Вплив отруйних речовин на людей і тварин. Надання першої медичної допомоги
Токсичність ОР – це здатність виявляти уражаючу дію на організм, викликаючи певний ефект ураження – місцеве або загальне. Можливі одночасно місцеве і загальне ураження. Місцеве ураження виявляється в місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів дихання), загальне ураження виникає при потраплянні ОР у кров через шкіру (шкіро-резорбтивна токсичність) або через органи дихання (інгаляційна токсичність).
Токсичність характеризується кількістю речовини, яка виявляє уражаючий ефект, і характером токсичної дії на організм.
Для кількісної оцінки токсичності ОР і токсинів застосовуються певні категорії токсичних доз при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, шкіро-резорбтивному і через раневі поверхні.
Токсична доза (токсодоза) ОР – це кількість речовини (доза), яка спричиняє певний токсичний ефект. Токсодоза, що відповідає певному ефекту ураження, відповідає:
– при інгаляційних ураженнях – величині Ct (C – середня концентрація ОР у повітрі, t – час перебування людини чи тварини в зараженому повітрі);
– при шкіро-резорбтивних ураженнях – масі рідкої ОР, яка спричиняє певний ефект ураження при потраплянні на шкіру.
Для характеристики токсичності ОР, що впливає на людину через органи дихання, застосовують такі токсодози:
– середня смертельна LCt50 (L – від лат. letalis – смертельний) призводить до смерті 50 % уражених;
– середня ICt50 (І – від англ. incapacitating – небоєздатний) виводить зі строю 50 % уражених;
– середня порогова PCt50 (Р – від англ. primary – початковий) викликає початкові симптоми ураження у 50 % уражених.
Інгаляційні токсичні дози LCt50, ICt50, PCt50, вимірюють у грамах (міліграмах) за хвилину (секунду) на кубічний метр або літр (г∙хв/м3, г∙с/м3 , мг∙хв/л).
Ступінь токсичності ОР шкіро-резорбтивної дії оцінюється токсичною дозою LD50. Це середня смертельна токсодоза, яку вимірюють у міліграмах на людину (мг/люд.) або в міліграмах на кілограм маси людини (мг/кг).
На об’єктах господарювання є великий асортимент хімічних речовин, токсичних і шкідливих для здоров’я людей, тварин і небезпечних для навколишнього середовища. Ці речовини називають сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР). Певні види СДОР знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх виробляють або застосовують, на складах, сільськогосподарських об’єктах і підприємствах переробної промисловості, багато їх перевозять транспортом.
Таблиця 2.16. Фізико-хімічні і токсичні властивості деяких СДОР
| СДОР | Молярна маса, г/моль | Щільність, г/см3 | Температура кипіння, оС | Токсичні властивості | Дегазуюча речовина | |||
| Уражаюча концентрація, мг/л | Експозиція, хв | Смертельна концентрація, мг/л | Експозиція, хв | |||||
| Хлор | 70,9 | 1,56 | –34,6 | 0,01 | 0,1…0,2 | Вода; гашене вапно | ||
| Аміак | 17,3 | 0,68 | –33,7 | 0,2 | Вода, слабкі розчини мінеральних кислот | |||
| Сірчистий ангідрид | 64,07 | 1,46 | –10 | 0,4-0,5 | 1,4-1,7 | Вода, розчин лугів; аміак, гашене вапно | ||
| Сірковуглець | 76,12 | 1,26 | 46,0 | 1,6-2,5 | Сірчистий натрій або калій | |||
| Трихлористий фосфор | 137,4 | 1,53 | 74,8 | 0,015-0,08 | 0,5-1,0 | Луги, аміак | ||
| Фтористий водень | 20,0 | 0,98 | 19,4 | 0,4 | 1,5 | Луги, аміак |
У воєнний час об’єкти зберігання СДОР можуть бути зруйновані, у мирний час при виробничих аваріях або стихійних лихах СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище і стати причиною ураження людей, тварин, рослин і зараження навколишнього середовища.
Найбільш поширеними у галузях господарювання і небезпечними є хлор, аміак, сірчаний ангідрид, сірководень, бензол, фтористий водень, ацетон, уайт-спірит, дихлоретан, бензин, азотна, сірчана, соляна кислота, фосген, синильна кислота та ін.
