розвитку, що не в останню чергу пов'язано з історичними та майбутніми ризиками. Суто економічні передумови такого розвитку визначаються трьома основними показниками: наявністю реального капіталу вширокому значенні, кількістю зайнятих у вир-ві та характером їхньої продуктивності, інституц-ми можливостями. У свою чергу наявний реальний капітал у широкому значенні включає в себе щтучний реальний капітал, створення людини в процесі діяльності, власне людський капітал, тобто освічену робочу силу, а також так званий природний реальний капітал, чіровідну роль у економічному розвитку відіграють штучний реальний капітал та людський капітал. Створений людський реальний капітал втілюється в товарах тривалого користування, таких як машинне обладнання, інфраструктура. В кінцевому підсумку штучний капітал є складовою загальноек-го обороту шляхом амортиза­ційних відрахувань та реінвестування.

Індикатори – певні нормативи і умови, на яких грунтується стійкий (сталий) розвиток.

Політично-правовий аспект включає розвинуту сучасну демократію, конституційну владу, правову державу, громадян­ське суспільство. Ек-й аспект передбачає оптимальне поєднання державної, корпоративної, приватної та муніципальної власності, функціонування змішаної економіки, наявність сукупності ринків (товарів і послуг, капіталів, цінних паперів, землі, технологій і робочої сили,.); конкурентне середовище та антимонопольне законодавство. Екологічний аспект: забезпечення еволюції суспільства і природи, людини, створення реальних можливостей не лише для нинішнього, а й для майбутніх поколінь задовольняти свої основні життєві потреби; здійснення досліджень та розробка методів ефективного викор-ня природних ресурсів; розгортання маловідходних та безвідходних технологій, широке впровад­ження біотехнологій; удосконалення правових, ек-х та адміністративних методів охорони довкілля; екологічне виховання населення. Соціальний аспект - у напрямі боротьби з бідністю, голодом і злиднями, особливої уваги до дітей та людей похилого віку, ств широкої загальнодержавної с-ми освіти для усіх категорій громадян. Міжнародний аспект декларує відомі принципи міжнар-го права, а саме боротьбу за мир, запобігання новій світовій війні та регіональним конфліктам, вирішення будь-яких суперечностей мирними політичними засобами; розвиток всебічного співробітництва, широка кооперація між країнами і народами в різноманітних галузях економіки, науки і техніки надання фінансової та іншої допомоги країнам, що розвиваються, відповідно до. міжнародних окументів та програм. Інформаційний аспект-спрямований на матеріалізацію досягнень науки, широку інформатизацію сусп-ва, масове застосування електронних засобів зв'язку та обміну інформацією. Базовий набір індикаторів стійкого розвитку поділяють на три основні групи: - соціальні; -економічні; -екологічні.

30.Концепція ек розвитку України.

