Розподіл і використання трудового потенціалу суспільства

Розподіл трудового потенціалу суспільства — це розміщення його за різними видами ознак. Цей розподіл здійс­нюється у процесі функціонування ринку праці. Передусім це розподіл за основною ознакою — на зайнятих і незайнятих (рис. 2.1.4).

Рис. 2.1.4. Розподіл трудового потенціалу
за основною ознакою

Зайняте населення розподіляється на зайнятих за видами економічної діяльності, професійними групами; за видом праці — фізична і розумова; за режимами праці — повна й неповна зайнятість відносно індивідуального використання робочого часу; щодо соціального статусу в зайнятості — наймані працівники та роботодавці, робітники, службовці, інженерно-технічні працівники; за рівнем кваліфікації — некваліфіковані, кваліфіковані й висококваліфіковані працівники. Розподіл трудового потенціалу здійснюється також за віком, статтю, територією.

Перерозподіл робочої сили здійснює ринок праці залежно від попиту і пропозиції. Якщо розглядати рух робочої сили з погляду відтворювального процесу, то перерозподіл є окремою формою розподілу, оскільки особливої фази перерозподілу робочої сили не існує. Мета первинного розподілу й перерозподілу — поєднання особистісного та речовинного факторів вироб­ництва, включення працівника в кооперацію праці на конкретному робочому місці.

У процесі відтворення трудового потенціалу кінцевою фазою є його використання, ефективність якого значною мірою є результатом формування та розподілу. Під використанням трудового потенціалу розуміють ступінь (питому вагу) його залучення до суспільно корисної діяльності та ефективності засто­сування в економіці, тобто реалізовану трудову активність. Залучення трудового потенціалу до суспільно корисної праці значною мірою залежить від того, наскільки раціонально він розміщений і розподілений. Ступінь залучення (Зтп) можна оцінити питомою вагаю в загальній чисельності трудового потенціалу у відсотках:

, (2.1.6)

де Зс.к.п. — чисельність зайнятих суспільно корисною працею, осіб;

Тп — загальна чисельність трудового потенціалу, осіб.

Цей напрямок використання є екстенсивним. Він означає: чим більший відсоток зайнятих громадян суспільно корисною діяльністю, тим вищим є ступінь використання робочої сили країни за видами економічної діяльності, регіону, певної місцевості, організації. Підвищення рівня залучення робочої сили до виробництва, по-перше, збільшує віддачу раніше вкладених інвестицій у людський капітал; по-друге, за інших рівних умов дає зростання ВВП і НД; по-третє, це, мабуть, головне, знижує чисельність і рівень такого негативного, але невід’ємного явища ринкової економіки, як безробіття та витрати суспільства на утримання безробітних. Ступінь залучення трудового потенціалу до суспільно корисної праці зрештою характеризує дієвість економічної та соціальної політики держави, і це є першим показником його використання.

Відповідно до наданого визначення другим показником використання трудового потенціалу є високопродуктивна зайнятість робочої сили, продуктивність якої визначається її якістю, тобто станом людського капіталу та ступенем утілення досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Порівняти зміну ступеня використання якості трудового потенціалу суспільства можна за допомогою індексу продуктивності суспільної праці (Іпсп):

(2.1.7)

де ПСПбаз — продуктивність суспільної праці базисного періоду, млн грн;

ПСПзвіт — продуктивність суспільної праці звітного періоду, млн грн.

Так само це робиться для території, виду економічної діяльності та організації.

Цей напрям використання трудового потенціалу є інтенсивним напрямком. Він певною мірою характеризує стан використання якості робочої сили відповідно до її освіти і професіоналізму та як результат, стан розвитку НТП в країні і конкурентоспроможність її робочої сили. Висока продуктивність праці дає змогу підвищувати заробітну плату працівникам, а також збільшувати різні трансферти (пенсії, стипендії, різноманітні допомоги тощо). Це, у свою чергу, створює можливості для людини підвищувати свій освітній і професійний рівень, краще харчуватися й мати більш високий рівень медичного обслуговування. Усе це підвищує якість робочої сили та її можливості до інтенсивнішої та продуктивнішої праці. Крім викладеного, збільшення заробітної плати та трансферів підвищують загальну купівельну спроможність населення, а з нею необхідність додаткового виробництва споживчих товарів і послуг, отже й додаткового використання ресурсів праці, а в цілому — піднесення рівня життя населення. (Докладніше ефективність використання трудового потенціалу розглядається в розділі 6). Саме у продуктивності та інтенсивності праці втілені такі риси робочої сили, як здоров’я, освіта, професіоналізм, творчість, організованість, активність. Викладене наочно подано на схемі (рис. 2.1.5).

Як видно зі схеми (рис. 2.1.5), підвищення якості робочої сили дає змогу не лише підвищити якість життя, а й зробити робочу силу конкурентоспроможною. Висока якість робочої сили є головною складовою отримання високоякісної та конкурентоспроможної на світовому ринку продукції, а це означає можливість успішного економічного розвитку країни і, знову-таки, можливості подальшого підвищення якості життя населення.

Рис. 2.1.5. Наслідок інтенсивного напряму
використання трудового потенціалу

Використання трудового потенціалу суспільства розглядається також у двох аспектах: регламентована праця (α) праця і творча або інноваційна праця (β) праця. Праця, що виконується за певним регламентом або інструкцією, є α-праця. Виконавець, який працює за певною технологією за інструкцією, не може вносити до неї елементи новизни (працівники, які беруть участь у виробничих процесах різних галузей економіки). Створення нових технологій, машин, устаткування, наукової та художньої літератури, художніх творів тощо, є β-праця. Практичне значення даного поділу праці полягає у тому, що збільшення кінцевого продукту за рахунок α-праці можливе екстенсивним шляхом, тобто за рахунок додаткового залучення робочої сили за незмінних технології та капіталу. А збільшення продукту за рахунок
β-праці досягається інтенсивним шляхом за рахунок результатів творчості — новітніх технологій, винаходів, раціоналізації тощо. При цьому як для α-праці, так і для β-праці умовами, що визначають можливість їх застосування, є достатні рівні здоров’я, освіти, професіоналізму та моральності робочої сили.

Результат α-праці залежить лише від кількості витраченого робочого часу, а результат β-праці безпосередньо залежить від здібностей до даного виду творчої праці та активності працівника. Суспільство зацікавлене в розвитку β-праці: що вищий результат β-праці, то вищий рівень продуктивності — єдиного джерела зростання рівня життя населення, та вищий рівень культури суспільства. Тобто, чим краще використовується творча складова трудового потенціалу суспільства, тим є вищим рівень якості його життя.