Хлор (Cl2) – зеленувато-жовтий газ із різким запахом. Отруйний, у 2,5 рази важчий за повітря, добре розчиняється у воді. Суміш із воднем вибухонебезпечна. При тиску 570 кПа (5,7 атм) скраплюється в темно-зелену рідину. Випаровуючись в атмосфері, утворює білий туман, стелиться по землі й збирається в долинах, ярах, підвалах. Високі концентрації хлору 0,1–0,2 мг/л призводять до смерті через 1 годину (табл. 2.16).
Граничнодопустима концентрація хлору в повітрі – 1 мг/м3. Концентрація хлору 6 мг/м3 призводить до подразнення, концентрація 100 мг/м3 небезпечна для життя.
Балон рідкого хлору (місткістю 25 л) може утворити в повітрі смертельну концентрацію на площі 2 гектари.
Хлор дуже отруйний для людей і сільськогосподарських тварин. Може проникати з організм через неушкоджену шкіру, через органи дихання і травлення.
При легкому ступені отруєння настають почервоніння і свербіння шкіри, подразнення слизових оболонок очей, сльозотеча, ураження верхніх дихальних шляхів: чхання, дертя і печіння в горлі, сухий кашель, різкий біль за грудиною.
Середній ступінь отруєння характеризується розладам дихання і кровообігу, серцебиттям, збудженням і задишкою.
При великих отруєннях спостерігається: різке подразнення слизових оболонок; сильні приступи кашлю; печіння і біль у носоглотці; різь в очах; посилення задишки; сльозотеча; посиніння шкіри і слизових оболонок; некоординовані рухи; ниткоподібний пульс; поверхневе дихання; втрата свідомості; судоми; набряк легень; зупинка дихання.
При високих концентраціях смерть настає миттєво.
На потерпілого необхідно надіти протигаз ЦП-5, ЦП-7 з коробкою марки В або ізолюючий протигаз чи дихальний апарат. Винести з небезпечної зони, за необхідності зробити штучне дихання. Зігріти тіло, промити слизові оболонки і шкіру 2 %-м розчином питної соди, або зняти тампоном із ІПП-8, або змити уражену поверхню чистою водою з милом.
У пошкоджені очі закапати 1 % -й розчин новокаїну. При отруєнні середнього ступеня дати випити теплого молока із содою або лужної мінеральної води типу "Поляна Квасова", робити інгаляцію з 2 % -м розчином питної соди, зігріти тіло, дати вдихати кисень або аміак (нашатирний спирт). Терміново госпіталізувати.
У разі витікання хлору з балона місце витікання необхідно помити водою або покрити мокрими ганчірками. Утворюється обледеніння і припиняється витікання газу. Якщо витікання не припиняється, можна поставити хомут з прокладкою із гуми, надіти аварійний футляр або занурити у ванну з 10 %-м розчином гіпосульфіту чи вапна. Приміщення звільнити від газу можна, створивши водяну завісу, або пустивши в приміщення сірчистий газ, або розпилити з допомогою гідропульту 10 %-й розчин гіпосульфіту. Роботи слід проводити в ізолюючих протигазах. Це стосується і робіт з аміаком.
Аміак (NH3) – безколірний газ з запахом нашатирю, при температурі – 33…35 °С безколірна рідина, яка при температурі –78 °С твердне. Добре розчиняється у воді, утворюючи лужний розчин. Суміш аміаку з киснем у співвідношенні 4:3 здатна вибухати. Горить в атмосфері кисню. Отруйний. Аміак небезпечний при вдиханні парів, потраплянні на шкіру та слизові оболонки.
У людини аміак при легкому ступені отруєння подразнює слизові оболонки очей – сльозотеча, уражує верхні дихальні шляхи – першіння і печіння у горлі, біль у горлі при ковтанні, чхання.
Середній ступінь отруєння викликає задуху, головний біль, нудоту, блювоту.
При тяжкому ступені отруєння аміаком порушуються дихання, діяльність серцево-судинної системи.
Смерть може настати від серцевої недостатності і набряку легень. Потерпілому необхідно надіти протигаз з коробкою марки КД, М чи ізолюючий протигаз, винести його на свіже повітря, зігріти тіло. Провести інгаляцію теплою водою зі вмістом 1–2 %-го розчину лимонної кислоти, рот прополоскати 2 %-м розчином соди або теплою водою.
