Управління продуктивністю праці

Проблема підвищення ефективності праці полягає в досягненні певної мети з мінімальними затратами праці. Останнє виступає однією з економічних закономірностей суспільства, що зумовлена зростаючими потребами громадян у матеріальних і духовних бла­гах, необхідністю їх задоволення в умовах обмеження виробничих ресурсів. Підвищення ефективності праці безпосередньо пов'язане з головною метою суспільства - забезпечення економічного зрос­тання, яке визначається збільшенням ВНП як у цілому, так і на душу населення.

Сучасний етап розвитку економічної системи в Україні харак­теризується вкрай низькою ефективністю використання праці. За деякими даними, продуктивність праці в Україні у 2-3 рази нижча, ніж у таких країнах, як Росія, Польща, та у 7-10 разів нижча, ніж у розвинутих країнах (Японія, США) [6, с. 251]. Особливо низькою є ефективність використання ресурсів праці у сільському господарстві. Продуктивність праці у цій галузі відстає від показника СШАбільше між у 10 разів (табл. 4.1).

З огляду на це виникає нагальна потреба в підвищенні ефектив­ності праці на рівні кожного підприємства - первинної ланки су­спільного виробництва в усіх галузях народного господарства. Керівники і спеціалісти підприємств повинні розробляти і впрова­джувати програми управління продуктивністю.

Управління продуктивністю праці - це частина більш широкого процесу управління підприємства, яка охоплює планування, орга­нізацію, керівництво, контроль і регулювання підвищення продук­тивності праці. Сутність управління продуктивністю полягає в то­му, щоб досягати максимально можливого рівня її підвищення за наявних економічних умов. У своїй організації управління продук­тивністю виходить із таких положень:

- вироблення загального підходу до розуміння проблем резуль­тативності й продуктивності праці;

Таблиця 4.1

Продуктивність праці в галузях економіки в Україні та деяких країнах, 1999 р.* (США = 100%)

Країни	Всього	зокрема
сільське господарство	промисловість
Україна	11,9	9,6	13,1
Велика Британія	72,7	82,7	67,3
Німеччина	80,6	50,0	58,4
Італія	92,5	59,2	79,4
Франція	90,6	70,8	81,1
Японія	73,4	35,3	70,4
США	100,0	100,0	100,0
Польща	31,9	15,0	36,8
Росія	25,7	15,8	26,2
Румунія	18,9	12,5	20,3

* Продуктивність праці визначалась як відношення виробленого ВВП у доларах США за ПКС в розрахунку на одного зайнятого в економіці країни чи її галузях.

- розробки стратегічних програм росту продуктивності праці;

- розробки підходів до методів вимірювання та оцінки продук­тивності праці;

- розробки методів контролю за підвищенням продуктивності праці;

- забезпечення організації планування та ефективного впрова­дження всіх елементів програми управління підвищенням продук­тивності праці.

Якщо вважати показником продуктивності праці є відношення виробленої продукції до витрат, то продуктивність праці може підвищуватися, коли:

1) обсяг продукції зростає, а витрати зменшуються;

2) обсяг продукції зростає швидшими темпами порівняно з ви­тратами;

3) обсяг продукції залишається незмінним, а витрати зменшу­ються;

4) обсяг продукції зростає за незмінних витрат;

5) обсяг продукції зменшується повільнішими темпами, ніж витрати.

З урахуванням цих випадків повинна вибиратись і управлінська стратегія щодо забезпечення зростання продуктивності праці. Пе­редовсім слід звернути увагу на те, як можна збільшити обсяги виробництва продукції.

Управління підвищенням продуктивності суспільної праці пе­редбачає не тільки врахування факторів, які впливають на ефектив­ність праці безпосередньо на виробництві. Важливу роль у цьому випадку відіграють фактори, які визначають загальні пропорції праці в народному господарстві, механізм їх регулювання, рівень розвитку науки і знань, здатність суспільства реалізувати їх у ве­ликих масштабах, гнучкість і маневрованість економічних методів управління, пріоритети інвестиційної політики, розподілу і коопе­рації праці, суспільну організацію праці, відтворення робочої сили. Власне, мова йде про механізм багатофункціонального взаємо­зв'язку між виробничими силами і виробничими відносинами.