Концепція заснована на усвідомленні того, що стале зростання економіки набраними в останні роки темпами викличе потребу у підвищенні продуктивності. Головними бар'єрами для зростання продуктивності в Україні є невирішені проблеми економіки перехідного періоду. Не завершене формування базових ринків - землі, праці й капіталу. Інфраструктура виснажена, а інвестиції в її відновлення досі недостатні. Висока частка державної власності не сприяє підвищенню ефективності економіки та стимулює розвиток корупції. Обтяжна податкова система, застаріле господарське законодавство, слабість судової системи заважають розвиватися бізнесу. Загальна корупція вже давно стала частиною системи і сприймається більшістю населення як неминучість. Значні ризики несуть у собі високу енергозалежність і низьку енергоефективність української економіки. Концепція ек-х реформ передбачає 23 напрямки реформ у трьох блоках: 1) забезпечення базових елементів ринкової економіки, 2) створення режиму найбільшого сприяння для розвитку бізнесу й 3) розвиток окремих галузей, структурно важливих для економіки. Стратегія зовнішньоек-го розвитку Укр. Ключовою ланкою зовнішньоек-ї стратегії розвитку України є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Сьогодні в Україні вироблена стратегія зовнішньоек-го розвитку. Вона спрямована на: * відновлення і розвиток експортного потенціалу України і покращення структури експорту;* раціоналізацію імпорту; * підвищення конкурентноспроможності продукції українських підприємств на світовому ринку;* подолання неплатіжоспроможності країни;* покращення становища України в системі міжнародного поділу праці;* розширення ринків збуту української продукції; * досягнення стійкого ек-го зростання і підвищення добробуту населення. Несприятливі фактори:* неконкурентноспроможністю продукції більшої частини галузей економіки; * протидією розвинутих країн Заходу виходу на світовий ринок українських фірм з продукцією, яка може скласти конкуренцію зарубіжним монополіям;* великим зовнішнім боргом; * нерозвиненістю валютного контролю і відсутністю іміграційної політики; * недосконалим таможним контролем. Стратегія зовнішньоек-го розвитку передбачає: * різке розширення економічної і науково-технічної кооперації з розвинутими країнами; * відновлення втрачених ринків у країнах Східної Європи;* розширення зв'язків із західноєвропейськими країнами; * розвиток ринку СНД. Реалізація ефект-ї зовнішньоек-ї діяльності дозволить досягти становища України як могутньої і багатої держави, яка на взаємовигідних умовах бере участь у міжнародному поділі праці і кооперації виробництва.

31.Вектори міжнар ек-го розвитку України.

Вектори міжнар ек розвитку:

1) Євроатлантичний вектор України (Євроатлантична інтеграція – захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів, а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства). Однією з найгостріших та найактуальніших тем сучасного політичного життя України є вступ до Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Сьогодні НАТО вважають одним із визначальних чинників міжнародних відносин, структурою, навколо якої формується нова архітектура євроатлантичної системи безпеки, що містить не лише оборонний, а й політичний, економічний, соціальний та екологічний виміри. Головним напрямом розвитку Північноатлантичного альянсу є його трансформація у структуру колективної безпеки. Відтак він стає привабливим партнером і центром тяжіння, створює підґрунтя для розширення та посилення своєї ролі у системі сучасних міжнародних відносин.

2) Європейський вектор України (Європейська інтеграція – як ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до Європейського Союзу у майбутньому); Питання надання перспективи членства в ЄС має не лише важливий політичний чи геостратегічний вимір, але й відкривають низку вкрай важливих економічних, правових та інших аспектів, які безпосередньо впливають як на природу та характер двосторонніх стосунків, так і на вирішення низки практичних питань: про перспективу запровадження безвізового режиму, надання передвступної допомоги, процедуру „скринінгу” законодавства, асиметричне відкриття ринків, доступ до внутрішніх процедур обговорення рішень тощо.

Світова рівновага.

Cвітова економічна рівновага (СЕР) розкриває особливості мегаекономічного розвитку в нац і світових масштабах. Визначення СЕР є похідним від загальної ек рівноваги. Маршал, Вальрас, Курно розгяладали заг ек рівновагу на рівні нац. ек-ки - тобто приведення в рівновагу всіх ринків. На світовому рівні ек рівновага означає рівновагу всіх нац. ек систем.

Суть ек рівноваги полягає в дотриманні відповідності між мат-речовою і вартісною частинами світ продукту, між попитом і пропозицією на ринку.

СЕР є багатовимірною і багатофакторною системою, яка формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і склад-сяз ряду елементів.

На СЕР впливає: - природо-географічні, - соц-політичні, - економічні, - національні, - етнічні, - історичні фактори.

Основні форми прояву СЕР: 1)матеріально-речова, 2)вартісна,3) глобальна, 4)регіональна, 5)гранична.

1)Матеріально-речова – полягає у дотриманні пропорції між головними галузями суч господарства (пром.-ть, с/г, добувнапром-ть)

2) Вартісна рівновага – хар-ся зонта внутр. аспектами.

Зовн прояв – встановлюється зв'язок між вартісною і матеріальною формою. Як об’єкт вик-ся суспільний продукт або світ товарооборот. Вартісний обсяг виражається у поточних цінах, матер-речовий – у цінах на певну дату.