При потраплянні на шкіру та слизові оболонки – промити 2 % -м розчином борної кислоти, при болях очей закапати по 1…2 краплі 1 % -го розчину новокаїну. Опіки шкіри можна промити водою, потім опустити в теплу воду (35…40 °С), після чого накласти стерильну пов’язку або змазати пеніциліновою маззю чи Вишневського. Якщо утруднене дихання, закапати в ніс 2…3 % розчин ефедрину (4– 5 крапель), поставити гірчичники на шию, дати папаверин 2 %. Дати пити лужну мінеральну воду типу "Поляна Квасова" або тепле молоко. Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати.
Сірчистий ангідрид (SO2) – безколірний газ з гострим запахом запаленого сірника. Добре розчиняється у воді, утворюючи сірчасту кислоту. Впливаючи на організм, подразнює верхні дихальні шляхи, спричиняє запалення їх слизових оболонок, а також горла й очей. Високі концентрації у повітрі спричиняють задишку, призводять до втрати свідомості й смерті.
Потерпілому треба надіти протигаз з коробкою марки В, винести на чисте повітря, дати подихати киснем, промити слизові оболонки 2 %-м розчином питної соди.
Сірководень (H2S) – безколірний газ з характерним запахом тухлих яєць, важчий за повітря, у воді малорозчинний, дуже отруйний. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Подразнює слизові оболонки, спричиняє головний біль, нудоту, блювоту, біль у грудях, відчуття задишки, печіння в очах, з’являється металевий присмак у роті, сльозотеча. При появі таких симптомів потерпілого необхідно винести на повітря, очі і слизові оболонки не менше 15 хвилин промивати водою або 2 %-м розчином борної кислоти.
Азотна кислота (HNO3) – безколірна рідина з температурою плавлення –41,6 °С, кипіння 82,6 °С (з розкладом), щільністю 1,52 г/см3. Концентрована кислота малостійка, під час нагріванні або під дією світла частково розкладається з утворенням двоокису азоту (NO2), який надає кислоті бурий колір і специфічний запах. Пари азотної кислоти при легкому отруєнні спричиняють бронхіт, при важкому виникають різка слабкість, нудота, блювота, задишка, кашель, багато пінистого мокротиння, ціаноз губ, обличчя, пальців рук, набряк легень протягом першої доби.
Сірчана кислота (H2SO4) – чиста 100 % – безколірна масляниста рідина, застигає в кристалічну масу при температурі +10,3 °С. Температура кипіння +296,2 °С (з розкладанням); 95 %-ва концентрована – твердне при температурі нижче –20 °С. Щільність 1,92 г/см3.
Туман сірчаної кислоти при концентрації 2,0 мг/м3 подразнює слизові оболонки носа і горла, при 6,0 мг/м3 відмічаються різко виражені неприємні відчуття.
Ознаки гострих інгаляційних отруєнь: утруднене дихання, кашель, охриплість.
Під час вдиханні сірчаної кислоти високих концентрацій виникає набряк горла, спазм голосових зв’язок, набряк легень, інколи їх опік, блювота, можливий шок, а потім смерть.
Соляна (хлористоводнева) кислота (НС1) – розчин хлористого водню у воді. Температура кипіння +108,6 °С, щільність 1,18 г/см3 (при концентрації НСІ 35 %). Міцна кислота "димить" у повітрі, утворюючи з парами води крапельки туману. Гостре отруєння хлористим воднем (соляною кислотою) супроводжується охриплістю голосу, ядухою, нежиттю, кашлем. Концентрація 50–75 мг/м3 переноситься важко, 75–150 мг/м3 згубно діє на організм.
Захист органів дихання від азотної, сірчаної і соляної кислот забезпечують фільтруючі й ізолюючі протигази, а також універсальні респіратори. Для захисту від цих кислот можуть бути застосовані промислові протигази з коробкою В з аерозольним фільтром (коробка пофарбована у жовтий колір з білою вертикальною смугою), а від азотної кислоти з коробкою БКФ (захисний), промислові універсальні респіратори РУ-60МВ. Від азотної і соляної кислот захищають цивільні протигази ЦП-5, ЦП-7 і дитячі (табл. 30).
При концентраціях вище припустимих мають застосовуватися тільки ізолюючі протигази, а для захисту шкіри – костюми з кислотозахисної тканини, захисні прогумовані костюми, гумові чоботи і рукавиці, спеціальні рукавиці для захисту від кислот.