Внутр прояв – ґрунтується на співвідношенні між головними ліквідними коштами (золото, вільноконвертовані валюти)

3) Глобальна ек рівновага – це стан, коли кількість населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між силами, які впливають на їх збільшення або зменшення підтримується стійкий баланс.

4) Регіональна ек.рівновага – проявляється в інтеграційних обєднаннях (наприклад, проведення єдиної аграрної політики, наук-техн політики в галузях металургійних продуктів тощо)

5)Гранична рівновага – це ступінь ек рівноваги, який передує кризовим явищам у світ госп-ві. Вона означає, що система перебуває у слабкому стані. Пслі неї починаєтья криза, після якої здійсн-ся перехід до нової рівноваги.

У цілому СЕР може бути представлена:

Фонд кінцевого споживання = Сумарне світове в-во + Сума резервів та запасів у всіх країнах світу

Цей вираз хар-зує основну мегапропорцію світ госп-ва, а саме співвідношення між споживанням і в-вом. Він викор-ся для поясн-ня СЕР.

Пропорції СЕР: 1) між попитом і пропозицією на світ ринку, 2)проп-ї між сумою цін товарів і послуг міжн ліквідних засобів, які опосередковують рух товаропотоків і послуг.3) проп-ї між мат-речовою і вартісною частиною, 4) проп-ї між товарооборотом і к-тю трансп засобів, які забезпечують ці перевезення.

Виділяють також міжгалузеві та внутрішньогалузеві проп-ї в окремих підсистемах світогосп зв’язків (с-ма наук-техн співробітництва: проп-я між фунд та прикладними дослідженнями)

33. Постіндустріальне суспільств

Постіндустріальне суспільство- це суспільство, в економіці якого в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Домінуючим виробничим ресурсом є інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш коштовними якостями є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання і креативність працівника.

Постіндустріальними країнами називають, як правило, ті, в яких на сферу послуг припадає значно більше за половину ВВП. Зараз до постіндустріальних країн відносять США (на сферу послуг доводиться 80 % ВВП США, 2002 рік), країни Євросоюзу (сфера послуг - 69,4 % ВВП, 2004 рік), Японію (67,7 % ВВП, 2001 рік) і Росію 61 % ВВП 2008 рр.

Близькими до постіндустріальної теорії є концепції інформаційного суспільства, постекономічного суспільства, постмодернізму, «третьої хвилі», «суспільства четвертої формації», «науково-інформаційного етапу принципу виробництва». Деякі футурологи вважають, що постіндустріалізм - це лише пролог переходу до «людської» фази розвитку земної цивілізації.

Термін «постіндустріалізм» був введений в науковий обіг на початку XX століття ученим А. Кумарасвамі, який спеціалізувався на доіндустріальном розвитку азіатських країн. У сучасному значенні цей термін вперше був застосований в кінці 1950-х років, а широке визнання концепція постіндустріального суспільства отримала в результаті робіт професора Гарвардського університету Денієла Белла, зокрема, після виходу в 1973 році його книги «Грядуще постіндустріальне суспільство».

Постіндустріальна теорія, багато в чому, була підтверджена практикою. Як і було передбачене її творцями, суспільство масового споживання породило сервісну економіку, а в її рамках найбільш швидкими темпами став розвиватися інформаційний сектор господарства.

У сучасній економічній літературі, присвяченій практиці бізнесу, поняття «постіндустріальна» економіка виходить із обороту. Сьогодні вона включає більш спеціалізовані категорії. Найбільшої популярністі набули терміни

- «економіка знань» і основний напрям «управління знаннями»

- «сервісна економіка» - оскільки результатом праці в постіндустріальному суспільстві є в більшій мрі нематеріальні продукти, тобто послуги;

- інноваційна економіка і інноваційний менеджмент, оскільки нематеріальний продукт, по суті, є інноваційним, а вслід за ним з'являються інноваційні матеріальні продукти.

- інформаційна економіка, оскільки інформація є основним товаром.

34.Економіка знань

Экономика знаний -Економіка, де основною рушійною силою прогресу є знання, зосереджені в людському капіталі і інформаційному полі довкола. Людина розглядається не лише як чинник виробництва (праця), але і як його результат. Процес розвитку такої економіки поміщений в нарощуванні запасу здібностей і набору потреб людини.

Поняття «Інформаційне суспільство» вже давно втратило минуле технологічне забарвлення і представляє сьогодні певний рівень в суспільному розвитку, пов'язаний з формуванням нового технологічного устрою на основі ІКТ. Воно характеризує, по суті справи, вектор еволюції людської цивілізації, що діє.

Поняття «Економіка знань» або «економіка, заснована на знаннях» виражає спосіб виробництва матеріальних благ, який набуває важливого значення з переходом в нове тисячоліття.

До економіки знань в найширшому сенсі сьогодні зазвичай відносять три основні сфери: НІОКР і інновації, освіта і навчання, сприяючі формуванню людського капіталу, і інформаційні і комп'ютерні технології (ІКТ).

Процес побудови економіки знань тісно переплетений із глобалізацією світової економіки. Знання є найбільш автономним, портативним та швидко доступним фактором виробництва, що передбачає їх глобальний аспект. Вони не можуть бути прив’язаними до одного місця, а з розвитком мережі Internet та інших засобів комунікації легко передаються та споживаються в будь-якому куточку земної кулі. Завдяки цьому, потенційно, при виході на рівень економіки знань всіх країн, їх загальний економічний розвиток повинен вирівнятись, а конкуренція набути нових ефективніших рис.

Однією з головних ознак нової економіки є її дематеріалізація. Це означає зміну акцентів з матеріальних благ на нематеріальні (послуги). Економіка знань приносить зміни не тільки зі сторони виробництва, але і зі сторони споживання. А в зв’язку із задоволенням потреб нищого рівня в таких суспільствах домінуючими стають потреби вищого рівня, які в свою чергу вимагають активного споживання знань. Таким чином, знання за даних умов виступатимуть і в ролі фактора виробництва, і продукта.

Зміна потреб у період нового економічного утворення, яким є економіка знань, є однією з її принципових ознак Економіка знань покликана задоволити потреби вищого рівня: самореалізація, духовне зростання особистості і т. ін.

Економіка, що розбудовується на знаннях буде принципово нового формату. В результаті того, що знання, інформація, ідеї є ресурсами, фактично, необмеженими, через можливість їх постійного продукування, головне протиріччя економіки про обмеженість ресурсів і необмеженість потреб набуватиме нового сенсу

Один з вживаних в світовій практиці показників - інвестиції в економіку знань. Експерти ОЕСР вимірюють інвестиції в знання по сукупності національних витрат на вищу освіту, проведення НІОКР і розробку програмного забезпечення].

В цілому по країнах ОЕСР інвестиції в знання досягли ще в 2002 році 5,2% ВВП. Для порівняння: інвестиції в машини і устаткування складали в цей же час в середньому 6,9%. З врахуванням витрат не лише на вищій, але і на всіх інших рівнях освіти, інвестиції в знання перевищили 9%, проте ми дотримуватимемося далі приведеного вище за вужче тлумачення.

Лідируючі позиції по інвестиціях в знання серед країн ОЕСР займають США (6,6% ВВП). За ними слідують Японія (5,0%) і країни ЄС (3,8%). Аналіз динаміки цього показника свідчить про те, що він зростав починаючи з 1994 року, практично у всіх розвинених країнах, причому основним джерелом зростання були в більшості країн витрати на розробку програмного забезпечення.

Судячи по об'ємах інвестицій, США і Японія рухаються до економіки знань швидше, ніж європейські країни. Останні добре розуміють можливі наслідки свого відставання, тому висунули політичну мету - довести рівень витрат на НІОКР в країнах ЄС до 3% ВВП до 2010 р. У червні 2005 р. Єврокомісія також схвалила нову політичну ініціативу «i2010: Європейське інформаційне суспільство 2010».